Вступ до фінансової математики

p align="left">Фінанси держави складаються з системи грошових фондів, що формуються державними установами і спрямовуються на фінансове забезпечення державних функцій: управління, регулювання, контроль, забезпечення правопорядку, оборону, соціальні гарантії, охорону навколишнього середовища тощо. Державні фінанси включають кошти державного бюджету, позабюджетні фонди і фонди державного кредиту.

Фінанси населення є грошовими фондами, які утворюються у жителів країни з надходжень й фінансових активів отриманих від трудової, господарської та інших видів діяльності, що спрямовуються на споживання, відновлення людських ресурсів, заощадження, примноження власності та підвищення добробуту фізичних осіб.

Важливою складовою фінансової системи є загальний фінансовий ринок, що складається з різноманітних каналів циркулювання грошових коштів та фінансових послуг, включаючи: 1) канали прямого фінансування, за яким кошти пересуваються безпосередньо від власників заощаджень до позичальників та користувачів шляхом продажу цінних паперів, надання субсидій, грантів тощо; 2) канали непрямого фінансування, за якими потоки грошових коштів від власників до позичальників спрямовуються через фінансових посередників.

1.2 Гроші й ціни як основа функціонування системи фінансів

Основою побудови фінансової системи є гроші. Гроші в економіці виступають як специфічний товар, що є загальним еквівалентом всіх інших товарів та виконує в ній функції засобу обігу (купівлі й продажу товарів), засобу накопичення цінностей та міри вартостей.

Існують різні типи грошей: повноцінні (металеві гроші з благородних металів), паперові (найпоширеніший платіжний засіб), кредитні (безготівкові гроші банківських розрахунків, чекові депозити, електронні кредитні картки тощо). Як всякий товар гроші характеризуються обсягами попиту й пропозиції, вартістю на внутрішньому й зовнішньому ринках. Кількісні теорії грошей намагаються дати моделі залежності між попитом на гроші, грошовою масою в обігу та рядом інших макроекономічних показників. Так, наприклад, у трансакційній теорії грошей І.Фішера, основною залежністю є рівняння обігу грошей MV=PY, де M - маса грошей в обігу, V - швидкість обігу, P - середній індекс цін в економіці та Y - сукупна пропозиція виробничих благ за певний період часу ( наприклад, квартал, рік). Ліва частина рівності характеризує рівноважну пропозицію грошей, а права - відповідний попит на гроші.

Звичайно в державі обсяг пропозиції грошей регулює Нацбанк, до задач якого входить підтримка довіри населення до національних грошей, особливо кредитних. Важливість грошей полягає не тільки у спрощенні обміну товарів й послуг в економіці. Змінюючи пропозицію грошей держава може впливати на загальний рівень економічної активності та темпи зміни інфляції (знецінювання грошей або відповідного зростання середніх індексів цін). За допомогою статистичних індексів можливо визначити, як зросли ціни на товари й послуги за певний період часу або як співвідносяться між собою реальні доходи (виражені через їх купівельну спроможність) отримані в різних місцях або в різні моменти часу. Порівняння ж номінальних величин не дає вірної оцінки, бо не враховує, що купівельна спроможність (цінність) грошей в різні моменти і в різних місцях - різна. Найчастіше застосовують індекс середнього рівня цін поточного періоду

де - кількість товарів, - номер товару, - ціна - го товару в поточний період, - ціна - го товару в базовий період, - кількісні показники товарів в базовому періоді. Так розраховують індекси споживчих цін (тоді - споживчий кошик базового періоду) та індекси цін виробників товарів.

Монетаристи переконані, що зміна обсягу (пропозиції грошей) прямо впливає на економіку та рівень цін. Кейнсіанці вважають, що грошово-кредитна політика впливає на економіку через механізм зміни процентних ставок і через вплив на готовність й спроможність населення до заощаджень та інвестицій через використання фінансово-кредитних установ.

1.3 Фінансові інституції та їхня діяльність

В кожний період часу бюджет будь-якої економічної одиниці (агента) може знаходитися в одному з трьох станів: 1) збалансованості (рівності доходів і планових видатків); 2) профіциту (доходи перевищують видатки); 3) дефіциту (видатки перевищують доходи). Основною задачею фінансової системи в економіці є якнайбільш ефективне переміщення коштів від одиниць з профіцітним бюджетом (ОПБ) до одиниць з дефіцитним бюджетом (ОДБ). До ОДБ відносяться частина домогосподарств, деякі державні установи, уряд та значна частина фірм. Інші економічні суб'єкти можливо віднести до ОПБ. В цілому переважно фірми і державні установи належать до ОДБ, а домогосподарства до ОПБ.

Пересування коштів від ОПБ до ОДБ здійснюється через: 1) пряме фінансування (при якому ОДБ в обмін на фінансові зобов'язання отримують гроші прямо від ОПБ ); 2) шляхом непрямого (опосередкованого) фінансування .

Функцією таких фінансових інституцій як брокерські та дилерські контори, а також інвестиційні банки й фонди є полегшення проведення прямих фінансових угод. При цьому брокери й дилери часто об'єднуються в спеціалізованих фінансових біржах, обслуговуючи своїх клієнтів в купівлі й продажу різноманітних цінних паперів. Дохід дилера обумовлюється різницею між ціною попиту й пропозиції на цінний папір (спредом). Інвестиційні банки допомагають здійснювати первинне розміщення фінансових зобов'язань (акцій, облігацій тощо), причому часто вони знижують емісійний ризик зобов'язань шляхом їх гарантованого розміщення (андеррайтинга).

Інші фінансові посередники (депозитарні інститути та ощадні установи, що діють на контрактній основі, фінансово-кредитні фірми) є інституціями, що займаються непрямим фінансуванням. Фінансовими установами депозитарного типу є комерційні банки, позичково-ощадні асоціації, взаємоощадні банки й кредитні спілки. Найбільш важливими фінансовими посередниками в економіці є комбанки, що надають кредити фірмам і споживачам та оперують закладними. Комбанки залучають кошти шляхом продажу фінансових зобов'язань у вигляді різноманітних депозитних внесків. Короткострокові депозити також є джерелами коштів й інших депозитарних інститутів, які трансформують їх у більш довгострокові споживчі комерційні та іпотечні (на базі застави) позички.

До ощадних інституцій, що діють на контрактній основі належать компанії із страхування життя, від нещасливих випадків та пенсійні фонди. Вони одержують кошти через довгострокові контракти і розміщають їх на ринках капіталів. Вони здатні здійснювати довгострокові інвестиції, бо приток коштів до них носить стійкий характер, а відтік є прогнозованим.

Діяльність фінансових інституцій супроводжується рядом фінансово-комерційних ризиків, до основних з яких належать: 1) ризик не повертання кредитів; 2) ризик зміни процентних ставок; 3) ризик падіння ліквідності (можливості реалізації) фінансових активів; 4) ризик зміни обмінного валютного курсу; 5) політичні ризики.

1.4 Функціонування фінансових ринків

На фінансових ринках здійснюється купівля й продаж різноманітних фінансових зобов'язань, оформлених у вигляді контрактів (до них відносяться різні типи кредитів, численні види цінних паперів, що звичайно розподіляються на три класи: а) пайові папери (різні типи акцій); б) боргові зобов'язання (облігації, сертифікати, векселі, заставні); в) похідні папери або деривативи (форвардні контракти, опціони, ф'ючерси ; та інші активи), а також їхній обмін).

Первинними називаються ринки, де вперше здійснюється продаж фінансових зобов'язань, що випущенні (емітовані) ОДБ з метою поповнення наявних коштів. Такі продажі здійснюються за допомогою андеррайтерів.

Вторинними є ринки, де обертаються фінансові зобов'язання, що були емітовані раніше. Населення переважно використовує вторинні ринки для коректування своїх портфелів активів або для отримання грошей від їхнього продажу, тому воно прагне здійснювати купівлю фінансових зобов'язань на первинному ринку.

Фінансові ринки поділяються на ринки грошей, ринки капіталів та страхові ринки (ринки страхових послуг). На ринках грошей здійснюється продаж і купівля національної та іноземних валют та ряду фінансових зобов'язань короткотермінованого характеру (з терміном погашення не більше року), на ринках капіталу продаються більш довгострокові фінансові зобов'язання (з дією понад рік), і такі ринки розпадаються на ринки довгострокових кредитів та ринки цінних паперів. Грошові ринки дозволяють економічним суб'єктам керувати ліквідністю їхніх активів, бо на цих ринках продають великі обсяги високоліквідних, відносно надійних фінансових інструментів.

На ринках угод зі сплатою готівкою (спот-ринках) операції з цінними паперами здійснюються на умовах негайної купівлі й проведення розрахунків по контракту протягом декількох днів.

На ринках строкових угод продаються форвардні контракти з розрахунком по майбутньому курсу валюти або майбутньому рівню процентної ставки. Обсяги цих контрактів та строки їх виконання встановлюються за угодою учасників. На ф'ючерсному ринку продаються контракти на майбутню поставку цінних паперів по майбутнім цінам. Ці контракти реалізуються на ф'ючерсних біржах, котрі самі встановлюють їх обсяги, строки поставки й інші умови. На ринку опціонів ведуться торги опціонами двох видів - пут і колл. Вони дають їх власникам право (але не зобов'язання) продати (чи купити) конкретні активи за ціною, вказаною в контракті, протягом терміну його дії. На біржовому ринку надається місце й встановлюються правила проведення торгу. На позабіржових ринках угоди між учасниками (напр. дилерами різних міст) здійснюються через лінії зв'язку (телефонні, радіотелефонні тощо).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19