Психологія як наука
p align="left">Принцип реальності і принцип задоволення несумісні між собою, тому завжди перебуває у стані напруги, від якої людина рятується за допомогою механізмів психологічного захисту: витіснення, проекція, регресія, сублімація і ін.Несвідоме проявляється у свідомості опосередковано - у вигляді обмовок, описок, помилок пам'яті, сновидінь. Воно часто є причиною неврозів - нестійких розладів нервової діяльності. З. Фрейд розробив метод аналізу несвідомого (метод психоаналізу як надання психологічної допомоги) - застосовується при лікуванні неврозів, поясненні сновидінь, творчості, у виявленні сексуального значення симптомів та звільнення від них.
Теорія класичного психоаналізу З. Фрейда зазнала численних модифікацій у теоріях А. Адлера, Е. Фромма, К. Юнга, К. Хорні, Г. Саллівана.
А також з'явилися та відділилися нові напрямки та різновиди психоаналізу - теорія его-психології Е. Еріксона - здійснюється аналіз розвитку та становлення «Его» - свідомості у процесі життєвого становлення та досягнення самоідентичності.
Транзакційний аналіз Е. Берна - аналізує міжособистісні стосунки та розробляє шляхи їх гармонізації за допомогою особливих психічних станів в структурі особистості.
ГУМАНІСТИЧНА ПСИХОЛОГІЯ (з лат. - людяний) - напрям психології, який визначає своїм предметом унікальність особистості, вбачаючи в ній активну свідому істоту, що відповідає за своє життя і прагне до втілення моральних ідеалів. Активність особистості, на думку представників гуманістичної психології, визначається її потребою до зв'язків з іншими людьми, відчуттям необхідності постійного самовдосконалення, пошуку сенсу життя (А. Маслоу, К. Роджерс, В. Франкл, В. Штерн, Слободчиков, Ісаєв, В.А. Роменець).
Так, А. Маслоу джерелом психічного розвитку особистості вважає її прагнення до самоактуалізації - якомога повного вияву своїх можливостей. Це прагнення ґрунтується на потребі у самоактуалізації - «вершині» в ієрархії потреб людини, яку складають п'ять рівнів потреб. З ними пов'язані пізнавальні (знати і розуміти) та естетичні (сприймати прекрасне) потреби, але вони не входять до ієрархії, оскільки є вторинними стосовно її складових. Потреба у самоактуалізації виявляється лише тоді, коли задоволені потреби, що перебувають на нижчих щаблях ієрархії. З позицій цього напряму, людина може звернутися до психолога за психологічною допомогою з тим, щоб досягти свого ідеального Я.
Саме гуманістична психологія заявила про себе на теренах колишнього СРСР, була позитивно сприйнята радянськими психологами та отримали розвиток певні ідеї. Напевно, це стало реакцією на переважно природничо-наукову орієнтацію радянської психології попереднього періоду.
ДІЯЛЬНІСНА ПСИХОЛОГІЯ - напрям психології, в якому, по-перше, стверджується, що психіка виникає тільки завдяки діяльності, а, по-друге, що вона є функцією мозку, який в свою чергу теж розвивається в процесі діяльності.
Цей підхід виник на ґрунті філософії марксизму - офіційної ідеології колишнього СРСР і був відмітною ознакою радянської психології. Представниками є Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв.
Л.С. Виготському належить культурно-історична теорія, яка реалізувала історичний підхід до вищих психічних функцій. За теорією Виготського, вищі (культурні) функції виникають на базі нижчих (натуральних), спільних для людини і тварини, але підпорядковуються законам суспільного життя людини. Вищі психічні функції - це прижиттєво сформовані, соціальні за походженням, психічні процеси, які спочатку існують як форма взаємодії між людьми, а пізніше - як інтеріоризований процес, що соціально характеризує індивідуальну психіку людини. У своєму розвитку вони проходять соціальну і власне психологічну стадії. На останній стадії вищі психічні функції набувають вигляду внутрішніх операцій. Процес формування вищих функцій проходить через зону найближчого розвитку - здатність дитини разом з дорослим виконувати те, чого вона не спроможна зробити самостійно. Вищі психічні функції локалізуються в головному мозку як цілісно функціонуючі нервові структури.
С.Л. Рубінштейн здійснив аналіз природи психіки, виділивши два плани - онтологічний (який розкриває сутність буття психіки) і гносеологічний (що пояснює закономірності її пізнання). З онтологічної точки зору психіка є матеріальним явищем, тоді як з гносеологічної - ідеальним, похідним від матеріального. Діяльність - є спосіб існування людини як суспільної істоти.
У діяльності суб'єкта відбувається психічне відображення об'єкта у вигляді образу - ідеальної форми його існування. Як і психіка загалом. Цей образ є детермінованим - причинно зумовленим явищем (зовнішні причини діють через внутрішні умови). Так, особистість є цілісною системою внутрішніх умов, через які переломлюються всі зовнішні впливи. Він має рефлекторну природу, а тому охоплює і відображальні процеси мозку, і їх зовнішні вияви. Обґрунтовується думка, що головною «клітинкою», з якої має сформуватися система наукової психології є дія. Перед психологією ставиться завдання вивчати життєвий шлях людини.
О.М. Леонтьєв розробив психологічну теорію діяльності, до основи якої покладено проведений ним аналіз розвитку психіки у філогенезі і соціогенезі. За О.М. Леонтьєвим, кожна стадія такого розвитку є результатом ускладнення будови діяльності як форми зв'язку живої істоти з довколишнім середовищем. Психіка формується в діяльності, посідає у ній певне місце, виявляє через неї свої особливості. На відміну від тварин, людина у процесі діяльності наділяє значеннями предметний світ, унаслідок чого він постає перед нею у об'єктивному, незалежному від потреб існуванні - як образ свідомості. Значення, в свою чергу, стають формою існування свідомості, і вони, засвоюючись дитиною під час комунікативної діяльності (спілкування) з дорослими, зумовлюють усвідомлення нею дійсності. При цьому діяльність дитини має форму освоєння - присвоєння здобутків попередніх поколінь, об'єктивованих у продуктах матеріальної і духовної культури.
Для О.М. Леонтьєва був принципово важливим шлях психологічного аналізу: від діяльності до психіки. Це відмінна ознака діяльнісного підходу в психології.
В рамки діяльнісного підходу вписується і теорія психічного розвитку в онтогенезі українського психолога Г.С. Костюка.
Очевидно, психологію майбутнього очікує поява нових теорій - ланок безперервного процесу пізнання людиною самої себе.
Отже, наукове пояснення психіки базується на таких положеннях:
1. Психіка притаманна усім живим істотам.
2. Всі психічні явища розглядаються як активне відображення дійсності.
3. Починаючи з певного щабля розвитку тваринного світу, психіка є властивістю особливим чином організованої матерії - мозку.
4. Вся психічна діяльність людини причиннообумовлена, бо викликається як впливами зовнішнього середовища, так і внутрішніми станами особистості.
5. Всі психічні явища повинні розлядатись тільки в їх розвитку, який може ві-дображати і кількісну, і якісну зміну цих явищ.
6. Психіка людина проявляється і формується в її діяльності. Це означає, на-приклад, що людина пізнає дійсність, тільки впливаючи на неї.
7. Кожне психічне явище повинно розглядатись тільки в його цілісності. Тому психологія людини є психологія цілісної особистості.
Сучасний стан психологічної науки
Місце психології в системі наукового знання
Для того, щоб визначити місце психології в системі наук, необхідно відмітити, що існує декілька підходів до класифікації існуючих наук.
Один із підходів умовно поділяє всі науки на 2 великі групи. В одну групу віднесені всі точні науки, такія, як математика, хімія, фізика. До іншої групи віднесені гуманітарні науки: історія, література, мовознавство - це науки про людину, назва яких походить від латинської назви, яка позначає людину сучасного типу: Homo sapiens.
Такий поділ наук, досить умовний, оскільки і ті і інші науки взаємно доповнюють одна іншу. Але різниця все ж таки полягає в тому, що загальне завдання гуманітарних наук було проголошено ще греками дві тисячі років тому: «Пізнай саого себе!» І людина пізнає - свою особисту історію, походження, мову, традиції, звички, біологічну та соціальну природу. Тобто кожна з гуманітарних наук досліджує якийсь певний аспект людської природи.
Існує інший погляд на класифікацію наук, яку запропонував вітчизняний філософ і теоретик науки Б.М. Кедров (1903-1985 рр. життя). Він вважає, шо всі науки розрізняються за своїм об'єктом. Об'єкт науки - це та чи інша сторона існюючої реальності, на дослідження якої спрямована та чи інша наука, тоб то це те, що вивчається наукою, на дослідження чого спрямовані її сили. Кожний об'єкт в собі має різні аспекти - предмет, який представлений в системі основних категорій науки.
Згідно класифікації Б.М. Кедрова існує два основних об'єкта дослідження:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29
