Психологія як наука

Мислення різних людей має свої індивідуальні особливості, які залежать від:

співвідношення в ньому чуттєвого і мисленєвого компонентів, образу та слова, що дає нам абстрактне або образне мислення;

співвідношення аналізу і синтезу в процесі мислення, що породжує аналітичний або синтетичний розум;

типологічних особливостей нервової системи, які характеризуються силою, врівноваженістю, рухливістю процесів збудження і гальмування;

- на індивідуальні особливості мислення накладає свій відбиток також особливості навчання, виховання та професійна спрямованість.

В цілому індивідуальні особливості мислення знаходять своє відображення в наступних його властивостях:

ШВИДКІСТЬ МИСЛЕННЯ, що характеризується часом, протягом якого людина справляється з інтелектуальним завданням;

САМОСТІЙНІСТЬ МИСЛЕННЯ як відносна незалежність власної думки від розповсюджених уявлень;

КРИТИЧНІСТЬ МИСЛЕННЯ, тобто максимально об'єктивна оцінка себе та інших;

ГЛИБИНА ДУМКИ як здатність аналізувати, порівнювати, знаходити суттєві зв'язки;

ГНУЧКІСТЬ ДУМКИ, що відображується в умінні знаходити різні шляхи вирішення проблеми;

ДОПИТЛИВІСТЬ ДУМКИ як потреба завжди шукати найкраще рішення;

ПОСЛІДОВНІСТЬ МИСЛЕННЯ, що знаходить своє відображення в умінні проводити одну й ту ж ідею через весь процес міркування.

Мислення та мова і мовлення

Велике значення в психічній активності людини відіграє мовлення, що пояснюється його поліфункціональністю. Так, наприклад, воно є і засобом спілкування, і носієм свідомості та пам'яті, і також засобом мислення та регулювання як своєї поведінки, так і поведінки інших людей. Відповідно множині своїх функцій мовлення є поліморфною діяльністю, тобто маємо мовлення зовнішнє та внутрішнє, діалогічне і монологічне, письмове та усне і т.п. Зауважимо, що хоча всі ці форми та тісно пов'язані між собою, але призначення їх різне. Так зовнішнє мовлення свою головну роль відіграє як засіб спілкування, а внутрішнє - як засіб мислення. Письмове мовлення - це основа фіксації інформації, її збереження, а усна використовується як засіб безпосереднього спілкування.

Необхідно розрізняти мовлення та мову.

МОВА - це система умовних символів (знаків), що мають для людей певне значення та сенс.

МОВЛЕННЯ - це сукупність звуків, що сприймаються та вимовляються та мають ті ж самі значення та той же самий сенс, що й відповідна система символів (знаків).

Хоча мова у різних людей має свої індивідуальні відмінності, в першу чергу, за рахунок тих сенсів, які кожна людина приписує знакам (словам), все ж головне є те, що мова єдина для усіх людей, які користуються нєю, тобто вона надіндивідуальне явище. Мовлення ж завжди є носієм індивідуальної своєрідності людини. Інакше кажучи, якщо в мові відображена психологія цілого народу, то в мовленні відображається психологія окремої людини або групи людей. Суттєво також з цього боку і те, що хоча мовлення без засвоєння мови неможливе, остання може існувати і розвиватися відносно самостійно від окремої людини за законами, не пов'язаними ні з її психологією, ні з її поведінкою.

Як у мові, так і у мовленні чільне місце займає ЗНАЧЕННЯ СЛОВА - узагальнене відображення дійсності, яка існує зовні і незалежно від індивідуальної свідомості. Здійснюється це за допомогою ПОНЯТТЯ, тобто слова, що відноситься не до одного предмету або явища, а до цілого їх класу. Важливо, що поняття фіксує не другорядні ознаки, а суттєві якості та властивості, притаманні предметам, явищам, що відображаються в ньому. Пояснюється це тим, що в понятті ми маємо загальнолюдський досвід, якому в значно меншій мірі ніж окремій людині властиво помилятись відносно головного та другорядного. Слова-поняття дозволяють нам узагальнювати та поглиблювати свої знання, виходячи при цьому за межі чуттєвого пізнання. Це стає можливим завдяки тому, що поняття розвиваються за рахунок збагачення свого об'єму та змісту. Тому нове знання може входити в стару систему понять і відображатися за допомогою вже відомих слів.

Якщо ж звернути увагу на сенс поняття-слова, а не на його значення, то тут ми маємо іншу картину. Сенс слів - це індивідуальний досвід людини відносно значення слова. Тому різні люди завжди розуміють одні й ті ж слова дещо інакше, а інколи й вельми по-різному. А оскільки психологія людини є її досвід, остільки в мовленні завжди відображається психологічна особливість носія мови.

Головною функцією мовлення є те, що воно виступає інструментом мислення. Це можна побачити навіть по дії голосового апарату людини. Так, коли вона вирішує складні питання, у неї реєструється підвищена активність мовнорухового апарату. Якщо ж якимсь чином заблокувати цю активність, то наслідком цього є зниження ефективності мислення. Не випадково молодші школярі, коли вирішують завдання, роблять це вголос. Але ж залежність мислення від мовлення не можна трактувати як їх тотожність. В онтогенезі мислення має власні, незалежні від мовлення витоки і тільки з часом вони зливаються, хоча ніколи і не співпадають повністю.

Таким чином, ми мислимо за допомогою мови, використовуючи слова-поняття, і за допомогою мовлення, промовляючи ці слова.

Фізіологічні механізми мовлення:

Мовна діяльність пов'язана з роботою великих півкуль головного мозку. При цьому ліва півкуля є ведучою в мовній діяльності, права впливає на модуляцію голосу, тембру і т.ін.

Мовна аферентація йде по трьох каналах - руховому, слуховому, зоровому.

Мовні звуки виникають при подачі повітря із легень: у вібратори (голосові зв'язки гортані) і у щілини та отвори, які утворюються в роті при артикуляції язика і губ;

Мовні зони представлені декількома аналізаторами, які тісно пов'язані між собою;

Мовлення носить рефлекторний характер. Його мозкову структуру складають як другосигнальні зв'язки так і зв'язки першосигнальні.

В великих півкулях головного мозку виділяють декілька центрів, що визначають різні аспекти мовлення. Так, наприклад, у скроневій звивині лівої півкулі знаходиться центр Верніке, який пов'язаний з розумінням змісту мовлення. На процес читання впливає зоровий центр, який розміщений в потиличній долі лівої півкулі. Центр письмового мовленням знаходиться в середній лобовій звивині лівої півкулі. З гучністю вимовляння пов'язана зона, що розміщена у верхній лобовій звивині лівої півкулі.

Локальні пошкодження кори лівої півкулі головного мозку (у правшів) викликає АФАЗІЇ - порушення мовлення як системного розладу різних видів мовної діяльності. До найбільш поширених афазій відносяться:

ДИНАМІЧНА АФАЗІЯ виникає при уражені середніх і задньолобових відділів кори. При цій афазії порушена здатність планування мовлення, що призводить до порушення зв'язності усного та письмового мовлення, труднощами актуалізації слів, які означають дії.

ЕФЕРЕНТНА МОТОРНА АФАЗІЯ виникає при уражені нижчих відділів премоторної кори лівої півкулі, що призводить до порушення здатності переключення з одного слова до другого.

АФЕРЕНТНА МОТОРНА АФАЗІЯ виникає при ураженнях нижчих відділів постцентральної кори. При цьому порушується здатність вимови слів, заміни одних звуків іншими.

СЕМАНТИЧНА АФАЗІЯ виникає при уражені тім'яно-скронє-потиличної зони кори. При цьому порушується розуміння деяких логіко-граматичних конструкцій і здатність лічити.

СЕНСОРНА АФАЗІЯ виникає при уражені задньої третини скронєвої звивини лівої півкулі, що порушує фонематичний слух і людина вже не здатна розуміти усне мовлення.

АКУСТИКОМНЕСТИЧНА АФАЗІЯ виникає при уражені середніх відділів лівої скроневої зони, що призводить до порушення слухомовної пам'яті. Людині з такою афазією важко підшукувати слова і вона погано розуміє швидке мовлення.

ОПТИКОМНЕСТИЧНА АФАЗІЯ виникає при уражені задньонижніх відділів скроневої зони лівої півкулі, що приводить до порушень зорової пам'яті, слабкості зорових образів слів. Звідси труднощі при називанні предметів і їх зображень.

Підсумовуючи інформацію щодо мислення як психічного пізнавального процесу, можна вивести такі його головні ЗАКОНОМІРНІСТІ:

- мислення виникає у зв'язку з вирішенням якихось проблем;

- базовим механізмом мислення є синтез через аналіз;

- мислення існує через мову і в мовленні;

- усяка думка обґрунтована іншими думками, істинність яких вже доведена;

- мислення селективне;

- мислення має змогу випереджати розвиток подій;

- мислення рефлексивне.

Тема 3.3. Уява

УЯВА - психічний пізнавальний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин шляхом встановлення нових зв'язків між відомими образами та знаннями

Уява суто людське надбання, яке надає нам можливість виходити за межі реального світу, подумки переміщуючи образи речей та подій в часі та просторі, змінюючи зв'язки між цими образами. Принциповим тут є те, що уява пов'язана з образами (уявленнями), хоча її продукт може оформлюватися знаково - у вигляді, наприклад, опису, тексту та т.ін. Вчені вважають, що уява виникла як відповідь на потребу передбачати результат своєї праці і, крім того, пояснити незрозумілі події та явища природи.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29