Психологія як наука

p align="left">І самий нижчий рівень в структурі діяльності - психофізіологічні функції, під якими розуміють фізіологічне забезпечення психічних процесів. До них відносять ряд можливостей нашого організму, а саме відчувати, фіксувати сліди минулих впливів, здійснювати рухи. Відповідно говорять про сенсорну, моторну, мнемічну функції організму, частина з яких є природженими механізмами, закріпленими морфологічно в нервовій системі, деякі з'являються в перші місяці життя.

Отже, психофізіологічні функції є основним "виконавчим" механізмом діяльності і являють собою, особливі "функціональні системи", що формуються в процесі онтогенезу. Вони складають необхідні передумови і засоби діяльності.

Таким чином, макроструктура діяльності та її структурні психологічні компоненти в більш стисло мають такий вигляд:

Особливі види діяльності - мотиви

¦

Окремі дії - мета

¦

Операції (способи, засоби) - умови

¦

Психофізіологічні функції

Існує ще один аспект діяльності, про який вже частково говорилося вище, але про який слід сказати докладніше. А саме, макроструктура діяльності, про яку говорилося є зовнішньою практичною діяльністю та спостерігається ззовні. Але існує і інший вид діяльності - внутрішня діяльність.

Внутрішня діяльність характеризується двома основними рисами:

По-перше, внутрішня діяльність має принципово ту ж будову, що й зовнішня, яка відрізняється від неї лише формою протікання. Це означає, що внутрішня діяльність, як і зовнішня, спонукається мотивами, супроводжується емоційними переживаннями, має свій операційно-технічний склад, тобто свої власні дії, операції та психофізіологічні функції, психофізіологічну основу. Відмінність внутрішньої діяльності від зовнішньої полягає в тому, що дії виконуються не з реальними, матеріальними предметами, а з їх образами, а замість реального продукту ми отримуємо мисленнєвий результат.

По-друге, внутрішня діяльність виникла із зовнішньої, практичної діяльності шляхом процесу інтеріорізації, тобто переносу зовнішніх дій у внутрішній план. Для успішного виконання внутрішніх дій необхідно оволодіти ними спочатку на практиці і отримати реальний результат.

Внутрішня діяльність забезпечуються внутрішніми психічними процесами: відчуттями, сприйняттям, мисленням, уявою, увагою, пам'яттю, мовою. Без участі психічних процесів діяльність людини неможлива, вони виступають її внутрішніми невід'ємними компонентами. Отже, є всі підстави говорити не тільки про зовнішню, але й внутрішню діяльність, яка отримала назву пізнавальної діяльності.



МОДУЛЬ 3. ПСИХІЧНІ ПІЗНАВАЛЬНІ ПРОЦЕСИ

Тема 3.1 Пізнавальна діяльність та пізнавальні психічні процеси

Пізнання (cognition) - є предметом дослідження когнітивної психології

Пізнання - вища форма психічного відображення дійсності, яка носить активний, вибірковий і упереджувальний характер. Це інтегральна властивість психіки і цілісний процес, в організації якого виділяють певні рівні та складові (окремі психічні пізнавальні процеси).

Пізнавальна діяльність людини - один із головних активних факторів, що зумовлює досягнення мети і задоволення вищих потреб особистості. Більшість учених виділяють два ступня пізнання: I - емпіричний (практичний), II - абстрактно-логічний (теоретичний).

Важливою стороною психіки людини є психічні процеси, що забезпечують пізнання оточуючої її дійсності. Фізіологічною основою пізнавальних процесів є перша і друга сигнальні системи, а психофізіологічною основою пізнавальної діяльності є вища нервова діяльність.

Пізнання здійснюється в ході індивідуальної і спільної діяльності людей, в процесі їх соціальної взаємодії і спілкування. Результати пізнання кристалізуються і закріплюються в соціокультурному досвіді людини у вигляді більш або менш співвідносних між собою компонентів - знань. Тому пізнання - це динамічна характеристика духовно-теоретичного освоєння людиною умов її буття, а знання - характеристика, яка фіксує результати цього засвоєння, готових до використання та розповсюдження.

В залежності від результату пізнавальної активності розрізняють:

- пізнання - спрямоване на отримання знань, невід'ємних від індивідуального (суб'єктивного) досвіду;

- пізнання - спрямоване на отримання об'єктивованого знання, яке має соціальне значення (інтерсуб'єктивне).

Відчуття та сприймання

Пізнання дійсності, що оточуючує людину, починається з відображення цієї дійсності органами відчуттів людини. Таке відображення зветься чуттєвим пізнанням і складається з двох рівнів - рівня відчуття та рівня сприймання.

ВІДЧУТТЯ - це найпростіший психічний пізнавальний процес, який полягає в відображенні в свідомості людини окремих властивостей предметів і явищ материального світу, а також внутрішніх станів організму при безпосередньому впливі матеріальних подразників у даний момент на відповідні органи чуття - рецептори

Якщо казати про відчуття людини, то завдяки цьому психічному процесу нам відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, з якими ми маємо справу. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла і окремих його частин.

В цілому загальне значення відчуття полягає в наступному:

Відчуття є первинною формою психічного зв'язку організму зі світом;

В цій якості воно є необхідним джерелом інформації про оточуючий світ;

Відчуття є початковою формою пізнавальної діяльності людини;

Відчуття, які ідуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус.

Відчуття - це активний процес, оскільки в ньому відображаються не тільки зовнішні подразники, а й стан нервової системи та індивідуальні особливості людини. Крім того, у людини відчуття завжди пронизуються більш складними психічними процесами, властивостями та станами.

Анатомо-фізіологічною структурою, в якій відбувається виникнення відчуття, є аналізатор,

В організмі функціонує система аналізаторів, які забезпечують формування відчуттів певної якості - зорових, слухових, температурних, м'язових тощо. Аналізатор складається з периферійної частини - рецепторів, провідникових нервових шляхів - та центральної частини в корі та підкорці головного мозку. В рецепторах відбувається перетворення енергії фізичних і хімічних подразників, що діють на організм, у нервове збудження. Провідникові шляхи складаються з нейронів, розміщених на різних рівнях нервової системи, які поєднують рецепторну периферію з мозковим центром. У центральній частині аналізатора здійснюється основна обробка нервових імпульсів, що надходять з периферії.

Зауважимо, що кожний рецептор з безлічі фізичних та хімічних факторів середовища виділяє тільки ті, які є специфічними для нього. Наприклад, око реагує на електромагнітне випромінювання, вухо сприймає механічні коливання повітря певної амплітуди і частоти, температурні рецептори шкіри реагують на теплову енергію тощо.

Класифікація відчуттів:

Залежно від контакту рецептора з подразником:

ДИСТАНТНІ (рецептори реагують на подразнення, які надходять від віддалених об'єктів) - зорові, слухові, нюху.

КОНТАКТНІ (рецептори передають подразнення при безпосередньому контакті з об'єктами, які впливають на них) - кінестетичні, дотикові, смакові, органічні.

Залежно від розміщення рецептора:

ІНТЕРОРЕЦЕПТИВНІ (рецептори розміщені у внутрішніх органах і тканинах тіла. Відображають стан внутрішніх органів).

ПРОПРІОРЕЦЕПТИВНІ (рецептори розміщені в м'язах і суглобах. Дають інформацію про рух і положення тіла в просторі).

ЕКСТЕРОРЕЦЕПТИВНІ (відображають властивості предметів і явищ зовнішнього світу. Рецептори (зорові, слухові, дотикові, нюхові) розміщені на поверхні тіла.

Загальні властивості відчуттів

ЯКІСТЬ. Кожний вид відчуттів має свої специфічні особливості, що відрізняють його від інших видів. Так, слухові відчуття характеризуються висотою, тембром, гучністю; зорові - кольоровим тоном, насиченістю, світлотою.

ІНТЕНСИВНІСТЬ. Визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора.

ТРИВАЛІСТЬ. Тривалість дії подразників та його інтенсивність. Тривалість відчуття містить у собі суб'єктивний компонент, який виявляється в тому, що відчуття виникає дещо пізніше від початку дії подразника і не зникає одразу після закінчення його дії. Інерція відчуттів має назву післядії (наприклад, завдяки цьому явищу окремі кінокадри за певної швидкості проекції сприймаються як безперервне зображення).

ПРОСТОРОВА ЛОКАЛІЗАЦІЯ ПОДРАЗНИКІВ. Просторовий аналіз, який забезпечується дистантними рецепторами, дає нам відомості про локалізацію подразника в просторі. В деяких випадках відчуття співвідносяться з тією частиною тіла, на яку впливає подразник (смакові відчуття), а інколи вони більш розмиті (больові відчуття). Здатність до аналізу просторових характеристик подразників може змінюватись. Наприклад, гострота зору в різних людей чи однієї й тієї ж людини в різний час має велику варіативність залежно від особливостей професійної діяльності, мотивації, стану організму тощо.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29