Быстрый поиск

Психологія як наука

p align="left">Крім зазначених категорій психічних явищ - психічних процесів, психічних властивостей, психічних утворень та психічних станів, В.М. М'ясищев виділяє ще одну категорію психічних явищ - психологічні відносини: «свідомий, вибірковий, заснований на досвіді психологічний зв'язок її з різними сторонами об'єктивної дійсності, що внутрішньо визначає її дії, реакції і переживання. У свою чергу вони утворюються і формуються у процесах діяльності». Отже, відносини не тільки зв'язують людину з оточуючим світом, а й стають джерелом виникнення як власне психічних, так і соціально-психологічних явищ та процесів.

Особистість характеризується передусім як система відносин людини до навколишньої дійсності. В аналізі цю систему можна розглядати як безкінченну кількість відносин особистості до різних предметів дійсності, але якими б частковими вони не були, кожне з них завжди залишається особистісним. Головним і визначальним для особистості є її ставлення до людей, що водночас є взаємним ставленням. Ставлення людини є вибірковими в емоційно-оцінному, позитивному або негативному плані. У взаємних ставленнях суб'єктивні ставлення виявляють свою об'єктивність у реакціях і діях, тому індивідуально-психологічне стає соціально-психологічним.

Соціально-психологічні явища та процеси - це психологічні (тобто внутрішні) феномени, які обумовлені взаємодією, спілкуванням та взаємовпливом людей один на одного і їх належністю до певних соціальних груп (спільнот).

Психічне життя людини являє собою єдине цілісне утворення, в якому науковий аналіз виокремлює певні її складові, окремі її аспекти, тому всі психічні явища є взаємообмовлені і взаємопов'язані. Взаємозв'язок окремих психічних явищ виглядає таким чином:

104

Крім внутрішніх психічних явищ, які є суб'єктивними, психологія вивчає явища, які виникають за умов взаємодії людей в різних соціальних групах - великих і малих групах і колективах. Тому психічні явища можуть також бути як індивідуальні, так і групові:

104

Загальні етапи розвитку психології

Психологія на шляху до самостійності пройшла тривалий шлях, однак на різних етапах її розвитку уявлення про психіку (душу, свідомість, поведінку) не були цілковито позбавлені ознак науковості. Вони прорізувались в надрах інших наук, зокрема філософії, медицини, природознавства, в різних явищах суспільної практики та ін. В період тривалого часу психологічна думка самовизначалась, усвідомлюючи, уточнюючи специфіку свого предмета та набувала значення та сили.

В історії психології виокремлюють різні підходи до визначення меж та етапів розвитку психології.

Згідно одному з підходів, розвиток психології поділяють на два етапи: психологія має тривалу передісторію (до кінця першої половини ХІХ ст.) і коротку історію (з другої половини ХІХ ст.)

Ще один підхід виділяє 4 етапи в становленні психології як науки:

ЕТАП	ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДМЕТУ	ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА
I Понад 2 тис. років тому	Психологія як наука про Душу	Наявністю душі намагалися пояснити всі незрозумілі явища в житті людини
II починаючи з ХVII ст. до кінця ХІХ ст.	Психологія як наука про свідомість (самосвідомість)	Відбувається розвиток природничих наук і здатність думати, бажати називали свідомістю. Основним методом вивчення психіки вважали спостереження за собою (рефлексія), опис фактів
III друга половина ХІХ ст.	Психологія як наука про Поведінку	Завдання психології - дослідження того, що можна безпосередньо побачити, а саме: поведінку, вчинки, реакції. Мотиви, що зумовлюють дії та вчинки людини, не враховуються
IV Сучасний	Психологія як наука, що вивчає факти, закономірності та механізми психіки (психіка як відображення)	Сформувалася на базі філософії діалектичного матеріалізму і основою сучасних психологічних поглядів є теорія відображення

Останні два етапи розвитку психології - це вже наукова психологія, коли вона виборола право на самостійне існування. В цей час склалась сукупність наукових теорій, представники яких прагнуть дослідити сутність психіки, опрацювати методи її дослідження, насамперед експериментальний метод, відкриваються наукові заклади та школи, в яких досліджується психологічна проблематика.

Згідно іншому підходу, розвиток психологічної думки має три етапи: донаукова (міфологічна) психологія - коли панували анімістичні уявлення про душу; філософська психологія - коли психологія була частиною філософії (від античності до ХІХ ст.); власне наукова психологія (з другої половини ХІХ ст., коли починається власне історія психології).

В останній чверті XX ст. психологія заявляє про себе як про науку, що активно втручається у суспільне життя. Отже, людина користується психологічними знаннями з давніх часів, але як наука психологія оформилася тільки в кінці ХІХ сторіччя, з часу створення В. Вундтом першої в світі лабораторії експериментальної психології.

Основні школи (напрями) в сучасній психології

В другій половині ХХ століття продовжується конкретизація і уточнення предмета наукової психології:

104

БІХЕВІОРИЗМ - (з англ. - поведінка) напрям, який предметом психологічного дослідження вважає тільки те, що відповідає методам об'єктивного вивчення. Насамперед це поведінка - сукупність зовнішніх дій людини і тварини, ланцюг реакцій на зовнішні стимули. Засновник напряму Дж. Уотсон започаткував дослідження навичок - автоматизованих дій, сформованих шляхом багаторазових повторень. Законами дослідження навичок (наприклад, закон спроб, помилок і закріплення випадкового успіху) пояснювалось утворення різноманітних психічних явищ. Було виявлено спільні для людини та тварини закономірності научіння - засвоєння набутого досвіду.

Еволюція цього напрямку зумовила появу необіхевіоризму, який також спирається на поведінковий принцип, але вже по-іншому визначає характер відношень між стимулом і реакцією і допускає наявність «проміжних змінних» між ними у вигляді очікувань, гіпотез, пізнавальних схем тощо (Міллер та ін., Скіннер, Халл, Толмен). Наприклад, за Б.Ф. Скіннером, научіння полягає у збагаченні досвіду організму за рахунок відповідей, що підкріплюються. Основою підкріплення є оцінка ймовірності повторення цієї відповіді у майбутньому.

ГЕШТАЛЬТПСИХОЛОГІЯ - (з нім. - цілісна форма, образ) напрям в західній психології першої третини ХХ ст., що висунув програму вивчення психіки як цілісної внутрішньої структури - гештальта. Це первинна індивідуальна властивість психіки, що потребує у відповідності з фізіологічними процесами мозку і зовнішнім світом. Головним положенням цієї школи є положення, що гештальти, як первинні дані психіки, не можуть бути виведені з їхніх компонентів. Навпаки, властивості частин визначаються саме структурою (гештальтом). Такий підхід дозволив показати зумовленість сприймання співвідношенням предмета («фігури») і його оточення («фону»), з'ясувати роль інсайту (збагнення, прозріння) та переструктурування чуттєвих даних у мисленні (Вертгеймер; Келер, Левін).

Ідеї гештальтпсихології збагатили дослідження пізнавальних процесів і знайшли своє відображення у когнітивній психології.

КОГНІТИВНА ПСИХОЛОГІЯ (з англ. - знання, пізнання) - напрям, представники якого досліджують внутрішню організацію психічних процесів:сприймання, пам'яті, уваги, мислення. Часто вдаються до аналогій між обробкою інформації технічними пристроями (комп'ютерами) і людиною і на цій підставі створюють численні моделі психічних процесів.

Представники когнітивної психології твердять про вирішальну роль знань у поведінці людини як результатів пізнавальної діяльності (У. Найсер, Р. Аткінсон, Г. Бауер, А. Ліндсей, Д. Норман, Дж. Брунер). Сучасним розвитком когнітивізму є прагнення об'єднання класичних теорій з іншими новітніми напрямами, наприклад, біхевіоризму та генетичної психології. Так, сучасними представниками є Л. Фестингер, Келлі, Ж. Піаже.

ГЛИБИННА ПСИХОЛОГІЯ (ПСИХОАНАЛІЗ) - напрям, засновником якого був З.Фрейд. Ця школа розглядає психічне життя людини як багаторівневе явище, глибинним рівнем якого є несвідоме, що й визначає в цілому зміст нашої поведінки та має сексуальну та агресивну складові. Перша є джерелом психічної енергії (лібідо) і перебуває в конфлікті зі свідомістю. Внаслідок цього конфлікту особистість - це багаторівневе явище, інстанціями якого є: Ід - (лат. it - Воно), Его - (ego - Я) і супер-Его (Над-Я).

Ід - носій інстинктів, що підкоряється принципу задоволення. Его - підкоряється принципу реальності (задоволення через пристосування до вимог оточуючтого світу). Супер-Его - носій моральних норм, виконує функцію критики, витоки якої сягають до дитячих вражень.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29