Психологія як наука

p align="left">УМОВИ ДОВІЛЬНОГО ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ: 1) чітка постановка мети; 2) наявність мотивів, що спонукають запам'ятовування; 3) розуміння інформації, що треба запам'ятати; 4) використання логічних прийомів запам'ятовування (складання плану, порівняння, класифікація, систематизація); 5) повторення; 6) використання інформації, що необхідно запам'ятати в практичній діяльності.

УМОВИ МИМОВІЛЬНОГО ЗАПАМ'ЯТОВУВАННЯ: 1) якість дієвого ставлення до матеріалу; 2) ступінь включення матеріалу у зміст основної мети діяльності; 3) рівень зацікавленості та емоційного відношення.

2. ЗБЕРЕЖЕННЯ - це процес утримання в пам'яті інформації, що була одержана у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам'ятовування, використання матеріалу пам'яті в своїй діяльності. Про збереження можна судити тільки на основі спостереження за іншими мнемічними процесами: відтворенням та впізнаванням.

Збереження може бути АКТИВНИМ і ПАСИВНИМ. При активному збереженні матеріал, що утримується, піддається внутрішній перебудові, від простого циклічного повторення до включення в системи нових семантичних зв'язків. При пасивному збереженні матеріал, що утримується, не має активних перетворень.

3. ВІДТВОРЕННЯ - процес відновлення збереженого матеріалу пам'яті для використання в діяльності і спілкуванні. Матеріальною основою відтворення є пожвавлення або повторне збудження раніше утворених у мозку нервових зв'язків.

Розрізняють два види відтворення: ВПІЗНАННЯ і ЗГАДУВАННЯ. Впізнання - це відтворення якого-небудь об'єкта в умовах повторного його сприйняття. Згадування - це відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту та завдань діяльності. Як різновид згадування існує також пригадування, тобто згадування, що вимагає від людини активних розумових зусиль, пов'язаних з переборенням певних труднощів. Згадування також може бути мимовільним або довільним.

Як один з різновидів відтворення є СПОГАДИ - локалізовані в часі та просторі згадування людиною свого минулого життя, переважно в яскравій образно-логічній формі, з усіма обставинами.

Важливою характеристикою відтворення є його правильність. Ця риса пам'яті залежить від таких своїх чинників, як об'єм інформації та її точність, мобілізаційна готовність людини до відтворення та її упевненість у правильності відтворення.

4. ЗАБУВАННЯ - процес, протилежний збереженню, і виявляється він у тому, що актуалізація забутих образів чи думок утруднюється або стає взагалі неможливою. Цей процес грунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв язків під впливом різних чинників і згасання слідів, що утворилися раніше.

Темп забування - це крива, за якою в першу годину ми забуваємо близько 40% інформації, яку запам'ятали, за наступні 8 годин ще майже 40%, а далі забування різко уповільнюється, хоча кількість збереженої інформації все ж продовжує зменшуватись десь до 3%. Але таку залежність ми маємо лише в загальному вигляді. В дійсності ж цей темп залежить від об'єму запам'ятовуваного матеріалу, його змісту, міри усвідомленості та ступені значимості матеріалу, включення його в діяльність суб'єкта.

Хоча процеси пам'яті мають свої загальні характеристики, але у кожній людини проявляються вони з індивідуальними відмінностями, які можна побачити в різній швидкості запам'ятовування, в міцності збереження, в легкості відтворення. В цілому індивідуальні відміності пам'яті можуть бути двох видів:

1) пам'ять, що відрізняється перевагою тієї чи іншої модальності - зорової, слухової, рухової;

2) пам'ять, що відрізняється за рівнем організації.

Люди також відрізняються за типами пам'яті:

1) люди з наочно-образним типом, які добре запам'ятовують наочні образи, колір предметів, звуки, обличчя тощо;

2) люди з словесно-логічним типом пам'яті, які добре запам'ятовують словниковий, нерідко абстрактний матеріал: поняття, формули тощо;

3) люди з емоційним типом пам'яті, які добре запам'ятовують пережиті ними почуття.

Увага

Увага є формою психічної пізнавальної діяльності людини, яка полягає в її спрямованості і зосередженості на певних об'єктах

Фізіологічною основою уваги є наявність стійкого домінуючого осередку оптимального збудження в мозку - в корі великих півкуль та в стовбурній частині головного мозку - що негативно індукує активність суміжних ділянок.

Залежно від активності людини та співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов виникнення, увагу поділяють на мимовільну, довільну і післядовільну.

МИМОВІЛЬНА УВАГА - це зосередження свідомості людини на об'єкті внаслідок його особливостей як подразника. Особливості подразників, завдяки яким привертається увага людини, це велика сила, інтенсивність, контраст, новизна, посилення або послаблення подразника, просторові зміни руху, раптова поява об'єкта.

ДОВІЛЬНА УВАГА - це увага, що свідомо спрямовується і регулюється особистістю. Така увага виникає тоді, коли людина ставить перед собою цілі, що спрямовані на не задоволення безпосередніх потреб, а відносяться до потреб віддалених. Тому довільна увага пов'язана з силою волі та здатністю долати бажання, що породжуються безпосередніми потребами.

ПІСЛЯДОВІЛЬНА УВАГА - це увага, яка виникає за наступною схемою. Спочатку людина включає довільну увагу, оскільки об'єкт діяльності не викликає у неї безпосереднього інтересу. Але потім, коли особистість втягується в процес виконання діяльності, вид уваги змінюється з довільної на мимовільну. Така увага і розглядається як післядовільна.

Якості уваги

СТІЙКІСТЬ Спрямованість діяльності, що тривало підтримується характеризується часом, протягом якого ця діяльність зберігає свою цілеспрямованість. Фізіологічною основою стійкості є відносна сталість співвідношень процесів збудження і гальмування в корі великих півкуль. Умовами такой уваги є багаті змістом, рухливі, динамічні, різноманітні об'єкти. Окрім цього, стійкість уваги залежить також від ходу діяльності, успіхів людини в подоланні труднощів, від мотивації діяльності, від умінь працювати.

Протилежністю стійкості є НЕСТІЙКІСТЬ, яка виявляється в відвертанні або відволіканні уваги іншими об'єктами, тобто в зміні спрямованості діяльності людини. Фізіологічною основою нестійкості є збудження і гальмування в корі півкуль, викликана побічними для даної діяльності подразниками. Умовами нестійкості є раптові, сильні, різкі, динамічні, зовнішні подразники, а також сильні зміни в органічних станах.

ПЕРЕКЛЮЧЕННЯ. Це довільна зміна людиною спрямованості її діяльності. В цьому випадку людина свідомо переходить від одного об'єкту до другого, сама спрямовує свою увагу на нові об'єкти. Фізіологічною основою переключення є переміщення домінуючого осередку збудження по мозковим зонам, його рухливість. Умовами переключення є наявність зв'язку між змістом попередньої і наступної діяльності, більша цікавість від попереднього нового об'єкту, закінчення діяльності.

КОНЦЕНТРАЦІЯ. Полягає в більшій або меншій мірі заглибленості в діяльність, яку людина виконує в даний момент. Зміни концентрації уваги називають коливанням. Концентрація пов'язана зі стійкістю домінанти збудження і залежить від тих умов, що визначають останню. При цьому, чим більше концентрована увага до певного об'єкту, тим у більшій мірі гальмуються впливи побічних імпульсів. Суттєво, що ступінь концентрації уваги на певному об'єкті не залишається однаковим протягом часу; він то підвищується, то знижується.

РОЗПОДІЛ. При концентрації уваги зберігається можливість її розподілу, який виявляється в одночасному виконанні людиною двох або іноді навіть трьох видів діяльності. Хоча і в цьому випадку людина більше зайнята однією певною діяльністю, яка забезпечується певним осередком оптимального збудження, інша ж діяльність відбувається автоматично, забезпечуючись менш активними в даний момент ділянками кори. Умовами розподілу є достатнє володіння певними видами діяльності, способами та автоматизмом виконання.

ОБ'ЄМ. Кількість об'єктів актуально усвідомлених людиною в даний момент. Використовується також поняття ОБСЯГ під яким розуміють кількість об'єктів, яку людина може сприйняти з певною якістю і чіткістю в одному акті сприймання за найкоротший час. Як об'єм, так і обсяг залежать від змісту матеріалу, його структурованісті смисловими зв'язками, від інтересу особистості до об'єктів та від тих вольових зусиль, що їх докладає людина.

Уважність та її типи

УВАЖНІСТЬ - стійка властивість особистості, яка характеризується її послідовною спрямованістю та зосередженостю на певних об'єктах діяльності;

НЕУВАЖНІСТЬ - нестійкість уваги, поверхова її зосереджуваність, нездатність людини тривало затримуватися на виконуваному нею завданні, легке відволікання, розсіюваність її уваги.

ПЕРШИЙ ТИП НЕУВАЖНОСТІ: розсіяність виникає при відволіканні й дуже малій інтенсивності уваги, надзвичайно легко й мимовільно переключається з предмета на предмет, ні на одному не затримуючись. Цей тип неуважності образно називають “пурхаючим”.

ДРУГИЙ ТИП НЕУВАЖНОСТІ: неуважність відзначається надзвичайно високою інтенсивністю уваги до одних подій, предметів або явищ і важке переключення на інші. Цей тип неуважності називають “липучою увагою”.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29