Емоційний стан безробітних в період набуття нової профес
p align="left">Всю різноманітність внутрішніх конфліктів за своєю формальною структурою можна розділити на 4 типи:Конфлікт типу “бажане - бажане” має місце у випадку, коли необхідно вибрати одну з двох рівнобажаних можливостей;
Конфлікт типу “небажане - небажане” зв'язаний з необхідністю вибору між двома рівно небажаними можливостями;
Конфлікт типу “бажане - небажане” - ситуація, в якій прагнення індивідуума до якої-небудь мети стримує страх чи якийсь інший негативний момент, пов'язаний з реалізацією бажаного.
“Подвійний” конфлікт виникає при одночасному існуванні двох тенденцій. Для нього характерні ситуації, при яких одна з можливих ліній поведінки являє собою бажаний шлях до небажаного результату, а інша - небажаний шлях до бажаного результату. В підсумку обидві лінії можна оцінити або як в однаковій мірі привабливі, або як однаково несприятливі [12, ст.87].
При наявності конфлікту саме свідомість повинна виміряти цінність мотивів, зробити між ними вибір, знайти компромісне рішення. З критичною ситуацією ми маємо справу тоді, коли суб'єктивно неможливо ні вийти з даної конфліктної ситуації, ні знайти прийнятого рішення, в результаті чого свідомість капітулює перед задачей, яку не можливо розв'язати.
Криза - це стан, який народжений проблемою, що постала перед індивідом і від якої він не може відійти і яку не може вирішити у короткий термін і звичним способом (смерть близької людини, зміна зовнішності і т.п.).
Виділяються такі стадії кризи :
первинний ріст напруги, що стимулює звичні способи вирішення проблеми;
подальший ріст напруги в умовах, що ці способи виявляються безрезультатними;
ще більше збільшення напруги, яка потребує мобілізації зовнішніх і внутрішніх резервів;
якщо все виявляється марним, настає стадія, для якої характерне підвищення тривоги і депресії, почуття безпорадності і безнадії, дезорганізація особистості.
Криза може закінчитись на будь-якому етапі, якщо небезпека зникає або знайдеться рішення.
Фрустраційні, конфліктні та кризові ситуації відрізняються тим, яку вони залишають можливість реалізації внутрішньої необхідності життя.
Людське життя є не що інше, як історія постійного переборення важких обставин, і вміщує безліч прикладів того, що людина робить, коли зробити більше вже нічого не можна, коли вона попадає в ситуацію неможливості реалізації своїх потреб, цінностей і т.д.
1.4 Методи регуляції емоційних станів
Емоції поділяються на прості і складні. Прості зумовлені безпосередньою дією подразників, пов'язаних із задоволенням первинних потреб. Це рівень афективної чутливості - задоволення, незадоволення на основі органічних потреб. Звичайно такі емоції створюють емоційний тон відчуттів. Складні емоції пов'язані з усвідомленням життєвого значення об'єктів, це - рівень предметних почуттів, вираження в усвідомлених переживаннях ставлення особистості до світу. Ці емоційні переживання опредметнені. Це радість, викликана чимось певним, гнів щодо когось конкретно. Опредметненість дістає свій найвищий вияв у диференціації предметних почуттів залежно від предметної сфери, до якої вони належать. Ці предметні почуття поділяються на інтелектуальні, естетичні та моральні.
У моральних почуттях втілюється ставлення людини до людини й суспільства. Інтелектуальні почуття - подив, цікавість, допитливість, сумнів - засвідчують взаємопроникнення інтелектуальних і афективних моментів. В естетичних почуттях виявляється не лише спрямованість на предмет, а й проникнення в нього. Це специфічне пізнання, яке являє собою проникнення почуттям у власну сутність предмета, це пізнання специфічної якості предмета - краси. Наступний рівень прояву афективного простору особистості - то світоглядні почуття, що виражають найбільш узагальнене ставлення людини до світу, інших людей, до себе самої. Це почуття трагізму, іронії, сарказму. Кожний з цих рівнів поглинається наступним, і кожний попередній слугує основою для прояву наступного. Форми прояву афективної сфери органічно вплетені в життя особистості [14,ст.76].
Емоції й почуття становлять два види специфічних проявів афективної сфери особистості, пов'язаних з переживанням ставлення її до навколишнього середовища, інших людей, самої себе.
Людина - стражденна істота, але її страждання діяльне. Хоча речі існують незалежно від людини, вони є предметом її потреб. Людина намагається оволодіти ними, привласнити їх. Це намагання пов'язане з функцією спонукання як найважливішого мотиву поведінки.
Ми робимо щось, бо так нам хочеться. Ми прагнемо до задоволення і уникаємо неприємностей. Відома “хитра стратегія щастя” англійського філософа Д. Мілля : “Треба прагнути не до переживання задоволення, а до досягнення таких цілей, які породжують це переживання”. Це положення можна вважати першим моментом можливості керувати афективними проявами.
Кожна людина прагне до щастя, та воно не означає повноти задоволень. Постійне чуттєве зосередження людини на досягненні приємного емоційного стану призводить до патологічних явищ (алкоголізм, наркоманія). Коли людина формує свою мету в емоційних термінах (зловити кайф), вона відволікається від конкретних властивостей предмета (людей чи речей), взаємодія з яким може дати бажане задоволення і до вибору якого вона ставиться дуже прискіпливо. Нерідко людина не знає, яким цей предмет має бути, але добре знає, яким він не повинен бути. Тому нам легше формулювати своє бажання в емоційних термінах, ніж у предметних характеристиках.
Головна функція емоцій - оцінна пов'язана з виділенням актуально значущого в предметі, явищі, світі. Оцінити - це означає співвіднести з мірою, яка належить особистості. Особистість творить свою міру не лише на афективній основі, на основі потягів, а виходячи з розуму, інтелекту. Оцінюючи, виділяючи значуще, особистість не лише пристосовує, адаптує предмети та явища до своєї міри, вона створює нові виміри, еталони, розвиваючи, творячи саму себе. Творення нових цінностей - це ще один, другий момент можливості керувати афективними проявами.
Пошук міри оцінки нових цінностей потребує порівняння. В цьому виявляється єдність пізнавальної та афективної сфер. Особливо виразно оцінна функція на основі порівняння відображується в таких емоціях-почуттях, як заздрість, зловтіха, гонор, гордість, почуття винятковості. Коли ми пишаємось собою чи нас беруть завидки, ми оцінюємо себе, порівнюючи з іншими, і ця оцінка має загальний характер. В умовах постійного суперництва і успіх і невдача однаково небезпечні: за невдачі людину зімнуть, і тоді її полонять негативні емоції; за успіх вона матиме ворогів. У разі відмови від суперництва існує велика ймовірність виникнення почуття невпевненості і навіть меншовартості. Тут потрібні влада розуму над емоціями, аналіз того, які ознаки ми обираємо для порівняння. Як відомо, зосередженість на одному, умовно виділеному елементі цілісного явища, веде до зміни сприйняття в цілому. Аналіз переживань емоцій спричинює зміну їх змісту. Від заздрості ми можемо перейти до почуття поблажливості, від зловтіхи до жалості. Це - третій момент можливості керувати афективною сферою.
Емоції виконують функцію оцінки, інформуючи про призначення того чи іншого явища для особистості та спонукаючи до дії, зумовлюють загальну спрямованість і динаміку її поведінки.
1.5 Способи регуляції емоційних станів
Л.Г. Гримак виділяє три основні способи свідомо-вольової саморегуляції організму.
Аутогенне тренування - ввібрало в себе багатовіковий досвід різних методів психологічного впливу на людину. Його основним джерелом є прийоми активного самонавіювання, деякі методи давньоіндійської системи йогів, гіпнотичний вплив, релаксаційна гімнастика. Оснований цей метод на активному самонавіюванні на фоні мускульного розслаблення.
В аутогенному тренуванні використовуються три основні шляхи впливу на стан нервової системи. Вони відомі кожній людині, тому суть тренувань полягає в актуалізації вже відомих психічних явищ.
Перший і найважливіший шлях пов'язаний з особливостями впливу тонусу скелетних мускулів і дихання на центральну нервову систему. Відомо, психічний стан людини певним чином виявляється в характері дихання, міміці і жестах, накладає відбиток на довільні рухи. Було помічено, що якщо свідомим зусиллям затормозити рухові реакції, характерні для того чи іншого внутрішнього переживання, то воно помітно слабшає або ж зникає зовсім. Навпаки, якщо людина надає своїй позі і рухам характер, властивий тому чи іншому емоційному станові, її поступово охоплює і відповідне внутрішнє переживання.
Тісний взаємозв'язок між станом центральної нервової системи і тонусом скелетної мускулатури дозволяє через свідому зміну тонусу мускулів впливати на рівень психічної активності. Бадьорий стан людини завжди пов'язаний з підтримкою досить високого мускульного тонусу. Чим напруженіша діяльність, тим вищий цей тонус і навпаки, повне розслаблення всіх мускулів знижує рівень активності центральної нервової системи до мінінуму, сприяє сонливості. Ця важлива фізіологічна закономірність лежить в основі всієї системи аутогенного тренування, тому не можливо оволодіти аутотренігом без попереднього вироблення уміння повністю розслабляти мускули тіла.
Завдання це непросте. В повсякденному житті ми настільки звикаємо до постійного напруження тих чи інших мускульних груп, що навіть не помічаємо цього і тому, поставивши завдання чим можливіш повніше розслабитись, не зразу досягаємо потрібного ефекту.
Аналогічним чином впливає на рівень психічного тонусу нервової системи і ритм дихання. В процесі еволюції людини склалась стійка залежність: часте дихання забезпечує високу активність організму. Довільне урідження і вирівнювання ритму дихання приводить до переважання процесів гальмування.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
