Быстрый поиск

Психологічні особливості неформальних лідерів у групі дітей середнього шкільного віку

Анотація

У даній курсовій роботі розглядається проблема вивчення індивідуально-психологічних особливостей неформальних лідерів-підлітків у навчальній групі.

Робота містить огляд вітчизняних і закордонних літературних джерел, присвячених проблемам лідерства в малих групах. Крім того, виробляється опис проведеного психодиагностичного дослідження, представлені отримані емпіричні матеріали, їхня обробка й аналіз, а також сформульовані на їхній основі висновки і рекомендації.

Отримані в результаті власного психолого-педагогічного дослідження дані передбачається використовувати з метою підвищення ефективності навчально-виховного процесу в обстеженому класі.

ЗМІСТ

УВЕДЕННЯ

РОЗДІЛ 1. Оглядово-аналітичне дослідження проблеми лідерства в навчальних групах

1.1 Мала група в психології: поняття, основні явища і процеси

1.2 Лідерство і керівництво в малій групі

1.3 Методологічні підходи до вивчення лідерства в навчальних групах (на матеріалі вітчизняної і закордонної літератури)

1.4 Особливості міжособистісних відносин підлітків у групах однолітків

РОЗДІЛ 2. Емпіричне дослідження особливостей неформального лідерства в підлітковій групі

2.1 Опис вибірки, методів і методик, використаних у дослідженні

2.2 Обробка й інтерпретація даних, отриманих у ході дослідження

ВИСНОВОК

РЕКОМЕНДАЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

УВЕДЕННЯ

Серед проблем, зв'язаних з функціонуванням малих груп, у психолого-педагогічних і соціально-психологічних дослідженнях важливе місце займають питання організації і керування діяльністю і спілкуванням у таких групах. З цих питань, напевно, найбільш популярним серед психологів є проблема лідерства в навчальних групах.

За допомогою лідерства здійснюються координація індивідуальних зусиль членів групи, організація їхніх дій (іноді зовсім спонтанно, іноді в якомусь ступені запрограмовано), нарешті, керування людьми. Усе це відбувається винятково на неформальній основі, у рамках стихійно складаються неофіційних міжособистісних координат.

Бажання бути лідером властиво, очевидно, аж ніяк не малому числу людей. Інша справа, що далеко не всякому з них удається свою мрію здійснити. Одного тільки бажання і навіть зусиль по його реалізації (іноді досить значних) усе-таки виявляється ще недостатньо. Суть проблеми полягає в тому, що як лідера людина повинна бути, насамперед, сприйнятий членами своєї групи. І зовсім не обов'язково, що з кожним претендентом на цю роль таке случиться. Природно, ми вправі задатися питанням, що ж лежить в основі подібного сприйняття, чому саме в одному з членів групи інші її учасники схильні вбачати лідера, а в іншому - немає? [12].

Якщо, відповідно до концепції ціннісного обміну, розглядати лідерство як «процес міжособистісного впливу, обумовлений реалізацією цінностей, властивим членам групи, і спрямований на досягнення мети, що коштують перед групою,», а лідера - як «члена групи, що володіє найбільшим ціннісним потенціалом, що забезпечує йому ведучий вплив у групі» [14], то правомірно думати, що в лідерстві відбита субординованість позицій індивідів у залежності від їхніх ціннісних потенціалів і, що досить істотно, їхніх ціннісних внесків у життєдіяльність групи [13].

Зі значимістю лідерства для процесу діяльності групи зв'язана постійна актуальність досліджень, присвячених виявленню особливостей динаміки лідерства і якостей, з яких складається «ціннісний потенціал» лідера, що забезпечує його авторитетність для групи. Особливо важливими ці процеси виявляються для навчальних груп через те, що лідерство істотне впливає на хід і результати навчально-виховного процесу.

Тому нами було проведено психолого-педагогічне дослідження, присвячене вивченню особливостей неформального лідерства серед підлітків.

Об'єктом нашого дослідження стали особливості неформальних відносин у навчальній групі.

Предмет дослідження - залежність положення підлітка в навчальній групі від особливостей його комунікативної діяльності.

Метою нашого дослідження стало виявлення особливостей комунікативної діяльності учнів, що роблять вплив на величину їхнього статусу в групі однолітків, і оцінка ступеня виразності цього впливу.

Як гіпотезу дослідження виступило припущення, що положення підлітка в системі неофіційних міжособистісних відносин визначається особистісними особливостями підлітків, що виявляються в процесі їхнього спілкування з однолітками.

У дослідженні передбачається рішення наступних задач:

здійснити аналіз літературних джерел, присвячених проблемам вивчення лідерства в малих і навчальних групах;

скласти план психолого-педагогічного дослідження особливостей неформальних лідерів у групі дітей середнього шкільного віку;

підібрати методики для проведення дослідження;

провести дослідження індивідуальних особливостей комунікативних особливостей неформальних лідерів серед учнів 7-а класу Артековской середньої школи;

зробити кількісний і якісний, а також порівняльний аналіз даних, отриманих у ході проведеного дослідження;

на підставі узагальнення результатів аналізу отриманих даних сформулювати висновки і рекомендації, спрямовані на оптимізацію міжособистісних відносин і підвищення ефективності навчально-виховного процесу в обстеженому класі.

РОЗДІЛ 1. Оглядово-аналітичне дослідження проблеми лідерства в навчальних групах

1.1 Мала група в психології: поняття, основні явища і процеси

Учені сходяться в думці, що основним середовищем життя і діяльності людини є соціальне середовище, тобто при аналізі поводження людей необхідно враховувати, що кожен індивід постійно включений у різні людські спільності, що значно впливають на всі його вчинки. Але не всі об'єднання, сукупності людей, що підходять під визначення групи, роблять однаково сильний вплив на розвиток, формування особистості і її психічні прояви.

Пильний інтерес до групи з боку психологів і соціологів порозумівається особливим місцем, що займає вона в системі і структурі суспільних відносин. У вітчизняній психології широко поширена думка про групу як сфері виявлення можливостей особистості, прояву її індивідуальності, як тієї області, де формується активний член суспільства під впливом ідей, цінностей і норм усього суспільства в цілому [18].

Тому, з урахуванням значимості цього явища, група виступає як об'єкт вивчення соціальної, педагогічної й іншої галузей психології. Причому найчастіше в дослідженнях група виступає у формі малої групи.

Найбільш популярне визначення малої групи, дане Р. Бейлсом: «Ця будь-яка кількість осіб, що знаходяться у взаємодії один з одним у виді однієї безпосередньої зустрічі або ряду зустрічей, при яких кожен член групи одержує деяке представлення або сприйняття кожного іншого члена, для того, щоб він зміг або в той момент, або при пізнішому опитуванні якось відреагувати на кожний з інших членів як окрему особистість, хоча б тільки для того, щоб згадати, що іншої теж був присутній».

Визначальними ознаками малої групи в цьому й інших, близьких до нього, визначеннях закордонних дослідників служать психологічні особливості протікання комунікативних актів при взаємодії її членів. Такий підхід багаторазово зазнавав критики з боку вітчизняних психологів. Вони відзначали, що в подібного роду визначеннях малої групи осторонь залишаються інші критерії, зв'язані з існуванням групи як соціального організму в системі суспільства [19].

Відмінність методологічних позицій радянських дослідників відбито в розумінні малої групи і її істотних особливостей як соціально-психологічної спільності людей, де всі психологічні характеристики можуть бути зрозумілі і пояснені тільки з урахуванням соціальних факторів, що і визначають сутність досліджуваного явища. «Малу групу, - пише Г.С. Антипина, - можна визначити як нечисленну по своєму складі соціальну групу, члени якої об'єднані загальною діяльністю і знаходяться в безпосередньому стійкому особистісному контакті один з одним, що є основою для виникнення як емоційних відносин у групі (симпатії, антипатії, байдужності), так і особливих групових цінностей і норм поводження» [3].

Вивчаючи малі групи, дослідники зіштовхуються з проблемою визначення розміру малої групи, - дискусія про нижні і верхньому її межі ведеться досить давно. У більшості досліджень найменше число членів малої групи коливається між 2 і 7 при модальному числі 2. Цей підрахунок збігається з уявленням, що має широке поширення, про те, що найменшою малою групою є група з двох чоловік - так звана «диада».

Не менш гостро коштує питання і про «верхній» межі малої групи. Пропонувалися різні рішення цього питання. Наприклад, довгий час дослідники приймали «магічне число» 7+/-2 за верхню межу малої групи. В інших дослідженнях можна знайти самі довільні числа, що визначають цю межу: 10, 15, 20 чоловік.

Тому Г.М. Андрєєва пропонує наступне рішення. Якщо розглядати малу групу, як суб'єкт діяльності, то логічно не встановлювати якийсь твердий «верхній» межа, а приймати за такий реально існуючий, даний розмір досліджуваної групи, продиктований потребою спільної групової діяльності. Малою групою тоді виявляється така група, що являє собою деяку одиницю спільної діяльності, її розмір визначається емпірично: на рівних будуть досліджуватися і родина з трьох чоловік, і шкільний клас з 30 - 40 учнів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11