Невротичні розлади у хворих серцево-судинної системи

еред психопатологічних проявів соматогенної депресії на перший план виступають важкі астенічні симптомокомплекси: загальна слабість, нестерпність навантажень, а також підвищена сонливість у денний час з явищами ранньої інсомнії, когнітивні порушення (зниження концентрації уваги, пам'яті на події минулого, обмежена можливість осмислення що відбуває, запам'ятовування нової інформації).

Початкові прояви соматогенно провокованої ендогенної депресії (особливо в ранньому післяопераційному періоді) формуються на тоні важкої астенії: скарги на нестерпність навантажень (навіть спроби присісти) з вираженим запамороченням, різкою слабістю, нестійкістю ходи. Нерідко виявляють і когнітивні розлади (порушення концентрації уваги, безпам'ятність). Однак у міру поглиблення афективних розладів психопатологічні порушення значно змінюються, поступово набувають властивості ендогенної депресії. Незважаючи на поліпшення показників з боку соматичної сфери, персистують порушення, що відповідають важкому стану раннього післяопераційного періоду, і астенічні, і когнітивні.

У віддаленому післяопераційному періоді на тоні нормалізації і стабілізації соматичних функцій ознаки ендогенної депресії стають усе більш виразними. Афективні розлади (стійка пригніченість, апатія і пасивність, часом індиферентне відношення до оточуючих і свого стану) набувають домінуючого положення в клінічній картині. Хворі байдужі до лікарських рекомендацій, відмовляються від нарощування фізичних навантажень, а також від інших реабілітаційних заходів, залежуються в ліжку, зневажають гігієнічними нормами, погано їдять, скаржаться на безсоння.

Оскільки ІХС традиційно відноситься до групи психосоматичних захворювань, то важлива роль приділяється вивченню емоцій і емоційної напруги ( М'ясників А.Л., 1969; Ланг Г.Ф., 1975; Василенко В.Х., 1981).

Накопичений клінічний досвід переконливо свідчить про те, що інфаркт міокарда й інші прояви ІХС нерідко виникають у людей у зв'язку з перенапругою вищої нервової діяльності. Так, у вітчизняній і закордонній літературі звертається увага на порівняно часту наявність у хворих психічних травм і психоемоційних напруг, що передували виникненню розладів вінцевого кровообігу і, зокрема, інфаркту міокарда (Дементьєва Н.М., 1958; Минаев СБ., 1961; Карамышев Ф.И., 1962; Мартьянова Т.А., 1963; М'ясників А.Л., 1963; Russek, 1962,1964,1967 і ін.). При цьому підкреслюється значення не тільки гострих психотравм, але і тривалої травматизації психіки для розвитку інфаркту.

У ряді монографій останніх років представлені переконливі докази ведучої ролі нейрогенних факторів у розвитку атеросклерозу коронарних артерій і інфаркту міокарда (Чазов Е.И., 1975; Шхвацабая И.К., 1975; Ільїнський Б.В., 1977; Хомуло Л.С., 1982; Russek, 1962; Jenkіns CD., 1979).

CA.Adsett і J.G.Bruhn (1968) дали опис "емоційної напруги", обумовленої довгостроково існуючими недозволеними життєвими проблемами. Вони розглядали цей фактор як часто передуючий летальному результату при ІХС.

Багато дослідників вважають, що професійні емоційні навантаження також можуть мати істотне значення для виникнення ІХС (Хомуло Л.З, 1982; Russek H.J., 1962).

Відповідно до проведених досліджень, розвитку інфаркту міокарда в 20-30% випадків передувала гостра психічна травма, а в 80% випадків - тривала психоемоційну напругу (Ильинский Б.В.,1977). Скринінгове епідеміологічне обстеження, проведене серед чоловіків у віці 50-59 років, виявило виразний взаємозв'язок між ІХС і професійною емоційною напругою (Метелиця В.І. і ін., 1977).

Доведено важливу роль психоемоційної напруги в розвитку раптової смерті в хворих ІХС (Мазур Н.А., 1985; Rіssanen V. et al., 1978).

Дослідження, проведені Гоштаутасом А.А. і ін., (1983), показали, що в ряді факторів ризику ІХС професійна психоемоційна напруга займає друге місце і є більш значимим фактором в ураженні коронарного русла, чим паління і діастолічний артеріальний тиск, поступаючись місцем лише рівню холестерину.

Існують дані про значно більш широке поширення коронарних розладів серед працівників розумової праці, що поряд із психоемоційною напругою пов'язані з характером їх трудової діяльності, мають обмеження фізичної активності в порівнянні з особами фізичної праці (Steward, 1951; Genot, 1962; Глазунов І.С., Крилова Е.А., 1964).

З кінця 1950-х років ведуться інтенсивні дослідження, спрямовані на вивчення ролі психосоціальних і поведінкових факторів ризику ІХС. У своїй оглядовій роботі J.B. Rosenfeld (1981) дійде висновку, що найбільш значимими причинами в розвитку атеросклерозу є психосоціальні, психологічні і поведінкові фактори, які відіграють визначальну роль ще до появи гіперхолестеринемії й артеріальної гіпертензії.

Найбільше поширення і підтвердження одержала концепція поведінкового фактора ризику (тип А), запропонована американськими кардіологами Frіedman M. і Rosenman R.H. (1959). Поведінковий тип А ґрунтується на особистісних характеристиках індивіда (переважно запозичених з теорії профілю особистості A.Dunbar), що визначають стереотипи його поведінки й у підсумку обумовлюють гіперреактивність відповіді серцево-судинної системи, що і приводить до її вибіркового ураження.

РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХІЧНОГО СТАНУ ХВОРИХ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ

3.1 Методи і методика дослідження психічних розладів при серцево-судинних захворюваннях

ММРІ( мінісотський мультифакторний персональний опитувальник) - ця методика створена в 40роках американським вченим, з метою діагностики рис і якостей особистості. Тест складається з 377 тверджень ( повний варіант 560 ) є скорочений - 71 твердження. Пролпонуються твердження,які слід оцінити вірні чи невірні особисто для вас, якщо вагагаєшся, то перевагу віддають тим відповідям, які переважають. Аналіз результатів полягає в інтерпретації “ профілю особистості”, який складається із 10-ти різних шкал. Крім того, оцінюється правдивість і достовірність результатів за допомогою 3-х оціночних шкал - L, ,F, K. Оптимальними вважаються відповіді в межах 45-55 балів. Межа норма - певних значень полягає біля 70 балів. За допомогою шкал L,F,K - можемо зробити висновок на скільки щиро і відверто давав відповіді досліджуваний, в якому стані він знаходився, а також можлива зовнішня помилка при введені відповідей. Про щирість свідчить шкала 4, до 70-75 балів, це N, якщо більше - то результат вважається не дійсним. Шкала F- достовірність, шкала K- корекція, шкала L- щирість. Клінічні шкали: 1. Надконтролю, (риси стриманість, уникання невдачі, вимогливість). 2. Песимістичності (виявлення риси пригніченості, незадаволеності, самокритичності, невпевненості, залежність від оточення). 3. Емотивності (емоційна лабільність, виявлення нестійкість емоцій, демонстративність). 4. Імпульсивності (риси - активність, впевненість, лідерство, досягнення успіху, схильність до ризику). 5. Статево-рольової ідентифікації (виявлення вираженості рис традиційно віднесених суспільством до чоловічої чи жіночої статті). 6. Ригідності (цілеспрямованість, наполегливість, при високих показниках - впертість, педантизм, стререотипізація). 7. Тривожності (риси невпевненості, високої чутливості, залежить від оточення) 8. Індивідуалістичність (незалежність, суб'єктивізм, висока потреба в самоактуалізації). 9. Оптимістичність (виявлення риси активності, життєлюбства, енергійності, високуа мотивація, впевненість). 10. Екстра-інтроверсії (виявлення схильність особистості до певного типу шкали взаємодії з оточенням, при чому шкала вимірює ознаки інтроверсії. Низькі показники (25 і менше) екстраверсія, по мірі підвищення - інтроверсія.

Оцінка рівня нервово-психічної стійкості (методика «Прогноз» за В.А.Бодровим)

Методика призначена для початкового орієнтовного виявлення осіб з прикметами нервово-психічної нестійкості (НПН). Вона дозволяє виявити окремі початкові передзахворювальні прикмети порушень особистості, а також оцінити вірогідність їх розвитку й прояву в поведінці й діяльності людини.

Методика має 84 запитання (міркування), на кожне з яких обстежуваний дає відповідь «так» або «ні». Результати відображаються кількісними показниками (в балах), на основі яких робиться висновок щодо рівня нервово-психічної стійкості. Аналіз відповідей дозволяє уточнити окремі біографічні відомості, особливості поведінки та стану психічної діяльності людини в різних ситуаціях.

Обстежується одночасно 25-30 чоловік за 20 хв.

Під час обстеження ведеться спостереження за поведінкою кожного й при необхідності робляться помітки. Обробка результатів проводиться за допомогою ключів групою помічників з 4-5 чоловік.

Було проведено клініко-психопатологічне, патопсихологічне, соціологічне дослідження. Використовувались: метод клінічного спостереження, експериментально-психологічні і соціологічні дослідження.

При експериментально-психологічному дослідженні застосовано тест диференціальної самооцінки функціонального стану (САН), побудований на принципах полярних профілів Ч. Осгуда-СДФ, шкалу особистісної і реактивної тривожності C.D.Spielberger, адаптовану Ю.Л.Ханіним. Рівень нейротизму, екстра- та інтроверсії вивчали за допомогою опитувальника H.I.Eysenck. З метою кількісної оцінки ступеню астенізації хворих було використано методику рахунку за E. Krepelin у модифікації R. Schulte, для вивчення особливостей реагування на захворювання - особистісний опитувальник Санкт-Петербурзького психоневрологічного інституту ім. В.М.Бєхтєрєва - ЛОБІ.

Для вивчення психотравмуючого впливу соматичного захворювання застосовано модифікований опитувальник J.M.Sacks, S.Sidney, 60 стандартних незакінчених речень якого були доповнені 4 додатковими, що склали 16-ту систему "відношення до захворювання", з метою вивчення особливостей сприйняття хвороби і впливу її на соціальний статус хворих, тобто поширеності та рівня соціалізації хвороби (О.І. Сердюк, 1994).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17