Участь України в Європейській політиці сусідства

p align="left">використання досвіду і капіталу країн ЄС для модернізації української газотранспортної системи;

встановлення економічно обґрунтованих тарифів на доступ до ГТС з урахуванням потреби забезпечення її цілісності та вдосконалення, а також відображення дійсно понесених втрат включно з належною дохідністю інвестицій відповідно до Регламенту ЄС №1775/2005;

переукладання договорів між країнами ЄС та РФ в галузі передачі обсягів природного газу європейським споживачам на кордоні між Україною та РФ;

диверсифікації і підвищення безпеки поставок енергоносіїв;

модернізації енергетичної інфраструктури українських ГЕС і ТЕС;

підвищення рівня ядерної безпеки (Рівненська, Хмельницька і Чорнобильська АЕС, заходи з подолання наслідків аварії на ЧАЕС);

реформування енергоринку;

реструктуризації вугільної промисловості (підвищення ефективності галузі, зменшення впливу процесу спалювання вугілля до рівня відповідних норм ЄС, запровадження новітніх технологій вуглезбагачення, видобування і використання метану на шахтах);

підвищення енергоефективності і відновлюваних джерел енергії (енергоощадні технології, використання біопалива).

Реалізація ЗВТ+ вимагатиме від українських державних і ділових кіл знаходження балансу інтересів для досягнення цього вищого рівня євроінтеграції. Більшість вимог, які Україна мусить виконати для створення поглибленої ЗВТ, збігатимуться з програмою важливих реформ, що надасть потужний імпульс загальному розвитку країни [91].

3.3 Залучення України до "Східного партнерства"

Єврокомісія наприкінці 2008 року презентувала нову ініціативу - "Східне партнерство" в рамках Політики європейського сусідства, яка направлена на поглиблення співпраці з Азербайджаном, Вірменією, Білоруссю, Грузією, Молдовою і Україною. Офіційно програма стартує на саміті в столиці Чехії, яка до 1 липня 2009 року головує в ЄС.

26 травня 2008р під час зустрічі міністрів закордонних справ Європейського Союзу в Брюсселі, Польща і Швеція представили загальну пропозицію в сфері поглиблення східного напрямку політики ЄС, котра отримала назву „Східне партнерство ЄС” (СПЄ).

На програму "Східного партнерства" передбачається витратити 800 мільйонів доларів - до 2013 року.

"Східне партнерство" передбачає також детальний план встановлення зон вільної торгівлі й об'єднання їх до Економічної спільноти сусідів, а також полегшення візового режиму із відповідними державами та надання додаткового фінансування. На відміну від політики добросусідства, у рамках "Східного партнерства" відбуватимуться регулярні зустрічі політиків.

З метою усунення недоліків ЄПС Польща і Швеція запропонували ініціативу Східного Партнерства як новий формат для європейської інтеграції східних партнерів.

Східне Партнерство не містить жодного натяку на членство в ЄС шести країн (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Молдова і Україна), на які воно буде поширене, проте за своїм наповненням ця ініціатива передбачає проведення реформ, наближення до європейських цінностей і критеріїв ЄС. Недоліком є те, що Європейська Комісія (ЄК) пропонує прийняти ініціативу Східного партнерства в рамках недосконалої ЄПС, доповнюючи вже існуючі формати співпраці ЄС на Сході - Чорноморську Синергію і Північний Вимір.

У пропозиціях ЄК йдеться про нові додаткові цінності, які базуються на принципах диференційованого підходу до країн-членів; посилення двосторонньої (ЄС і країна-партнер) і багатосторонньої (ЄС і країни-партнери та між ними самими) регіональної співпраці. Чимало пропозицій для Східного Партнерства вже обговорюються на двосторонньому рівні між Україною і ЄС (Угода про Асоціацію, зона вільної торгівлі, безвізовий режим тощо).

Успіх у реалізації проектів Східного Партнерства залежить від рівня фінансових ресурсів, які ЄС виділяє на їхню реалізацію (0,6 млрд євро до 2013 р). Отже, Україна поки що може розраховувати на щорічну допомогу в розмірі 1-2 євро на душу населення. Водночас, у 2009 р. на підтримку реформ у Сербії заплановано витратити 195 млн євро, в Албанії - 81 млн євро (відповідно, 24 і 20 євро на душу населення).

Від 7 травня 2009 р. Східне Партнерство має стати новим форматом побудови стосунків ЄС із сусідами на Сході, зокрема, й з Україною. Ефективне використання економічних складових цієї ініціативи (економічна інтеграція і зближення з правилами ЄС і енергетична безпека) повинно стати шансом для посилення євроінтеграції України, а не замінником або тягарем для такого руху.

Ініціатива Східного Партнерства повинна сприятливо вплинути на підготовку нової базової угоди між Україною та Євросоюзом, яка залишається головним питанням порядку денного відносин між Україною та ЄС з початку 2007 р. Ця угода має адекватно відображати результати обопільної співпраці і визначати стратегічні цілі і формат відносин на найближче десятиріччя [95].

Безпосередніми адресатами Східного Партнерства стали: Україна, Молдова, Грузія, Азербайджан і Вірменія. Передбачається також технічна і експертська співпраця з Білоруссю і Росією.

Польсько-шведський проект створення "Східного партнерства" виник ще минулого року і набув актуальності власне зараз на фоні "Середземноморського союзу", лобійованого президентом Франції Ніколя Саркозі.

На відміну до французької концепції пропозиція СПЄ не передбачає створення власного секретаріату і окремого фінансування. Як складова частина "Європейської політики сусідства" СПЄ фінансуватиметься з бюджету. Планується лише покликання спеціального координатора, який підлягатиме безпосередньо Європейській Комісії.

Польські та шведські політики розраховують, що СПЄ активізує співпрацю між самими адресатами проекту, а також поглибить рівень відносин з ЄС. Тому передбачають створення форуму регіональної співпраці 27 держав ЄС з п'ятьма східними сусідами. Основними цілями "Східного партнерства" є прагнення до встановлення безвізового режиму, утворення зони вільної, а також а також активізація співробітництва галузі культури, освіті, охорони середовища і енергетики.

"Східне партнерство" може стати добрим інструментом для чіткого поділу адресатів "Європейської політики сусідства" - країн Африки і Близького Сходу та європейських країн, в тому України. Це добра інформація для Києва, котрий вже давно добивався утворення окремих політик сусідства для сусідів Європи і країн, котрі прагнуть і прямують до членства в ЄС.

Ще в 2005 році президент Віктор Ющенко офіційно підкреслив, що Україна не відчуває себе адресатом "Європейської політики сусідства" у формі, в котрій її запропоновано у 2003 році.

Проект вже підтримали німці, шведи, британці, данці. Зараз тривають розмови з критично налаштованою Європейською Комісією. Багато також залежить від Франції, котра незабаром обійме президентство в ЄС. Потрібно також переконати саму Україну - головного адресата ініціативи, що може виявитися вкрай важким. Міністерство закордонних справ України хоча привітало зусилля, спрямовані на пошук нових рамок відносин між Європейським Союзом та іншими європейськими країнами, підкреслило, що ця ініціатива повинна передбачати надання чіткої перспективи членства в ЄС.

Це може означати, що всі європейські проекти без такого застереження сприйматимуться українською стороною критично і без практичного зацікавлення, як пропозиція "чогось замість членства". В такому випадку проект існуватиме лише на папері Тому дуже важливо, щоб "Східне партнерство" однозначно вказувало на те, що являється етапом у розвитку співробітництва, а не його метою [98].

Такий задум мали автори цього проекту. У процесі консультування СПЄ з українською стороною визначено, що такими етапами буде лібералізація візового режиму та утворення зони вільної торгівлі.

Документ про "Східне партнерство", об'ємом двох сторінок, підтверджує підтримку Польщі для європейських аспірацій України. Однак з формальної і політичної точки зору вимагає вдосконалення. Основними його недоліками є відсутність чітко визначених завдань, періодизації та джерел фінансування. У проекті запропоновано, щоб фінансування відбувалося в рамках існуючого бюджету "Європейської політики сусідства".

Це з одного боку добрий маркетинговий маневр, котрий може полегшити прийняття польсько-шведської пропозиції Євросоюзом. З другого боку таке загальне ствердження не вплине на зміни у розподілі коштів. В даний час аж 2/3 бюджету "Європейської політики сусідства" потрапляє до південних сусідів Європи.

У свою чергу в Україні вважають, що ініціатива "Східне партнерство" є суттєвим допоміжним механізмом практичної інтеграції України до європейських структур, однак вона не підміняє ідеї набуття Україною повноцінного членства у Європейському Союзі.

Для української сторони є принципово важливим, аби ініціатива "Східне партнерство" передбачала низку конкретних двосторонніх проектів Україна - ЄС, "які мають абсолютно вкладатися в логіку загального євроінтеграційного процесу України".

Провівши консультації зі своїми східними партнерами, Європейська Комісія пропонує поглибити двосторонні відносини та запровадити нову багатосторонню основу для співпраці. Зазначена ініціатива має такі нові головні пункти [80]:

Нові угоди про асоціацію, включаючи глибокі та комплексні угоди про зону вільної торгівлі для тих країн, які прагнуть і готові брати на себе відповідні далекосяжн і зобов'язання з ЄС;

Комплексні програми за фінансової підтримки ЄС для покращення адміністративної спроможності країн-партнерів;

Поступова інтеграція в економіку ЄС (із дотриманням асиметрії, необхідної економкам країн-партнерів), включаючи юридичні зобов'язання щодо наближення регуляторних норм;

Заохочення країн-партнерів до розвитку мережі вільної торгівлі між ними, яка може пізніше приєднатися до Економічного співтовариства сусідства;

Укладення „договорів мобільності та безпеки”, які сприятимуть простішому легальному перетину кордону ЄС, посилюючи при цьому заходи, спрямовані на боротьбу з корупцією, організованою злочинністю та незаконною міграцією. Ці договори також передбачатимуть приведення системи притулків до стандартів ЄС і створення інтегрованих структур управління кордонами з остаточною метою запровадження безвізового режиму для усіх країн-партнерів, залучених до цієї співпраці;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11