Ринок цінних паперів та перспективи розвитку в Україні
доповнюють одне одного. Проте між ними існують і певні розбіжності.
Фондові біржі є дуже специфічними самоврядними інститутами. Тут варто
зазаначити, що в різних країнах рівень самоврядності фондових бірж різний.
Наприклад, в італії та Японії - це майже державні установи, а у Франції та
Німеччині - ринкові інститути, діяльність яких номінально не
підпорядковується державі, однак суворо регламентується законодавством і
внутрішніми правилами, що відпрацьовувались століттями. Необхідність такого
регулювання зрозуміла, адже діяльність фондової біржі має особливе значення
не лише для фондового сектора економіки, а й для функціонування
економічного механізму країни в цілому.
Як правило, на фондовій біржі котируються цінні папери
найреспектабельніших та визнаних компаній, що складають ядро національної
економіки. Водночас котирування цінних паперів на фондовій біржі є
показником солідності емітента, підтверджує його репутацію і характеризує
як надійного партнера. Звідси фондові біржі традиційно встановлюють
набагато суворіші і більш досконалі процедури допуску цінних паперів до
котирування, що полягають у перевірці господарського та фінансового стану
емітентів, а також підвищені вимоги щодо контролю за угодами, які
укладаються на біржових торгах.
Значна частина акціонерних компаній об’єктивно не є досить вагомими
ланками економічного механізму, бо їхній господарський та фінансовий стан,
хоча і може бути високим, не задовольняє вимогам фондових бірж. У цьому
випадку вони котирують свої цінні папери на позабіржовому фондовому ринку.
Проте невірно було б вважати, ніби в обігу на позабіржовому ринку
знаходяться цінні папери якихось «ненадійних», «малозначущих» чи
«непристижних» емітентів. Котирування на позабіржовому ринку може
означати, що обсяги статутних фондів та господарських оборотів компаній-
емітентів є дещо меншими, ніж у тих, цінні папери яких допускаються на
фондову біржу. В іншому випадку емітенти, можливо, не бажають з якихось
причин бути об’єктом постійного контролю з боку інституту-регулятора або не
бажають часто публікувати відомості про свій господарський та фінансовий
стан тощо.
Завдяки правовому регулюванню асоціацій ділерів з цінних паперів
сучасні позабіржові ринки розвинених країн є досить розгалуженими,
оснащеними та ефективними системами. У цьому секторі можуть реалізовуватись
значні кількості цінних паперів різноманітних емітентів.
З іншого боку, в умовах розвитку комп’ютерних технологій підвищуються
критерії і стандарти щодо обігу цінних паперів на позабіржових фондових
ринках, правила участі в позабіржовій взаємодії стають більш чіткими та
вимогливими.
Останнім часом окреслилась тенденція до наближення окремих вимог щодо
участі в біржовому та позабіржовому ринках. Проте, зазначимо, це вимагає
наявності на позабіржовому ринку певних інститутів, які в Україні поки що
відсутні. Крім того, емітенти мають бути надійними компаніями з певними
перспективами розвитку та посідати міцні господарські і фінансові позиції.
Водночас вони повинні слідувати принципу «відкритості» щодо своїх дійсних
та потенційних інвесторів.
Таким чином, інститути-регулятори біржового та позабіржового секторів
ринку цінних паперів мають виконувати схожі завдання по правовому
регулюванню, хоча кожний діє у своїй сфері. В той же час регулюючі заходи в
кожній з цих сфер ринку цінних паперів повинні доповнювати одне одного,
оскільки загальний стан інституційного правового регулювання залежить від
стану відповідного регулювання в секторах фондового ринку. Необхідно проте
зазначити, що в переважній більшості країн світу в силу високого рівня
організованості саме фондова біржа виступає стабілізуючим фактором ринку
цінних паперів.
Особливість інституційно-правового регулювання ринку цінних паперів
полягає в тому, що воно грунтується, з одного боку, на законодавчих засадах
і державному контролі, який однак, обмежений певними рамками, з іншого - на
принципах самоврядування, раціональності та моралі.
Сучасний досвід ряду розвинених країн свідчить про те, що внаслідок
розвитку комп’ютерних технологій і засобів зв’язку контакти поміж
національними ринками цінних паперів стали більш інтенсивними,
інтернаціоналізація ринків цінних паперів одночасно сприяє посиленню
конкуренції між ними. Остання виявилась однією з причин, які спонукали до
посилення тенденції централізації інституційно-правового регулювання в обох
секторах ринку цінних паперів.
В останні десятиліття у багатьох країнах, де раніше існували декілька
фондових бірж, окреслилась тенденція до їх об’єднання. Внаслідок цього
процесу інститутом, який зосереджує весь біржовий сектор національного
ринку, стає одна, провідна, фондова біржа.
Так, у Франції та Австралії в кінці 80-х років нинішнього століття
відбулося організаційне об’єднання фондових бірж навколо відповідно
Паризької та Сіднейської. Інші фондові біржі в цих країнах не були
ліквідовані, але вони фактично перетворились в філіали центральних фондових
бірж. Навіть якщо об’єднання організаційно і не відбувається, певні біржі
фактично виконують функції центральних фондових бірж. Наприклад, в США,
Великобританії та Японії останнім часом організаційних об’єднань фондових
бірж не відбувалося, але роль центральних виконують відповідно Нью-
Йоркська, Лондонська міжнародна та Такійська міжнародна біржі.
Тенденцію до централізації біржових національних фондових ринків,
очевидно, слід вважати об’єктивною.
Як правило, інститути-регулятори здійснюють нормативно-правове
регулювання відносин в двох площинах: по-перше, в рамках внутрішнього
устрою цих інститутів і, по-друге, в рамках взаємодії між цими інститутами
та іншими учасниками ринку цінних паперів, а також взаємодії поміж різними
учасниками, які діють, скажімо, на фондовій біржі. В останньому випадку
маються на увазі регулятивні заходи, дія яких спрямовується на
упорядкування поведінки інших учасників ринку. Наприклад, в Україні при
регулюванні відносин між інститутом-регулятором - УФБ - та іншим учасником
ринку цінних паперів сторони діють відповідно до «Правил Української
фондової біржі». Цими ж Правилами регулюються відносини поміж брокерами
фондової біржі з приводу укладання угод. Тобто в зазначених випадках
регулювання зі сторони фондової біржі є «зовнішнім».
ГЛАВА IV
Централізація як засіб макроекономічного регулювання на світових
фінансових ринках - явище не нове (наприклад, моноцентричні схеми
організації ринків обміну валют). Але термін «централізація» стосовно
ринків фондових цінностей має свою специфіку і не обов’язково визначає
масштабність процесу. В межах своєї країни централізуватися можуть як ринки
окремих видів і типів фінансових інструментів та локальні ринки по
регіонах, так і весь ринок цінних паперів в загальнонаціональному
масштабі.
Поняття «централізований ринок» коротко можна визначити так:
централізованим є такий ринок, на якому той чи інший цінний папір
котирується і обліковується лише через одну загальнонаціональну систему
котирування і обліку, а ціна котирування визначається шляхом співставлення
попиту і пропозиції по даному цінному паперу. Отже, незалежно від того, на
базі якого інституту - фондової біржі чи позабіржового (міжбанківського,
ділерського) центру котирування - відбувається задоволення заявок
інвесторів на купівлю-продаж цінних паперів, для торговців як учасників (а
також для емітентів і інвесторів) ця ціна є обов’язковою. В підсумку ціна
визначається не торговцем, а самим ринком, а кожна нова заявка впливає на
його баланс.
Впровадження в торгову практику принципу централізації ринку (незалежно
від масштабів процесу) є найбільш дієвим антимонопольним заходом, що
забезпечує рівність позицій для усіх учасників трансакцій - емітентів,
інвесторів (приватних, інституційних) та професійних посередників -
торговців.
Метою централізованого устрою є, перш за все, попередження можливості
монопольного встановлення ціни на цінний папір будьким - торговцем чи
емітентом. Тобто будь-який цінний папір має котируватися незалежно від
того, чи відбувається первинне розміщення цього паперу, чи він є предметом
обігу на вторинному ринку. Лише ринок в усій своїй сукупності учасників
визначає, чого вартий той чи інший папір. Отже, централізація розповсюджує
методи організаційно оформленого ринку не лише на вторинний обіг, а й
охоплює первинне розміщення цінних паперів та обіг термінових фінансових
