Соціалізація і виховання особистост
p align="left">Особистість є соціально-історичною цінністю, її структурні елементи, взаємодіючи і розвиваючись, утворюють систему. Результатом цієї взаємодії є пере-конання -- стандарт, за допомогою якого людина ви-являє свої соціальні якості. Ці стандарти називають ще стереотипами (тривалі, повторювані). У свідомості людей вони постають як емоційно окреслені образи, що поєднують в собі елементи опису, оцінки; як спро-щений, стандартизований образ будь-якого явища дійсності і як схема, що фіксує деякі риси явищ, інколи неіснуючі, приписувані цьому явищу суб'єктивно.Об'єктивним результатом стереотипізації є спроще-не, схематичне, інколи близьке до істинного, інколи викривлене, тлумачення дійсності. Таке тлумачення є своєрідним психологічним бар'єром на шляху до по-дальшого пізнання дійсності. Неповний, однобічний опис факту дійсності, стереотипи, як правило, поєдну-ють із сильними емоційними почуттями (симпатія або антипатія, прийняття або неприйняття), традицією, звичаєм, зразками поведінки та оцінки. Стереотипи сприймаються індивідом некритично, а засвоюються під впливом його соціального оточення. Формування стереотипу здійснюється у процесі безпосередньої вза-ємодії людини з соціальним середовищем і через про-паганду, навчання, виховання особистості.
Опосередкованою ланкою між метою суспільства та особистості виступає соціальна система.
На підставі того, як індивід стає елементом со-ціальної організації, інтегрується в суспільство, визна-чається спроможність соціальної організації впливати на особистість (соціалізувати її), а також її здатність піддаватися впливу інших людей.
2.4 Соціалізація і соціальна поведінка особистості.
Головним соціальним процесом, через який здійс-нюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації.
Соціалізація -- процес інтеграції індивіда в суспільство, у різ-номанітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів куль-тури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.
Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати пев-ні соціальні ролі й набути конкретного статусу; систе-ма соціальних цінностей і норм, які домінують у су-спільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво и відтворення культурних зразків, норм і цін-ностей та сприяють їх передачі й засвоєнню тощо.
Завдяки соціалізації людина залучається до сус-пільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми ра-ціональності та чуттєвості. Спрощеним є трактування соціалізації як одномірного, односпрямованого проце-су дії соціальних факторів на конкретну людину, де індивіду відводиться пасивна роль об'єкта впливу.
До вітливу соціального середовища людина ставить-ся вибірково на основі сформованої у її свідомості си-стеми цінностей. Індивідуальність особи, її потенційні можливості засвоїти культурний пласт суспільства, потреби та інтереси, спрямованість соціальної актив-ності є найважливішими чинниками її соціалізації. Агентами соціалізації є сім'я, сусіди, ровесники, вихо-вателі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової ін-формації, соціальні інститути.
Залежно від віку індивіда розрізняють чотири ос-новних етапи соціалізації:
Соціалізація дитини.
Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).
Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (пе-рехід від юності до зрілості у період від 17-18 до 23-25 років).
Соціалізація дорослих.
На кожному етапі існують «критичні періоди». Щодо соціалізації дитини - це перші 2-3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка -- перетво-рення дитини і підлітка на юнака; для тривалої -- початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну по-ведінки в новій ситуації, дітей -- на формування цін-нісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій со-ціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необ-хідних навичок (часто конкретних), а соціалізація ди-тини пов'язана здебільшого з мотивацією.
Отже, соціалізація особистості є специфічною фор-мою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх сферах суспільного життя. Основою со-ціалізації є освоєння індивідом мови соціальної спіль-ноти, мислення, форм раціональності й чуттєвості, сприйняття індивідом норм, цінностей, традицій, зви-чаїв, зразків діяльності тощо. Індивід соціалізується, включаючись у різноманітні форми соціальної діяль-ності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. Тому соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Водно-час соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскіль-ки людина засвоює існуючі цінності вибірково, через свої інтереси, світогляд, формуючи власні потреби, цінності.
Завдяки соціалізації людина залучається до со-ціального життя, одержує і змінює свій соціальний статус і соціальну роль. Соціалізація -- тривалий і ба-гатоактний процес. Адже суспільство постійно розви-вається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності й норми. Водночас протягом життя багатора-зово змінюються людина, її вік, погляди, уподобання, звички, правила поведінки, статуси і ролі. Завдяки соціалізації люди реалізують свої потреби, можливості й хист, налагоджують відносини з іншими членами сус-пільства, їх групами, соціальними інститутами і органі-заціями, з суспільством загалом. Все це дає змогу їм по-чуватися в суспільстві, соціальному житті впевнено. Водночас соціалізація - найважливіший чинник ста-більності суспільства, його нормального функціонуван-ня, наступності його розвитку.
Процес, зворотний соціалізації, називається десоціалізацією. Внаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей для підви-щення культурного рівня та ін.
У перехідних суспільствах часто простежується явище ресоціалізація - докорінної зміни соціального середовища, яке зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Це болісний процес, який нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, руйнування попереднього і нового світо-розуміння, розриву з традиційними культурними цін-ностями, необхідності брати на себе незвичну соціаль-ну роль тощо.
2.5 Вплив соціального статусу , соціальної роль на поведінку особистості.
З'ясування місця і ролі особистості в соціальній си-стемі можливе через розкриття поняття «соціальний статус».
Соціальний статус особистості - це її позиція в соціальній системі, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання, що проявляються в соціальній поведінці особистості.
Він охоплює узагальнюючу характеристику стано-вища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матеріаль-не становище, наявність влади, партійну і профспілко-ву належність, ділові відносини, належність до демо-графічних або етнічних груп (національність, релігій-ність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки). Усе це Р. Мертон називає «статусним набором». Соціальні статуси поділяються на привласнені, або одержані не-залежно від суб'єкта, найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність) і досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище, про-фесійно-кваліфікаційний рівень тощо). Серед статусів вирізняють інтегральний та допоміжні. Іноді їх взаємо-дія може спричиняти внутріособистісні конфлікти.
Соціальна роль - типова поведінка людини, пов'язана з її со-ціальним статусом, яка не викликає негативної реакції со-ціального середовища.
Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей, які утворюють, за терміно-логією Р. Мертона, «рольовий набір». Соціальні ролі можуть закріплюватися формально (через посередниц-тво закону чи іншого правового акту) або мати нефор-мальний характер (моральні норми поведінки в певно-му суспільстві).
Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т. Парсонсу, на думку якого їх харак-теризують:
емоційність (одна роль вимагає емоційної стри-маності, інша - цілковитої розкутості);
спосіб одержання (одні ролі притаманні особис-тості органічно, інші виборюються нею);
масштабність (сформульовані й суворо обмежені або нечіткі й розмиті);
ступінь формалізації (дія за жорстко встановле-ними правилами і приписами або довільна дія);
характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або загальне благо).
Про соціальну роль йдеться тоді, коли за тривалої соціальної взаємодії регулярно відтворюються певні стереотипи поведінки. Тобто роль є окремим аспектом цілісної поведінки. Конкретні індивіди виступають у багатьох ролях. Суперечності між окремими соціаль-ними ролями породжують рольові конфлікти, як внутрішні, так і міжособистісні. Вони часто виступають як боротьба мотивів діяльності, що свідчить не тільки про існування ієрархії соціальних статусів, а й про ієрархію соціальних ролей. Вільний вибір особою пер-шочерговості реалізації певних мотивів є відносним, оскільки людина перебуває під тиском соціальних функцій, статусів і ролей, завдяки чому стає частиною суспільства, соціальної спільноти. Сукупність соціаль-них ролей особистості відображає соціальні відносини в суспільстві. Соціальний статус і соціальна роль є ос-новними поняттями рольових теорій особистості.
Рольові теорії особистості. їх автори Д. Мід, Р. Мертон та інші визнають залежність соціальної ро-лі людини як істоти соціальної від очікувань інших людей, пов'язаних з їх розумінням соціального стату-су конкретної особистості. Розбіжність між уявлення-ми про соціальну роль тієї чи іншої особистості та її реальною поведінкою є основою соціальних конфлік-тів, що мають міжособистісний характер. Внаслідок виконання людиною кількох соціальних ролей, несу-місних між собою, може виникнути внутрішній конф-лікт особистості. Його наслідком, як правило, є стрес. Саме у виявленні передконфліктних і передстресових ситуацій або підстав для цього, а також у пошуках конкретних шляхів гармонізації соціальних ролей і полягає роль соціології.
Теорії соціальної установки. Вони розглядають осо-бистість як результат дії настанов, впливів, тиску. Акумуляція людиною протягом життя різноманітних установок приводить до того, що вона звикає бути осо-бистістю; у неї складається принципова установка на те, щоб бути особистістю.
Диспозиційна теорія саморегуляції соціальної по-ведінки особистості. У ній знаходять подальший роз-виток вихідні положення теорії соціальної установки. Базовим у ній є поняття «диспозиції особистості».
Диспозиція особистості -- схильність особи до певного сприйняття умов діяльності та певної поведінки в цих умовах.
Диспозиції поділяються на вищі, середнього типу та нижчі. Вищі диспозиції регулюють загальну пове-дінку особистості, визначають її концепцію життя, ціннісні орієнтації, узагальнені соціальні установки на типові соціальні об'єкти і ситуації, а також ситуа-тивні соціальні установки (схильність особистості до конкретного типу поведінки у певній ситуації, у кон-кретному предметному і соціальному середовищі). Диспозиції середнього типу диференціюють сприйнят-тя та реакцію особистості на різні групи і сукупність об'єктів та явищ соціальної дійсності. Нижчі диспози-ції - це схильність до певної поведінки у конкретних сферах діяльності, скерованість дій та вчинків у типо-вих ситуаціях.
Структурно диспозиції містять три компоненти: когнітивний (усвідомлення особистістю об'єкта уста-новки на абстрактно-теоретичному рівні); афективний (емоційна оцінка об'єкта); когнітивний, поведінковий (воля і прагнення до дії, скерована на об'єкт).
2.6 Вплив референтної групи на соціальну поведінку особистості.
Теорії референтної групи. На думку їх прихильни-ків, надширокі соціальні утворення нездатні забезпе-чити комфортне самопочуття та існування особистості, тому референтні групи більше відповідають її прагнен-ням, інтересам і потребам, оскільки вона сама обирає їх, належить до них з власної волі.
Референтна група - соціальна група, на яку індивід орієнтує свою поведінку, до якої належав у минулому, належить у конк-ретний час, прагне належати в майбутньому.
Референтними групами можуть бути різні соціаль-ні спільноти: сім'я, клас, релігійні громади, виробни-чі кооперативи, політичні партії тощо.
У регуляції життєдіяльності особистості важливу роль відіграють норми (правило, взірець) як засоби со-ціальної регуляції та контролю діяльності суб'єктів. Вони безпосередньо впливають на процеси мислення і характер дій особистості, визначають зміст установок, диспозицій, виливають на процес соціалізації особис-тості.
На різноманітних проблемах розвитку особистості зосереджуються концепції системного підходу, управ-ління, теорії «людських стосунків» та ін. Однак фраг-ментарність її методології не дає змоги розкривативсю повноту механізмів життєдіяльності особистості.
Ще один напрям пов'язаний з вивченням феноме-ну активності особистості, тобто з аналізом особистос-ті як суб'єкта власної життєдіяльності, життєдіяль-ності соціальних груп і суспільства в цілому. Чільне місце в ньому посідає дослідження життєвої позиції особистості. Наприклад, Ж. Піаже та Р. Мертон, ана-лізуючи соціальну адаптацію особистості, дійшли ви-сновку, що це -- двосторонній процес, результат зу-стрічної активності суб'єкта і соціального середовища. Включаючись у суспільне життя, особистість зберігає свободу вибору соціальних ролей, соціальних спіль-нот, цінностей, форм і видів діяльності. Рівень свобо-ди соціальної активності людини залежить від типу суспільства, кожен з яких по-різному обмежує свобо-ду вибору. Але навіть за тоталітарних, авторитарних режимів людина намагається виявляти активність у реалізації мети.
Основними критеріями активності особистості є спрямованість на певні інтереси, потреби, цінності; особливості їх прийняття і реалізації. Загалом життє-ва позиція особистості є багатомірною. Вона інтегрує всю особистісну структуру, забезпечує людині певний рівень включеності в життєдіяльність соціального се-редовища та її самовизначення як суб'єкта власного життєвого шляху та способу життя. Об'єктом позиції особистості є соціальний стан особистості, її життєвий шлях у суспільстві.
Показником активності особистості є життєвий контроль. Він є характеристикою особистості як суб'єкта діяльності, її ролі у вирішенні власних справ, проблем навколишнього світу.
Життєва позиція особистості як соціальний фено-мен характеризує людину як суб'єкта певного способу життя, дає змогу зафіксувати специфічні особливості іі спрямованість діяльності окремої людини, певної спільноти у різноманітних сферах життя -- у сім'ї, на роботі, в громадській діяльності, щодо використання вільного часу.
Життєвий шлях особистості є детермінованим сус-пільством і цільним вибором людини, процесом пое-тапного залучення її до суспільних відносин, послідо-вної зміни способів життєдіяльності, пов'язаних із самореалізацією та самоутвердженням.
Використана література
1. Соціологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.Г.Городяненка.-К.: Видавничий центр «Академія», 2005.- 560 с.
2.Орбан-Лембрик Л.Е.
Соціальна психологія: Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2005. - 448 с.
