Соціалізація і виховання особистост
p align="left">Людина розвивається у взаємодії з навколишнім се-редовищем, проте життя її є індивідуальним надбанням, а процес розвитку особистості завжди -- глибоко неповтор-ним явищем. її соціально-психологічні індивідуальні властивості виявляються в якостях темпераменту, рисах характеру, у специфіці інтересів, комунікативних якос-тей, інтелекту, потреб і здібностей.Соціально-психологічна природа особистості реалізуєть-ся і здійснюється у спілкуванні та взаємодії, відтворюючи реалії соціального буття - в соціальній поведінці.
2.1 Соціальна установка і реальна поведінка
Установка схиляє індивіда до певної форми реагуван-ня, оцінювання, готовності, до орієнтації діяльності згідно з певними цінностями, що може сприяти задоволенню конкретної потреби. Повторення ситуацій поступово фор-мує фіксовані установки особистості. які впливають на соціальне життя, життєву стратегію людини.
Вплив установок на поведінку людини вчені трактують по-різному. Вітчизняні психологи вбачають між ними прямий зв'язок, до інших висновків приводять досліджен-ня їх зарубіжних колег.
Невідповідність між установкою (вербальною поведін-кою) і реальною поведінкою дослідники пояснювали за-лежністю відповіді від ситуації, яка може належати до од-ного з трьох типів:
знеособлена ситуація (наприклад, лист). Така ситуа-ція зумовлює одноманітну поведінку -- залишити лист без відповіді;
частковий особистий контакт (безпосередня або теле-фонна розмова). У такому разі відповіді будуть дещо різнома-нітнішими -- від згоди до пошуків аргументів для відмови;
безпосередня взаємодія (особистісна ситуація). Від-повіді будуть майже одноманітними: «приймемо та обслу-жимо».
На аналізі таких ситуацій базуються твердження про відсутність прямого зв'язку між установкою та поведін-кою. Для конкретизації ситуації необхідно задіювати до-поміжні змінні: групові норми, очікування, вплив рефе-рентної групи, риси особистості. Тому багато вчених без ентузіазму поставилося до самого поняття «установка» та його наукової продуктивності. Водночас це спонукало дос-лідників до пошуку чинників (допоміжних, ситуативних змінних), що опосередковують зв'язок установок і реаль-ної поведінки індивіда. Одним із перших почав досліджу-вати їх М. Рокич, який, виокремивши два типи атитюдів («до об'єкта» і «до ситуації»), спробував за їх допомогою подолати ускладнення, що виникають під час з'ясування психологічних характеристик атитюдів і соціальних ха-рактеристик ситуації. «Парадокс Р. Лапієра» можна було пояснити існуванням двох різних ситуацій, відповідно і двох різних типів поведінки. Китайцям, яких супрово-джує біла людина, відмовити було важко, але зробити це в листі було дуже легко. З точки зору Рокича людина наділе-на суб'єктивною цілісною системою уявлень, в якій теоре-тичному аналізу підлягає три найзначущіші її складові: поняття «Я», цінності та атитюди. В цій системі централь-не місце посідає поняття «Я». Цінність, за Рокичем, є стій-ким уявленням про особливий спосіб поведінки (інстру-ментальна цінність) або ціль -- стан (термінальна цін-ність). Атитюди, за його твердженням, фіксують не спосіб поведінки чи стану, а уявлення про певний предмет або си-туацію. Ці уявлення описують об'єкт чи ситуацію як іс-тинну або хибну, оцінюють їх як бажані або небажані, доб-рі чи погані.
М. Фішбейн розглядав установку, засвоєну у процесі научіння, як схильність індивіда до реакції, стверджую-чи, що поведінка людини значною мірою перебуває під контролем змінних, що відрізняються від установки інди-віда стосовно конкретного об'єкта (мотиваційних, норма-тивних, ситуативних змінних). Замість передбачення впливу установки на поведінку він зосередився на дослі-дженні впливу поведінки на установку. Тобто його модель прогнозувала не поведінку, а поведінковий намір суб'єкта щодо реалізації певного акту. Цей намір стосувався саме дії, а не об'єкта -- стимулу установки. У такому розумін-ні установка втрачає свій соціальний зміст і перетворю-ється на індивідуальну поведінкову реакцію, засвоєну за схемою «стимул -- реакція». Водночас Фішбейн запропо-нував типологію атитюдів, поділивши їх на атитюди до дії та атитюди до об'єкта, вважаючи це одним з най-важливіших відкриттів соціальної психології. Така кла-сифікація, на його думку, дає змогу пояснити труднощі, які виникають при спробі змінити конкретні вчинки осо-бистості стосовно об'єкта, впливаючи на систему її ати-тюдів. Нормативним чинником, який регулює дію ати-тюдів на реальну поведінку, він вважав вплив соціально-го оточення.
Поведінка особистості в соціумі зумовлюється та моти-вується способами розв'язання суперечностей середовища та особистості, механізмами реалізації соціального життя, соціальними та індивідуальними умовами життєвої ситуа-ції, особливостями соціальної інфраструктури, засвоє-ними традиціями, звичаями та життєвими цінностями, етнопсихологічними особливостями учасників взаємодії, індивідуальними властивостями особистості. Щодо осо-бистості, то йдеться насамперед про «Я-концепцію» - су-купність уявлень, суджень, переконань індивіда про себе. На їх основі він вибудовує свої стосунки з іншими людьми, визначає тенденції поведінки. «Я-концепція» є передумо-вою й наслідком соціального життя, соціальної взаємодії, що визначається соціальним досвідом. Мета взаємозв'язку «Я-концепції» та соціального життя полягає не стільки у розширенні можливостей «Я», скільки у досягненні гармо-нії з оточенням, що передбачає не припасування індивіду-альних властивостей до соціального стандарту, а свідоме оцінювання людиною своїх дій і вчинків, прийняття (не-прийняття), зміну, корекцію стереотипів, цінностей і норм, які пропонує суспільство.
Подальші дослідження виявили зв'язок між установ-ками і тенденціями в поведінці людини. На поведінку впливає багато чинників: погода, самопочуття, взаємини з близькими людьми на конкретний момент та ін. Було з'ясовано, що формування та зміна соціальних установок може відбуватися у процесі реальної поведінки, а ціле-спрямований вплив на поведінку людини зумовлює зміну її соціальних установок. Отже, попри певні суперечності в поглядах, установка зберігає в соціальній психології ста-тус важливого поняття, адже вона задає певні механізми соціальної поведінки особистості.
2.2 Конформність як прояв соціальної поведінки.
Одну з найочевидніших і прямих форм соціальної поведінки, яка з'являється під впливом групового тиску, реального чи уявного, становить собою конформність. Часто вона означає, що ми слідуємо пев-ним нормам і стандартам, які диктують нам, як треба поводитись в тій чи іншій ситуації. В цьому полягає позитивна функція конформності. Можна вважати конформність негативною, коли вона при-душує самостійне мислення і творчість, коли веде до шкідливих дій.
Уявіть собі - ви з'являєтесь в психологічній лабораторії для експерименту з вивчення сприй-мання. Приєднуєтеся до інших семи студентів, які вже сидять в кімнаті, і дослідження починається. Вам демонструють відрізки ЗО см завдовжки і про-сять серед трьох інших знайти тотожний зразку. Правильна відповідь -- відрізок А, це очевидно, і тому ви здивовані, коли перша особа в групі обирає Б. "Поганий зір, - думаєте ви, - помилився десь на 5 см". Друга особа також обирає Б. "Що за дурниці?" - спантеличено реагуєте ви. Коли п'ята особа називає Б, ви починаєте сумніватися у собі. Шостий та сьомий учасники також обирають Б, і ви хвилюєтесь за свій зір. Експериментатор диви-ться на вас - ваша черга. Що зробите ви: будете керуватися очевидним фактом, чи колективним судженням?
Так проводились експерименти з дослідження конформності Сім "короткозорих" студентів були спільниками автора. С. Еш прагнув дізнатися, що робитимуть люди, коли група одно-стайно суперечить очевидним фактам. Він встано-вив, що коли люди самостійно оцінювали довжину ліній, то майже завжди були точними. Проте в групі лише 20 % піддослідних залишалися неза-лежними в усіх серіях, нерідко навіть вибачаючись за незгоду перед групою. Третина погоджувалася з неправильним рішенням групи більше, ніж в поло-вині випадків. Решта погоджувалася принаймні інколи. Три чверті виявили конформність з групою хоча б один раз. Конформісти і незалежні (нон-конформісти) здебільшого почували себе невпевне-но, незважаючи на обране рішення. Один учасник зізнався: "Я почував себе приголомшеним, ізольо-ваним, як покидьок серед інших".
В ході тривалих досліджень (протягом десяти-літь) було виявлено, що чимало людей в групі від-мовляються від особистих поглядів, переконань, погоджуються з безглуздими поняттями та ідеями, з якими б вони ніколи не погодилися, якби були са-мі. Чому? Люди чинять так через декілька причин:
1.Ототожнення з групою. Людина може пого-джуватися тому, що вона ідентифікує себе з членами групи і хоче походити на них ставленнями, поведінкою, одягом тощо. Скажімо, якщо всі ваші друзі палять цигарки, ви, незважаючи на розумін-ня шкідливості цієї звички, можете відчути споку-су бути як всі.
Бажання бути точним. Ви цілком переконані в тому, що слово "незбагненний" пишеться з двома літерами "н", але ваші однокурсники наполягають, що з одним. Ви можете виявити конформність на тій підставі, що вони, оскільки їх більше, мабуть, краще знають, ніж ви, і всупереч бажанню чинити правильно ви припуститесь помилки. Якщо люди-на вірить, що у групи є особливі здібності, вищі за її власні, вона більшою мірою схильна до конформності у ставленні до групових думок. Але більшість зовсім не обов'язково буває правою.
Бажання особистого виграшу. Під груповим тиском ви можете поступитися для того, щоб ут-римати чи набути дещо для вас цінне: місце нав-чання чи роботи, стипендію, премію, перемогу на виборах тощо.
