Психологічні аспекти харчової поведінки
агалом програма зі зменшення маси тіла може вважатися ефективною, якщо вдається:* на етапі зменшення маси тіла знизити показники на 5-10 кг зі зменшенням факторів ризику;* на етапі підтримування маси тіла зберегти досягнуті показники або не допустити їх збільшення більше ніж на 3 кг протягом наступних двох років спостереження;* домогтися стійкого зменшення обсягу талії на 4 см.Основна мета програми з контролю маси тіла - попередження розвитку чи істотне покращання перебігу супутніх ожирінню захворювань, поліпшення якості і тривалості життя.Ожиріння - результат тривалого існування позитивного енергетичного балансу, що виникає у разі переваги надходження енергії над її витратою. В результаті це призводить до нагромадження жирової тканини і збільшення маси тіла. Для зменшення ваги необхідно створити негативний енергетичний баланс, що досягається внаслідок зменшення надходження енергії та збільшення її витрати завдяки підвищенню фізичної активності.Сумарна витрата енергії складається з трьох частин:1. Основний обмін - енергія, що витрачається на підтримання обміну речовин у стані спокою (60%).2. Термогенез (специфічна динамічна дія їжі) - збільшення продукції тепла після прийому їжі (10%).3. Фізична активність - витрата енергії залежить від рівня фізичних навантажень (20-40%).Надходження енергії відбувається за рахунок жиру, часто прихованого, білків, вуглеводів і алкоголю (1 г забезпечує 7 ккал). Для зменшення надходження енергії в першу чергу рекомендується обмежене споживання жиру й алкоголю.Рекомендації з раціонального харчування* Збалансоване споживання білків, жирів і вуглеводів у добовому раціоні.* Вживання продуктів із високим вмістом клітковини та низьким глікемічним індексом.* Вживання продуктів із низьким вмістом жиру (насичені жири < 10%, холестерин < 300 мг/добу).* Вживання рослинних білків.* Розумний підхід в обмеженні і різноманітності їжі.Для зменшення маси тіла рекомендується знизити добову калорійність на 20%, але не менше 1 200 ккал на добу.У разі початкового споживання хворим понад3000-4000 ккал на добу показане поступове зниження калорійності добового раціону. Темп зменшення маси тіла повинен становити 0,5-1,0 кг за тиждень, 10-15% протягом 3 місяців із подальшим підтримуванням ваги впродовж 6-9 місяців.Рекомендується 3 основні прийоми їжі і 2 проміжні.У результаті проведених досліджень було встановлено, що при регулярному пропущенні одного з основних прийомів їжі в день достовірно збільшується частота розвитку ожиріння. Також існує позитивна кореляція між ожирінням і пропущенням сніданку.Рекомендований розподіл добової калорійності: сніданок - 25%, другий сніданок - 10%, обід - 35%, полуденок - 10%, вечеря - 20%. Останній прийом їжі бажаний до 20-ї години.Важливою складовою програми зі зменшення маси тіла є підвищення фізичної активності. Фізичні тренування сприяють зменшенню ваги за рахунок безпосередніх енергетичних витрат, але в той же час розглядаються й інші механізми, згідно з якими підвищена фізична активність дозволяє досягти зменшення, а головне - підтримання маси тіла.Найбільш ефективними є аеробні вправи: ходьба, біг, плавання, їзда на велосипеді, лижний спорт, стрибки на скакалці.Основними умовами виконання індивідуальної програми з фізичних вправ для зменшення маси тіла є регулярне виконання аеробних фізичних вправ (не менше 3-4 разів на тиждень), поступове збільшення інтенсивності і тривалості занять, підбір індивідуальних варіантів із врахуванням супутніх ускладнень.Поєднання раціонального харчування з підвищенням фізичної активності забезпечить зменшення маси тіла, а зміна стилю життя - збереження досягнутого результату.3.2 Організація навчання хворих на ожирінняГоловною особливістю лікування ожиріння як хронічного захворювання є тривала терапія, яку необхідно здійснювати в атмосфері взаєморозуміння і довіри лікаря й пацієнта.Для досягнення позитивного ефекту лікування ожиріння пацієнт насамперед повинен усвідомити особливості свого захворювання і навчитися самостійно контролювати масу тіла. Як і коли хворий звернеться до лікаря за допомогою, залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів. Згідно з теорією самопізнання Prochaska і Di Clemente зміна поведінки являє собою процес із 5 етапів:1. Стадія байдужості: хворого не хвилює проблема власного здоров'я, і він реально не оцінює ситуацію.2. Стадія розмірковування: на цій стадії відбувається оцінка можливих наслідків зміни поведінки.3. Стадія підготовки: пацієнт приймає рішення для певних дій.При переході від стадії підготовки до стадії дії на перший план виходить роль лікаря. Успіх лікування багато в чому залежить саме від того, як поведе себе в цій ситуації лікар, чи знайде він контакт із хворим.4. Стадія дії: пацієнт втягнутий до процесу зміни свого способу життя, модифікації поведінки.5. Фінальна стадія - підтримання - є успішною лише в тому разі, якщо хворий впевнений у своїх діях і реально оцінює досягнуті результати.Процес лікування фактично розпочинається на стадії підготовки, коли пацієнт складає план дій.Формування і закріплення мотивації на тривале лікування насамперед необхідні для максимального попередження рецидивів.Велике значення при цьому має вплив зовнішніх мотивацій. На кожному етапі лікування вони мають різний характер і повинні бути підібрані і контролюватися лікарем відповідно до індивідуальних характеристик пацієнта.Важливо, щоб лікування ожиріння відбувалося в атмосфері інтерактивності, тому медичний персонал, що бере участь у лікуванні пацієнта, повинен бути мотивований і у ставленні до нього як до особистості, і у відношенні лікування до самого захворювання.Комплекс терапії ожиріння повинен обов'язково містити програму з навчання пацієнтів, для успішного виконання якої необхідна наявність:* кваліфікованого персоналу;* структурованої програми;* матеріально-технічного забезпечення;* критеріїв оцінки ефективності навчання.Мета структурованої програми:* досягнення оптимальної маси тіла;* профілактика розвитку супутніх захворювань;* поліпшення якості і збільшення тривалості життя пацієнтів.Задачі навчання:* створення і підтримання мотивації хворих на тривале лікування;* надання пацієнтам інформації про захворювання, про їхні індивідуальні проблеми та шляхи їх вирішення;* вироблення адекватного відношення хворих до захворювання й оцінки свого стану, визначення індивідуальної мети лікування;* роз'яснення пацієнтам необхідності досягнення маси тіла, яка відповідає стану оптимального здоров'я;* навчання самоконтролю і планування харчування;* розробка індивідуальної програми зі зменшення маси тіла.Побудова плану занять полягає в принципі зміцнення мотивації на тривале лікування, поступове зменшення маси тіла і наступного підтримування досягнутих результатів.Перші заняття присвячені характеристиці сутності і причин ожиріння, обговоренню наслідків захворювання і можливих способів зменшення маси тіла.Спеціальне заняття відведене ключовому моменту в лікуванні ожиріння - принципам раціонального харчування. Проводять бесіду у формі діалогу про якісний склад їжі, розраховується індивідуальна добова норма калорій і кількість споживаного жиру, розподіляється калорійність добового раціону, враховуючи спосіб життя і стан здоров'я пацієнта.Окремі години відведені для обговорення порушень харчової поведінки і можливих варіантів їхньої корекції.Виробляється підбір індивідуальних варіантів фізичних вправ після визначення толерантності до фізичних навантажень.Фахівець-гінеколог проводить заняття з проблеми порушень репродуктивної функції жінок при ожирінні.На практичних заняттях проводять: оцінку антропометричних показників; навчання вимірювання АТ; вирішення ситуаційних задач із харчування; складання індивідуального раціону харчування.Розроблено щоденник самоконтролю, який кожного дня заповнюється пацієнтом і систематично перевіряється лікарем. Функціональне значення такого щоденника полягає у забезпеченні взаємозв'язку пацієнта і лікаря, формуванні активної позиції в лікуванні, моніторингу антропометричних даних і показників метаболізму.Важливий момент у лікуванні і навчанні пацієнтів - анкетування, оскільки є одним із засобів зворотного зв'язку, що дозволяє не тільки контролювати процес навчання хворого, але й глибше зрозуміти його особистість, психологічні та соціально-побутові труднощі.Важливо, щоб у результаті проведеного циклу навчання пацієнт надалі зумів застосувати на практиці свої знання і навички з метою самостійного контролю за масою тіла.Після курсу занять, розрахованого на 9 днів, проводиться постійний моніторинг, який містить:* контроль антропометричних показників, стану вуглеводного та ліпідного обмінів, АТ;* контроль щоденника харчування;* перерахунок калорійності добового раціону, враховуючи зменшення маси тіла;* спостереження за хворими впродовж двох років з метою оцінки ефективності програми.Пацієнт проходить психокоррекцию ціннісної орієнтації з акцентом на роз'яснення шкоди голодування, усунення емоційних порушень, зв'язаних із прийомами їжі, формування правильного відношення до своєї зовнішності і харчового поводження в цілому. В окремих випадках ефективний гіпноз. Для усунення неприємних відчуттів у тілі застосовують сеанси аутогенной тренування.І на закінчення лікувального курсу, пацієнт проходить консультацію в кваліфікованого дієтолога й одержує призначення харчового режиму відповідно до особливостей свого організму. ВИСНОВКИПричиною розвитку ожиріння є не тільки переїдання, а й пасивність та знижена фізична активність, яка в мешканців економічно розвинутих країн не супроводиться погіршенням апетиту.Виникнення найпоширенішої форми ожиріння -- обмінно-аліментарної -- часто зумовлюється порушенням режиму харчування, властивим багатьом людям. Нерідко це починається з дитинства, коли батьки неправильно харчують дітей. Виробляється шкідлива звичка споживати надмірну кількість їжі, особливо у сім'ях, де панує культ їди і при харчуванні споживають багато смачної висококалорійної їжі.Харчування людини і її фізична активність об'єднують у собі вплив на обмінні процеси в організмі, а нервові центри автоматично регулюють кількість енергії, що надходить з їжею, і її витрачання. Таким чином, виникнення обмінно-аліментарної форми ожиріння пов'язане з розладом функції харчового центру, з підвищенням його збудливості. При переїданні шлунок, надсилаючи нервові імпульси в підкіркові центри головного мозку, посилює апетит, стимулюючи закріплення звички багато їсти.Обмінно-аліментарна форма ожиріння розвивається, як бачимо, при розладі режиму руху і харчування, причому рухова активність найчастіше знижена, а харчування підвищене. Порушення режиму харчування проявляється не тільки в надмірному (кількісно) прийманні їжі, а й у вживанні великої кількості жирів та вуглеводів, які посилюють ожиріння.Ожиріння може розвинутись в осіб різного віку у зв'язку зі зміною способу життя. Так, у спортсмена, який закінчив свою спортивну діяльність, або в людини фізичної праці, що перейшла на сидячу роботу, ступінь фізичної активності, а отже, і пов'язана з нею витрата енергії різко скорочуються, а звичка багато їсти зберігається. Якщо таку невідповідність між споживанням і витрачанням не усунути, починає розвиватися ожиріння.Клінічно значущим, що приносить реальну користь здоров'ю хворих, вважається зменшення маси тіла на 5-10% за 4-6 місяців. При такому схудненні ризик серцево-судинних захворювань зменшується на 9%, ЦД 2 типу - на 44%, загальної смертності - на 20%, смертності від онкологічних захворювань, асоційованих з ожирінням, - на 40%.У цій ситуації очевидна необхідність вироблення ефективної стратегії профілактики та лікування ожиріння.Як видно з клінічних описів, нервова анорексія і нервова булімія мають ряд загальних рис, унаслідок чого можна говорити про єдиний комплекс порушень харчової поведінки. Однак, нервова булімія на відміну від анорексії може входить у структуру аддиктивного типу девіантної поведінки. Якщо відмова від їжі відіграє роль хворобливого протистояння реальності (істотний параметр патохарактерологічного і психопатологічного типів поведінки), то нездоланний потяг до їжу може відбивати як протистояння (зокрема, зняття симптомів тривоги, депресії при невротичних розладах), так і униунення реальності. При аддиктивному поводженні підвищення цінності процесу харчування і переїдання стає єдиним задоволенням у нудному, одноманітному житті. Людина обирає для себе харчування, як альтернативу повсякденного життя з її вимогами, обов'язками, регламентаціями. У неї формується феномен "спраги гострих відчуттів" у вигляді зміни харчової поведінки. Приміром, такий індивід може одержувати нові незвичайні відчуття від кількості і якості їжі, сполучення інгредієнтів, що несполучаться, (огірків з медом, торта з гірчицею). Мотивом стає втеча від "обридлої" реальності у світ вічного "харчового задоволення". ЛІТЕРАТУРА1. Абрамова Г. С. Практическая психология. - М., 1997. - 368 с.
2. Александров А. А. Современная психотерапия. - М, 1998. - 335 с.
3. Базисное руководство по психотерапии / Хайгл-Эверс. -- СПб., 2001.
4. Бауэр М. и др. Психиатрия, психосоматика, психотерапия. -- М.: АЛЕТЕЙА, 1999.
5. Бондар П.М. Метаболічний синдром. // Лікування та діагностика. - 2001. - № 4. - С. 24-29.
6. Бурлачук Л. Ф. Исследование личности в клинической психологии. -- К., 1979.
7. Васильненко Г. С, Рггиетнлк Ю. А. Любовь, брак, сексуальное партнерство. -- М., 1977.
8. Власова Т. А. О детях с отклонениями в развитии.-- М., 1973.
9. Каплан Г. И., Сэдок Б. Дэ/с. Клиническая психиатрия. -- М.: Медицина. 1994.
10. Карвасарский Б.Д. Психотерапия. - М., 1985. - 304 с.
11. Кондратенко В.Т., Донской Д.И. Общая психотерапия. - Минск, 1997. - 464 с.
12. Конечный Р., Боухал М. Психология в медицине. -- Прага, 1983.
13. Кононенко И.В., Суркова Е.В., Анциферов М.Б. Метаболический синдром с позиции эндокринолога: что мы знаем и что уже можем сделать. // Проблемы эндокринологии. - 1999. - № 4. - С. 36-41.
14. Костандов З. А. Восприятие и эмоции. -- М., 1977.
15. Морозов Г. В. Руководство по психиатрии. -- М.: Медицина, 1988.
16. Петрик О.І. Медико-біологічні та психолого-педагогічні основи здорового способу життя: Курс лекцій. Навч. посібник. - Львів: Світ, 1993. - 119 с.
17. Петрова Т.В., Стрюк Р.И., Бобровницкий И.П. и др. О взаимосвязи избыточной массы тела, артериальной гипертонии, гиперинсулинемии и нарушении толерантности к глюкозе. // Кардиология. - 2001. - № 2. - С. 30-33.
18. Психосоматическое развитие и норма реакции / Под ред. Ушакова.-- М., 1975.
19. Семке В. Я. Истерические состояния. -- М., 1988.
20. Тополянский В. Д., Спгруковская М. В. Психосоматические расстройства. - М., 1986.
21. Тронько М.Д., Лучицький Є.В., Паньків В.І. Ендокринні аспекти метаболічного синдрому. - Київ-Чернівці, 2005. - 184 с.
