вичайне захворювання починається в ранньому підлітковому віці, але іноді може вперше проявитися і набагато пізніше - після 30 і навіть 40 років. Поки не виявиться втрата ваги, хворі на анорексію описуються як м'які, захоплені, працьовиті люди без явних ознак нервово-психічних розладів. Майже завжди їх родини соціально досить успішні і належать до середніх або вищих шарів суспільства. У школі такі діти відрізняються прекрасною успішністю. Нерідко вони трохи повненькі і через глузування однолітків вирішують дотримувати дієти, а коли починають худнути, то заперечують це.Коли виснаження стає явним і родичі не можуть більше ігнорувати цю обставину, приходиться, нарешті, звертатися до лікаря. Він повинен провести ретельне обстеження, щоб відрізнити дійсну анорексію від інших соматичних або психічних захворювань (таких, як важкі токсикози, порушення обміну речовин або глибоке порушення мислення з формуванням марення), при яких втрата апетиту, похудання або те й інше разом є лише вторинними симптомами. На цій стадії для хворих анорексією (у типових випадках - дівчинок-підлітків) характерні ворожість, пригніченість, скритність, підвищене занепокоєння. Вони можуть скаржитися на мерзлякуватість і запори. Лабораторні аналізи виявляють ознаки обмінних і гормональних зрушень, характерних для голодування. Незважаючи на явну небезпеку, зв'язану з відмовленням від їжі, хворі не хочуть змінювати своє поводження, із працею усвідомлюють свій хворобливий стан і завзято пручаються лікуванню. Наприклад, хвора дівчина ростом 173 см і вагою всього 27 кг продовжує вважати себе повною.Ззовні часто все розпочинається з невинного бажання схуднути. Для дітей підліткового віку дуже важливою є зовнішність. І найменші відхилення від надуманої норми стають для них катастрофою. Для початку - легка дієта, яка з першого разу може завершитися невдачею. Відтак дитина замикається в собі, їй здається, що батьки не розуміють її, друзі глузують, а той, хто їй подобається, не звертає уваги.Під час другої спроби схуднути підліток психологічно готує себе до того, що доведеться боротися з неабияким фізичним бажанням з'їсти щось - і тоді харчі стають ворогом. Якщо не вдається побороти охоту з'їсти хоч найменшу канапку, з'являється інший план. Він полягає в тому, що дівчинка починає виснажувати організм надмірними фізичними навантажуваннями, а також викликати блювоту після їжі. Зазвичай батьки неправильно поводяться, помітивши, що з їхньою дитиною щось коїться. Замість того, щоб вислухати проблеми та "душевні болі" свого чада, вони влаштовують скандали з різними докорами. Таким чином хворий бачить у батьках перших ворогів на своєму шляху. Дитина відразу ж перестає довіряти рідним, і що більше на неї тиснути, то більше вона віддалятиметься. Жодні переконання чи вмовляння почати їсти не дадуть результатів. Понад те, якщо хворому постійно говорити про їжу, це лише може погіршити ситуацію і ще більше віддалити від рідних, які хочуть допомогти, проте не знають, як.Згодом у хворого на нервову анорексію порушується обмін речовин, відбуваються гормональні зміни, сильно випадає волосся, в дівчат припиняється менструальний цикл. Незважаючи на те, що відмова від їжі стає небезпечною для життя, дитина не змінює своєї поведінки та не визнає себе хворою.У чоловіків розлад у вигляді анорексії зустрічаються значно рідше, приблизно з кожних 20 хворих лише один - чоловік. Як при нервовій анорексії спостерігаються приступи булімії, так і навпаки. Розвиток недуги можна розділити на три стадії або етапи, що згодом нашаровуються один на іншій з підсумовуванням симптоматики:емоційна стадія (характеризується гострим бажанням схуднути, відмовленням від прийому їжі), тобто етап психологічного дискомфорту. Хтось із близьких або друзів некоректно прокоментував або неакуратно пожартував із приводу зовнішності, що у свою чергу привело до незадоволеності собою. От чому це захворювання 15-20 літніх і особливо дівчинок. У цьому віці молоді люди найбільш ранимі. Вони шукають себе, і їхня зовнішність особливо для дівчинок у даний період є основою власної самовпевненості.стадія харчової залежності (характеризується попеременными змінами анорексия- булимия-анорексия), коли з'являються періоди, те повного відмовлення від їжі, то зриви в період обжерливості, при цьому періоди можуть розтягуватися від декількох годин до декількох днів, тижнів. Саме цікаве на початку цієї стадії періоди, як правило, і досягають найбільшої тривалості, а з наростанням хвороби ці самі періоди і скорочуються до декількох годин. Ми можемо спостерігати таку картину: удень повне відмовлення від їжі, а вночі неконтрольована обжерливість. У цій стадії ми спостерігаємо різку утрату ваги плюс початок змін з боку внутрішніх систем і органів. Розвиваються дистрофічні зміни шкіри, м'язів, внутрішніх органів (у тому числі міокарда), а також аменорею (припинення місячних) у дівчинок. Хворі виглядають блідий і виснаженими, знижується артеріальний тиск і температура, з'являються ознаки анемії, реєструється значне зниження цукру крові, порушується діяльність шлунково-кишкового тракту. Згодом при наростанні дефіциту маси хворі, як правило, цілком відмовляються від їжі, остаточно втрачають сили престають ходити і на жаль нерідко вмирають.психотичного розладу, унаслідок уже необоротного органічного ураження головного мозку, що характеризується нав'язливими ідеями свого каліцтва з приводу власної "повноти" при величезному дефіциті маси тіла. Потрібно констатувати, що на третій стадії психіатри як правило ставлять діагноз шизофренія, а анорексия виставляється як супутнє захворювання.
2.4 Нервова буліміяНервова булімія характеризується повторюваними приступами переїдання, неможливістю навіть короткий час обходитися без їжі і надмірною заклопотаністю контролюванням ваги тіла, що приводить людину до вживання крайніх заходів для пом'якшення впливу з'їденої їжі. Індивід орієнтований на їжу, він планує власне життя, ґрунтуючись на можливості прийняти їжу в потрібний час і в необхідній для нього кількості. Цінність даної сторони життя виходить на передній план, підкоряючи собі всі інші цінності. При цьому відзначається амбівалентне відношення до прийому їжі: є велике бажання, кількість їжі сполучається з негативним, самознищуючим відношенням до себе і своєї "слабості".Виділяється кілька діагностичних критеріїв нервової булімії:а) постійна заклопотаність їжею і нездоланною тягою до їжі навіть в умовах відчуття ситості.б) спроби протидіяти ефекту ожиріння від їжі, що з'їдається, за допомогою таких прийомів, як: викликання блювоти, зловживання проносними засобами, альтернативні періоди голодування, використання препаратів пригнічуючих апетит.в) нав'язливий страх ожиріння.
РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ, ПРОФІЛАКТИКИ ТА ПСИХОКОРЕКЦІЇ ОЖИРІННЯ3.1 Принципи лікування та профілактикиМета профілактики ожиріння - попередити розвиток ожиріння в осіб з нормальною та надмірною масою тіла, знизити ризик або запобігти розвиткові тяжких супутніх захворювань.Показання до проведення профілактики - сімейна спадкова схильність до розвитку ожиріння та захворювань, що його супроводжують (ЦД 2 типу, АГ, ІХС та ін.), наявність ранніх факторів ризику метаболічного синдрому (гіперліпідемії, порушення толерантності до вуглеводів та ін.), ІМТ > 25 кг/м2 у жінок, які не народжували.Лікування ожиріння доцільно скерувати не тільки на зменшення ваги, але й на запобігання розвитку хвороби, істотне покращання стану здоров'я хворого або усунення вже наявних супутніх захворювань.Мета лікування:* помірне зменшення маси тіла з обов'язковим зменшенням факторів ризику чи покращанням перебігу супутніх захворювань;* стабілізація ваги;* адекватний контроль асоційованих порушень;* поліпшення якості і збільшення тривалості життя хворих.Для успішного виконання програми зі зниження і підтримування досягнутої маси тіла необхідна наявність:* кваліфікованих фахівців різного профілю;* програми зі зниження маси тіла, що містить чіткі рекомендації з харчування, фізичної активності і тривалої зміни способу життя хворих;* методики розрахунку добової калорійності їжі та складання індивідуального харчового раціону;* регулярного моніторингу з обов'язковою реєстрацією показників, що відображають ефективність лікування.На сьогодні прийнята методика помірного поетапного зменшення маси тіла із урахуванням показника ІМТ і супутніх факторів ризику.Доведено, що зменшення ваги на 5-15% від початкової величини супроводжується значним покращанням перебігу супутніх захворювань. Досягнення такої втрати маси тіла є фактично і фізично реальним, проте інтенсивне зменшення маси тіла є небезпечним, оскільки існує ризик виникнення рецидивів і розвитку ускладнень.Перед призначенням лікування здійснюють ретельний скринінг і обстеження пацієнтів.Для лікування ожиріння застосовують немедикаментозні методи (навчання хворих, раціональне гіпокалорійне харчування, підвищення фізичної активності, зміна способу життя), медикаментозні засоби, а також хірургічне втручання.Основу лікування становить раціональне гіпокалорійне харчування, враховуючи індивідуальні харчові звички хворого, його спосіб життя, вік, стать, економічні можливості, в поєднанні з підвищенням фізичної активності.Фармакотерапія є важливою складовою лікування хворих на ожиріння, і показаннями до її проведення є:* ІМТ > 30 кг/м2, якщо зменшення маси тіла за 3 місяці немедикаментозного лікування становить менше 10%;* ІМТ > 27 кг/м2 при абдомінальному ожирінні або верифікованих супутніх захворюваннях. Якщо зменшення маси тіла за 3 місяці немедикаментозного лікування становить менше 7%;* коли є загроза рецидивів після зменшення маси тіла, за необхідності швидкого зменшення ваги, при припиненні паління, сезонних депресивних розладах, тривалих стресах.За відсутності протипоказань для лікування ожиріння застосовують препарати центральної дії (фентермін, дексфенфлюрамін, сибутрамін, флуоксетин), периферичної дії (метформін, орлістан), периферичної і центральної (термогенні симпатоміметики, гормон росту, андрогени, препарати замісної гормональної терапії або естроген-гістогенні препарати).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5
