Психологічні аспекти харчової поведінки

Психологічні аспекти харчової поведінки

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. НАДМІРНЕ ХАРЧУВАННЯ ТА ОЖИРІННЯ
• 1.1 Ожиріння як медико-соціальна проблема
• 1.2 Класифікації ожиріння
• 1.3 Причини розвитку ожиріння
• РОЗДІЛ 2. НЕРВОВІ ЗАХВОРЮВАННЯ ПРИ ПОРУШЕННІ ХАРЧУВАННЯ
• 2.1 Харчова поведінка людини
• 2.2 Нервова анорексія
• 2.3 Етапи розвитку нервової анорексії
• 2.4 Нервова булімія
• РОЗДІЛ 3. МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ, ПРОФІЛАКТИКИ ТА ПСИХОКОРЕКЦІЇ ОЖИРІННЯ
• 3.1 Принципи лікування та профілактики
• 3.2 Організація навчання хворих на ожиріння
• ВИСНОВКИ
• ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

В економічно розвинутих країнах майже 50% населення має надмірну масу тіла, при цьому у 30% з них спостерігається ожиріння. Серед дорослого населення США число осіб з ожирінням зростає на 8% кожних 10 років. За прогнозами дослідників, якщо ожиріння зростатиме такими ж темпами, то до 2230 р. все населення США буде мати надмірну вагу.

Серед працездатного населення України ожиріння виявляють майже в 30% випадків, а надмірну масу тіла має кожний четвертий мешканець. Характерні для сучасного суспільства малорухомий спосіб життя, нераціональне харчування зі збільшенням кількості рафінованих продуктів, постійні психологічні стреси призводять до росту частоти ожиріння серед осіб будь-якого віку, особливо молоді.

Усіма представниками психологічного напрямку визнається, що в етіопатогенезі ожиріння значна роль відводиться психологічним факторам.

Предмет дослідження - невротичні розлади пацієнтів із ожирінням.

Об'єкт дослідження - особливості побудови психокорекції при надмірному харчуванні.

Головна мета нашої роботи - охарактеризувати психо-невротичні прояви харчової поведінки.

Основні завдання роботи:

1) проаналізувати основні аспекти появи ожиріння;

2) охарактеризувати механізми формування нервово-психічних захворювань при ожирінні;

3) розглянути основні аспекти профілактики та психокорекції харчової поведінки.

РОЗДІЛ 1. НАДМІРНЕ ХАРЧУВАННЯ ТА ОЖИРІННЯ

1.1 Ожиріння як медико-соціальна проблема

Ожиріння - одна з найскладніших медико-соціальних проблем сучасності. Широке розповсюдження, тісний зв'язок із способом життя і надзвичайно висока смертність від його наслідків вимагають об'єднання зусиль лікарів різних спеціальностей, а також органів охорони здоров'я з метою своєчасного виявлення та здійснення широкомасштабних профілактичних і лікувальних заходів.

Ожиріння входить до складу метаболічного синдрому - симптомокомплексу поєднаних між собою патологічних станів (інсулінорезистентності, порушення вуглеводного і ліпідного обміну, артеріальної гіпертензії). Синдром не вважається окремим діагнозом або нозологічною формою, однак має важливе значення для прогнозу та терапії основного захворювання.

Доведено, що в кожної людини, яка має надлишкову вагу, наявний підвищений ризик виникнення таких захворювань, як цукровий діабет ІІ типу, ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертонія, остеоартрит, обструктивний синдром зупинки дихання уві сні та певні види онкологічної патології. Ожиріння є фактором ризику інфаркту міокарда та підвищеної смертності. Щороку в США приблизно 300 тисяч смертей можна пов'язати з ожирінням, а смертність через цю причину переважає тільки смертність від куріння.

R. De Fronzo порівняв цей стан з айсбергом: на його поверхні лежать клінічні прояви - цукровий діабет (ЦД), ішемічна хвороба серця (ІХС), артеріальна гіпертензія (АГ), ожиріння, які зазвичай і потрапляють у поле зору лікарів, а в основі - комплекс метаболічних розладів, зумовлених інсулінорезистентністю - станом, що передує розвитку хвороби.

Водночас зниження маси тіла в пацієнтів із надвагою сповільнює прогресування атеросклерозу, знижує ризик захворюваності та смертності від ішемічної хвороби серця, сприяє зниженню показників артеріального тиску, покращує контроль цукру в крові.

Голландські дослідники встановили, що ожиріння скорочує життя людини в середньому на сім років.

Ожиріння - хронічне рецидивуюче захворювання, що характеризується надмірним нагромадженням жирової тканини в організмі.

ВООЗ розглядає ожиріння як епідемію, що охопила мільйони людей: за даними, наведеними на Х Міжнародному конгресі з ожиріння (Сідней, вересень 2006 р.), у світі зареєстровано понад 250 млн хворих на ожиріння.

На сьогодні в більшості країн Західної Європи ожирінням (ІМТ > 30 кг/м2) страждає від 10 до 25% населення, у США - від 20 до 25%. Надмірну масу тіла (ІМТ > 25 кг/м2) в індустріально розвинутих країнах, окрім Японії та Китаю, має близько половини населення (табл. 1 ).

У багатьох країнах світу за останні 10 років захворюваність на ожиріння збільшилася в середньому вдвічі. Розрахунки експертів ВООЗ засвідчують, що до 2025 р. число хворих на ожиріння в світі становитиме 300 млн осіб. Відзначається збільшення кількості осіб із ожирінням серед дитячого населення.

Значимість проблеми ожиріння визначається загрозою інвалідизації пацієнтів молодого віку і зменшенням загальної тривалості життя в зв'язку з розвитком тяжких супутніх захворювань.

До хвороб, що супроводжують ожиріння, відносять цукровий діабет 2 типу, АГ, дисліпідемію, атеросклероз і пов'язані з ним захворювання, синдром нічного апное, гіперурикемію, подагру, репродуктивну дисфункцію, жовчокам'яну хворобу, остеоартрити, онкологічні захворювання (у жінок - рак ендометрію, шийки матки, яєчників, молочних залоз, у чоловіків - рак простати; рак прямої кишки в осіб обох статей), варикозне розширення вен нижніх кінцівок, геморой.

Супутні захворювання, особливо серцево-судинні, як правило, розвиваються у хворих на ожиріння в молодому віці. Ймовірність їхнього розвитку зростає зі збільшенням маси тіла.

Ризик розвитку супутніх захворювань визначають також особливості відкладення жирової тканини. Найбільш несприятливим для здоров'я вважається абдомінальний тип ожиріння, який поєднується з комплексом гормональних і метаболічних порушень.

Ожиріння - багатофакторне, гетерогенне захворювання

До факторів, які визначають розвиток ожиріння, належать:

* генетичні;

* демографічні (вік, стать, етнічна приналежність);

* соціально-економічні (освіта, професія, сімейний стан);

* психологічні;

* поведінкові (харчування, фізична активність, алкоголь, паління, стреси).

Визначальними серед цих чинників вважають переїдання, надмірне споживання жирної їжі в поєднанні з низькою фізичною активністю в осіб зі спадковою схильністю до розвитку ожиріння.

Ожиріння - результат тривалого порушення енергетичного балансу, коли надходження енергії в організм перевищує його енергетичні витрати. Важливою складовою механізмів патогенезу ожиріння є власне жирова тканина, яка володіє ендо-, ауто- і паракринною функціями.

Речовини, що виділяються жировою тканиною, володіють різноманітною біологічною дією і можуть впливати на активність метаболічних процесів у тканинах і різних системах організму як безпосередньо, так і опосередковано через нейроендокринну систему, взаємодіючи з гормонами гіпофіза, катехоламінами, інсуліном.

Жирова тканина виділяє:

* лептин;

* фактор некрозу пухлин-? (ФНП-?);

* інтерлейкін-6;

* вільні жирні кислоти (ВЖК);

* протеїн, який стимулює ацетилювання;

* інгібітор активатора плазміногену-1 (ІАП-1);

* трансформуючий фактор росту В;

* ангіотензиноген.

Жирова тканина також містить важливі регулятори ліпопротеїнового метаболізму: ліпопротеїнову та гормоночутливу ліпазу; протеїн, який переносить ефіри холестерину.

На функцію жирової тканини, в свою чергу, впливають катехоламіни, кортикостероїди, інсулін. Велике значення в регуляції енергетичного обміну має система ЦНС: гіпоталамус - жирова тканина, ключовою ланкою якої є лептин. Вважається, що функція лептину скерована здебільшого на збереження запасів енергії, тобто на адекватність нагромадження жиру. Лептин також розглядається як інтегратор нейроендокринних функцій.

Ожиріння характеризується гіперлептинемією, яка вважається наслідком резистентності до дії лептину. Ймовірно, що жирова тканина як ендокринний орган здійснює адіпостатичну функцію, а за умов тривалого позитивного енергетичного балансу і збільшення маси тіла розвивається стан дисфункції жирової тканини, підсилюється її секреторна функція, що призводить до розвитку порушень метаболізму, супроводжуючих ожиріння.

Для верифікації ожиріння застосовують показник індексу маси тіла (ІМТ), який розраховується як співвідношення маси тіла (кг) до зросту (м2).

Характер розподілу жирової тканини визначається за допомогою коефіцієнта окружність талії/окружність стегон (ОТ/ОС).

Величина ОТ/ОС для чоловіків > 1,0 і жінок > 0,85 свідчить про абдомінальний тип ожиріння.

Показником клінічного ризику розвитку метаболічних ускладнень ожиріння є також величина окружності талії.

Ожиріння характеризується наявністю тяжких супутніх ускладнень, одним із яких є атеросклероз. Ожиріння, особливо його абдомінальна форма - це самостійний фактор ризику розвитку атеросклерозу.

Спектр ліпідограми при абдомінальному ожирінні зміщений у бік атерогенезу:

* гіпертригліцеридемія;

* підвищення рівня ВЖК;

* зниження ХС ЛПВЩ;

* підвищення ХС ЛПНЩ;

* підвищення рівня апо-В;

* збільшення співвідношення ХС ЛПНЩ/ХС ЛПВЩ;

* виражене постпрандіальне підвищення ліпопротеїнів, багатих на тригліцериди;

* порушення співвідношення ліпопротеїнової ліпази і печінкової тригліцеридліпази.

Порушення з боку згортаючої системи крові: підвищення рівня ІАП-1 і фактора VII підсилює схильність до тромбоутворення.

Абдомінальне ожиріння самостійно й опосередковано (через інсулінорезистентність) сприяє розвитку атеросклерозу. Інсулінорезистентність є центральною ланкою метаболічного синдрому і самостійним фактором ризику серцево-судинних захворювань.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5