Психологічна допомога у сексології і сексопатолог
p align="left">6.У мене сильний статевий потяг, що мені важко стримувати.7.Моя сором'язливість мені дуже сильно заважає.
8.Зради я б ніколи не простив (ла).
Я вважаю, що статевий потяг не можна стримувати, інакше воно заважає плідній роботі.
Найбільше задоволення мені доставляють флірт і залицяння.
Я люблю аналізувати своє відношення до статевих проблем, свій власний потяг.
Я знаходжу ненормальності у своєму статевому потязі і намагаюся боротися з ними.
Як я відношуся до статевих відносин з особами однієї статі.
Подібне тестування допомагає з більшою ефективністю використовувати роз'яснювальну і раціональну психотерапію.
Гіпноз
Гіпнотичний метод психотерапії має величезне значення й у багатьох випадках буває дуже ефективним. Виділяють наступні види використання гіпнозу:
гіпноз без прямого навіювання чи переконання;
симптоматичну сугестію;
сугестію на причини виникнення хвороби;
реагування в гіпнотичному стані;
директивний гіпноз;
гіпноаналіз;
7)гіпносинтез (узагальнення в гіпнотичному сні мотивів і відносини особистості до хвороби);
8)гіпнодраму (психотравму).
Відомо, що викликані гіпнотичні стани різні по глибині, ступеню і характеру сугестивності, по тому, якою мірою вони спричиняють так називану спонтанну амнезію. Розрізняють наступні гіпнотичні стани:
1)стан, що характеризується почуттям сонливості, у цьому стані гіпнотизуємі здатні змінювати положення тулуба і кінцівок, ця перша стадія (ступінь) гіпнозу швидко знімається без спеціального впливу;
2)гіпотаксію, чи викликану каталепсію. Хворі усе чують, відчувають, піднята рука зберігає додане їй гіпнотизером положення, навіть якщо це положення дуже незручне для пацієнта. Це друга стадія гіпнозу;
3)стан, що характеризується онімінням тіла, чутливість значно знижена, можливі лише рухи, викликані гіпнотизером. Це третя стадія;
4)гіпнотичний транс. Хворий чує тільки слова лікаря , що вводить його в стан гіпнозу. Це четвертий ступінь гіпнозу;
5)стан легкого сомнамбулізму (можливе виникнення викликаних галюцинацій);
6)стан глибокого сомнамбулізму з повною амнезією хворим усього, що було в гіпнотичному стані. Одна з найважливіших рис гіпнотичного стану, що відрізняють його від фізіологічного сну, -- відсутність суттєвої деструкції, відбитої у свідомості реальності. Відповідність переживань гипнотизуємого навіюванню, гармонія між ними - найважливіша умова ефективності гіпнотичного методу. Значення викликаного гіпнотичного стану для терапії ряду захворювань (у тому числі і статевих розладах) визначається:
підвищеною сугестивністю людини, що знаходиться в гіпнотичному стані
сприяє впливу словом; особливостями виникаючого при ньому гальмового процесу, обумовленими типом нервової системи пацієнта, проведеним вселянням і відношенням хворого до лікаря і до лікування;
розслабленням, що досягається при правильно проведеній гіпнотизації, зниженням м'язового і судинного тонусу.
До початку гіпнотичних сеансів необхідно обов'язково пояснити хворому, що метод науково обґрунтований і бажаний результат буде досягнутий. Методик проведення гіпнотичних сеансів існує досить багато.
Сімейна психотерапія
Своєрідність родини полягає в тім, що вона одночасно являє собою і суспільний, соціальний, і індивідуальний осередок. Основна функція родини -- створення стабільної сфери, що забезпечує умови для формування розвитку і вираження всіх сторін особистості. Розрізняють первинну батьківську і вторинну подружню родини.
Подружня родина може вливатися в батьківську чи відокремлюватися від неї. У процесі розвитку родині властиві кризи, а захворювання одного її члена не може не позначитися на інших родичах і психологічній атмосфері всієї родини. Сімейна психотерапія -- це процес спрямованої зміни міжособистісних відносин у родині, метою якого є усунення емоційних порушень. Родина являє собою не суму двох чи більше особистостей, а особливе утворення з новими якостями. Загальну стратегію сімейної психотерапії потрібно націлювати не на минулі конфлікти в родині, до розбору яких і без того постійно прагнуть чоловіки, а на реальні проблеми, що існують сьогодні і стоять на порозі завтрашнього дня. Психотерапевт повинний, насамперед постійно тримати себе так, щоб не стати знаряддям для здійснення планів. Кожному члену родини повинно бути ясно, що психотерапевт буде порадником, спостерігачем, коментатором, але не суддею. Процес сімейної психотерапії при сексуальних розладах найбільше доцільно розділяти на три етапи:
діагностичний;
етап конфронтації партнерів з основною проблематикою й усвідомленням причин кризи і його проявів;
етап відновлення міжособистісних взаємин на основі заміни деструктивних психологічних установок на конструктивні.
В даний час ефективно застосовується «стереоскопічна техніка» лікування подружніх пар двома психотерапевтами. Кожного партнера веде свій психотерапевт, а проблеми обговорюються вчотирьох. Дезорганізація парних відносин характерна для більшості сексуальних розладів, нерідко з грубими порушеннями елементарних сексуальних функцій. Система психофізіотехнічних впливів, націлених на сексуальну сферу і дозволяє у мінімальні терміни вирівнювати грубі порушення основних сексуальних функцій. У даний час виділилася в автономний метод - секс терапія. Терапевт дає пацієнту визначені рекомендації й установки, швидко ліквідує такі прояви, як вагінізм, статева слабість і т.д.
Гіпнотерапія сексологічних хворих може здійснюватися як індивідуально, так і груповим методом. Аутогенне тренування (самонавіяння), як правило, проводиться в групі.
Самонавіяння
Так само як фізичними вправами ми будуємо здорове тіло, так і наш розум може стати сильним завдяки спеціальним способам тренування. До таких способів відноситься самонавіяння. Як часто ми ловимо себе на тім, що не в змозі зупинити негативний потік думок, що несе нас у безодню негативних емоцій. Як часто ми виявляємося неспроможними перед усе більш поглинаючими нас почуттями страху, образи, ненависті, безнадійності. Люди, що страждають депресією, часто схильні вважати, що ніщо не може їм допомогти, нічого на світі не варте їхніх зусиль, вони починають почувати утому, спустошеність, втрачають інтерес до життя. Як же з цим боротись? Головне, що необхідно в цьому випадку, -- це воля і знання. Ми повинні закладати у свій мозок позитивні емоції. Замість того щоб знову і знову переживати свої лиха і невдачі, ми повинні повернутися убік світла, надії і радісних думок. Усі способи вселяння будуються по одному принципі: підсвідомість приймає як істину будь-яку багаторазово і переконано повторену установку. Чому б кожній людині не закласти у свою підсвідомість думки про здоров'я, успіх, щастя замість того, щоб нескінченно переживати з приводу невдач і шкодувати себе? Щодня необхідно відкрито заявляти про те, чого ви хочете від життя, причому говорити в стверджувальній формі, начебто б ви уже володієте тим, про що мрієте: «Я почувають себе прекрасно, у мене міцне здоров'я, у мене усе виходить». Але необхідно пам'ятати, що самонавіяння не може дати моментальних результатів. Крок за кроком людина (пацієнт) буде наближатися до бажаного результату. Крім самонавіяння, корисно використовувати такий метод, як створення уявних образів. Моделюйте в уяві ті зміни в організмі, яких ви хочете досягти в реальності. Уявний образ, що закладається в підсвідомості, повинний бути дуже чітким і яскравим, тоді підсвідомість зможе дати команду відповідним органам і тканинам. Чим частіше ви будете представляти бажаний образ, тим скоріше почнеться процес відновлення. Такі найбільш значимі установки проведення самонавіяння. Психотерапія -- складна і багатогранна галузь медичної науки, можливості її безмежні при лікуванні дуже багатьох захворювань, але тільки фахівець з великим досвідом роботи може допомогти пацієнту перебороти свою недугу, справитися зі своїми проблемами.
Висновки
Завданням клінічної сексології (сексопатології) є вивчення всіх аспектів порушення сексуального здоров'я, а також діагностику, лікування і профілактику подібних порушень.
Сексологія і сексопатологія, на відміну від багатьох інших "вузьких" наукових дисциплін, являє собою міждисциплінарну сферу людського знання. З цього випливає, що соціальні, культурологічні, психологічні, біологічні, антропологічні, педагогічні, правові, філософські й інші проблеми сексуальності складають тільки частину від загального, лише деякий аспект міждисциплінарної сексології.
Основи сексуального здоров'я людини закладаються ще в ембріональний період розвитку, коли відбувається диференціація статі, але надалі воно залежить не стільки і не тільки від біологічних, скільки від психологічних і соціальних факторів, індивідуальної і загальної сексуальної культури, від мотивації сексуальної поведінки, від задоволення несвідомих імпульсів і ступеню адаптації партнерів на всіх рівнях взаємодії.
Сексуальна задоволеність і психічне благополуччя дорослої людини багато в чому залежать від морально-психологічної атмосфери, у якій протікало його дитинство. Довірчі відносини з батьками, особливо з матір'ю, загальна емоційна розкутість і відкритість сімейних відносин, терпиме, світське ставлення батьків до тіла і наготи, відсутність жорстких вербальних заборон, готовність батьків відверто обговорювати з дітьми хвилюючі їхні делікатні проблеми - усі ці фактори полегшують дитині формування здорового відношення до сексуальності.
Крім сімейних умов, важливим фактором психосексуального розвитку людини є досвід різнобічного, з раннього дитинства, спілкування між хлопчиками і дівчатками.
Психотерапевтичні прийоми при лікуванні різних форм сексуальних розладів повинні бути спрямовані на корекцію особистісних реакцій на сексуальну патологію, що має, що найчастіше гіперактуалізується хворими в зв'язку з виникненням у них комплексу неповноцінності. Застосування психотерапії в таких випадках повинне носити характер не епізодичних заходів, а системи лікувальних впливів, початком якої вже є первинний огляд хворого.
Комплексність передбачає, з одного боку, застосування комплексу психотерапевтичних заходів з різними програмами і сполученнями методик на різних етапах психотерапії, а з іншого боку -- проведення комбінованого лікування, що включає найбільш раціональне сполучення психотерапії медикаментозними засобами, різними методами фізіотерапії, так називаними допоміжними засобами і режимними рекомендаціями.
Для курсу психотерапевтичного лікування, успішного і послідовного проведення етапів психотерапевтичних впливів, спрямованих на перебудову психологічних установок хворих, а також для створення і закріплення нових тривалих умовно-рефлекторних зв'язків важлива тривалість лікування. Конкретна тривалість курсу психотерапії у кожному окремому випадку визначається особливостями форми, симптоматики і плину статевого розладу, а також усіма факторами, що впливають на статеву функцію і характер реагування особистості хворого на виникле захворювання.
Метою психотерапії у вузькому розумінні стає зцілення пацієнта від психопатологічної симптоматики в рамках невротичних, характерологічних (особистісних) чи психосоматичних розладів. Вибір конкретної психотерапевтичної методики залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів.
Література
1. Буртянский Д.Л., Хрусталь В.В., Смирнов Г.В. Медицинская сексология. Саратов, 1990г.
2. Фрейд 3. Введение в психоанализ. Лекции. Г. Наука. 1989г.
3. Ю.П. Прокопенко. - "Сексуальность: современный взгляд на
вечную проблему" M.:1991.
4. Кинесса, "Физиология половой жизни человека" или "Брак под микроскопом",1998г.
5. Блюм Г. Психоаналитические теории личности. - Г.,1996
6. Бухановский А.О., Андреев А.С. Структурно-динамическая иерархия пола человека. - Ростов на Дону,- 1993.
7. Васильченко Г.С. Сексопатология. Г., 1990.
8. Введенский Г.Э.Клинико-диагностические аспекты аномального сексуального поведения - М., -1994
9. Герасимов А.В. К проблеме изучения и прогноза сексуально-агрессивного поведения // Психология сегодня, - РПО, М.,- 1996. - Т. 2, Вып. 4.
10. Зенков Л.Р., Ронкин М.А. Функциональная диагностика нервных болезней: (руководство для врачей).- Г., 1991.
11. Иващенко О.И., Елисеев А.В., Ткаченко А.А., Петина Т.В. ЭЭГ у лиц с аномальным сексуальным поведением // Социальная и клиническая психиатрия.1995, № 3. - С. 18-27.
12. Кимура Д. Половые расхождения в организации мозга // В мире науки. - 1992, № 11-12. - С.73-80.
13. Коган Б.М., Ткаченко А.А.,.Маньковская И.В, Филатова Т.С., Медвежникова О.В. Оценка периферических катехоламиновых процессов при парафильном поведении // Обзор психиатрии и медицинской психологии им.В.М.Бехтерева.- 1993, № 3.- С.117-120
14. Кочарян А.С. Личность и половая роль. - Харьков,1996
15. Кратохвил С. Психотерапия семейно-сексуальных дисгармоний.-Г., 1991.
16. Кудряков Ю.Н. Мотивация серийных убийств на сексуальной почве // Психология сегодня. - Г., 1996.-Т. 2, Вып. 4.
17. Новоженов Ю.И. Статус - секс и эволюция человека. - Свердловск, 1991
18. Нохуров А. Нарушение сексуального обращения: психиатрический-судебно-психиатрический аспект. - Г., 1988.
19. Самохвалов В.П. Особенности невербального обращения лица с гомосексуализмом // Актуальные вопросы сексопатологии.- 1986.-С.74-75
20. Старович З. Судебная сексология.- 1991
21. Тарновский В.М. Извращение полового чувства.- Спб., 1885.
22. Ткаченко А.А. Комплексная сексолого-психиатрическая экспертиза. - Г., 1995.
23. Частная сексопатология (под ред. Г.С.Васильченко).- Г., 1983.- Т. 1-2.
24. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис. Г., 1996.
25. Эльконин Д.Б. Игра и психическое развитие: Избранные психологические работы.- Г., 1992. - С.136-156.
26. Ясперс К. Общая психопатология. - Г., 1997
27. Полный справочник сексопатолога. - М.: Эксмо 2006
28. К.Имелинский "Сексология и сексопатология".Пер.с польск.-М.:Медицина.-1986.-424с.
29. "Сексопатология". Справочник / Г.С.Васильченко и др. Под ред.Г.С.Васильченко.-М.:Медицина.-1990.
30. Г.С.Когарян, А.С.Когарян "Психотерапия сексуальных расстройств и супружеских конфликтов".-М.:Медицина.-1994.-224с.
31. Велика медична енциклопедія. М., 1984. Т. 23. С. 190
32. И. С. Кон Введение в сексологію М.1986г.
33. Кришталь В. В., Гульман Б. Л. Нормальна сексологія // Сексологія. Т. I. Харків.1997. С.5].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
