Психологічна допомога у сексології і сексопатолог

p align="left">Метою психотерапії у вузькому розумінні стає зцілення пацієнта від психопатологічної симптоматики в рамках невротичних, характерологічних(особистісних) чи психосоматичних розладів. Вибір конкретної психотерапевтичної методики залежить від ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів.

До об'єктивних факторів відносяться:

характер психопатологічного синдрому;

етиопатогенез психічних розладів;

індивідуальні особливості пацієнта.

До суб'єктивних факторів відносяться:

індивідуальні особливості психотерапевта;

широта його психотерапевтичних знань і навичок;

ситуаційні моменти (наявність часу і відповідного місця для проведення психотерапевтичного сеансу).

МЕТОДИКИ ПСИХОТЕРАПІЇ

Методики психотерапії різноманітні. Кожна з них повинна використовуватися в різних варіантах, пристосованих для рішення різних задач у відношенні кожного пацієнта. Складні задачі психотерапії найбільше успішно можуть зважуватися при вмілому комбінуванні різних методик. Психотерапія повинна щораз будуватися як єдина система, що включає науково обґрунтовані методики в їх доцільному за даних обставин співвідношенні. Крім того, методи психотерапії можуть сполучатися з іншими видами лікування: медикаментозним лікуванням, фізіотерапією, фітотерапією, лікувальною фізкультурою, трудотерапією і т.д.

Виділяють наступні основні методи психотерапії:

1) Раціональну психотерапію. Це вплив на пацієнта за допомогою логічно аргументованих роз'яснень здійснюється шляхом пояснення, повідомлення пацієнту того, чого він не знає чи не розуміє, але що може розсіяти його помилкові переконання. Найчастіше вона проводиться у формі діалогу між лікарем і пацієнтом. Така співбесіда має на меті роз'яснення причини захворювання, прогнозу і характеру призначуваного лікування;

2) Суггестивну психотерапію. У свою чергу, вона підрозділяється на:

а)навіювання в стані пильнування;

б)навіювання в стані гіпнотичного сну;

в)самонавіювання (аутосуггестію);

3)Колективну психотерапію. Це взаємний лікувальний вплив на пацієнтів, здійснюваний під керівництвом лікаря, при цьому виді лікування сеанси психотерапії проводяться в групі хворих і передбачають не тільки вплив лікаря на хворих, але і членів групи один на одного. Колективна психотерапія підрозділяється на:

а)сімейну;

б)поведінкову;

в)ігрову;

г)імаготерапію (лікування за допомогою уяви);

д)психоестетотерапію;

е)гегитальттерапию (лікування за допомогою різних фізичних вправ, спрямованих на розширення свідомості і формування гегитальтов -- протилежностей; до цієї категорії відноситься робота з мріями, їхнім здійсненням);

4)Наркопсихотерапію. Це сполучення впливу словесного навіювання лікаря і неповного наркозу після внутрішньовенного введення барбітуратів (гексенала, тентотала, амиталнатрія).Таке сполучення застосовується при недостатній гипнотабельності. Стан ейфорії з елементами легкого оглушення значно полегшує суггестивний вплив і тим самим значно підвищує ефективність психотерапії;

5)Умовно-рефлекторну (поведінкову) психотерапію, при цьому використовуються прийоми, спрямовані на гальмування і перебудову за допомогою тренувань патологічних умовних зв'язків, а також на навчання новим бажаним формам поведінки. Різні комплекси вправ, використовувані
при цьому виді лікування, сприяють подоланню психогенно виникаючих психопатологічних порушень, наприклад ізольованих фобій (страху темряви, води, тварин, сексуальних відносин). Пацієнт під керівництвом лікаря привчає себе адаптуватися до його ситуації, що травмує. Спочатку функціональні тренування здійснюються в штучних умовах (у кабінеті лікаря) за допомогою фотографій, відео- чи аудиозаписів, що імітують стресову ситуацію. Надалі відповідні тренування проводяться безпосередньо в обстановці, що і з'явилася у свій час психотравма-тичним фактором, що сприяв формуванню фобій. Наприклад, у закритих приміщеннях при клаустрофобії, на транспорті -- при страху- руху і т.д.). Цей вид лікування підвищує активність пацієнта в подоланні хворобливих явищ.

Психотерапія в стані пильнування

Завдання й окремі методики психотерапії, проведеної в стані пильнування пацієнта, дуже різноманітні. Психотерапевтичний вплив у стані пильнування включає роз'яснення, переконання, навіювання, інструктування хворого, тренувальну психотерапію, лікування контактом, перебудовою середовища, відволіканням і переключенням. Воно містить у собі надання хворому можливості висловитися. У бадьорому стані хворий залучається до можливо активного, поступово наростаючої участі у своєму лікуванні. Найважливішими завданнями психотерапії в стані пильнування є правильне висвітлення особливостей хвороби, причин її виникнення, характеристика лікування, що починається, правил його проведення, що сприяють подоланню хвороби.

Основні форми психотерапії в стані пильнування

Психотерапію, проведену в стані пильнування, прийнято підрозділяти на:

роз'яснювальну;

раціональну.

Роз'яснювальна психотерапія як самостійна методика була уперше виділена В. М. Бехтеревим. Основний додаток цієї методики -- оцінка хворим свого хворобливого стану, що включає в себе сукупність зведень, якими розташовує хворий про захворювання, що виявляються розладами, близькими з тими, котрі він виявляє в себе. Недолік медичних знань сприяє недостатньо серйозному відношенню людини до порушення нормальної роботи організму, недотриманню профілактики, відмовленню від своєчасного лікування. Така недооцінка хвороби приводить у ряді випадків до значного її обтяження чи навіть до передчасної загибелі людини. Крім того, сучасна людина отримує дуже розрізнену інформацію про хвороби з журналів, газет, радіо, телебачення, Інтернету й інших джерел. Ця інформація, що містить медичні терміни, нерідко змішується з життєвими поняттями, порадами сусідів, родичів. У результаті виникають помилкові судження, що нерідко створюють у людини сприятливу основу для переоцінки виниклих у нього симптомів чи навіть мнимих ознак. Людина починає лікування самостійно, найчастіше навіть не знаючи, чим і від чого він лікується і навіщо, лікарська допомога нерідко таким пацієнтам уже стає непотрібною: пацієнт може загинути від токсичного отруєння ліками від зовсім іншого захворювання. Завдання психотерапевта -- роз'яснити пацієнту суть виниклого в нього захворювання, міру небезпеки для життя, систему лікувальних і профілактичних заходів, необхідних для подолання хвороби. Роз'яснювальна терапія може проводитися у вигляді бесіди, містити в собі знайомство з хворими, вилікуваними від того захворювання, яким страждає пацієнт, перегляд документованих матеріалів і т.д. Вона припускає активність хворого в прагненні зрозуміти особливості свого захворювання і вилікуватися. Лікар, що проводить роз'яснювальну психотерапію, повинний бути професіоналом високого (найвищого) рівня в будь-якій області медицини (тому що пацієнт може поставити будь-яке несподіване і навіть нелогічне запитання) і вміти в доступній формі викласти ті зведення, що необхідні хворому і будуть сприяти ефективному лікуванню. Роз'яснювальна психотерапія ефективна в тому випадку, коли спрямованість, характер відносин, усвідомлення чи несвідомі тенденції особистості сприяють корекції неправильних суджень, що лежать в основі неправильної оцінки хворобливих проявів, і малоефективна, коли хворий має свою неправильну точку зору на хворобу й наполягає на ній. Хворий або ігнорує доводи лікаря, або намагається знайти в його міркуваннях протиріччя і спростувати висновок, що має для нього умовно-негативну емоційну значимість. Будь-яка невизначеність у висловленнях лікаря, будь-яка нечіткість суджень служать для хворого підставою для недовіри.

Раціональна психотерапія - систематичне переконання пацієнта в питанні оцінки своєї хвороби, що досягається в аргументованій суперечці між лікарем і хворим. Раціональна психотерапія звернена до розуму пацієнта, вона спирається на логіку як на науку про закони мислення, що переконливо демонструє пацієнту помилки в його міркуваннях, зв'язаних з неправильною оцінкою хворобливого стану. Специфічна й істотна відмінність раціональної психотерапії полягає в тім, що вона побудована на логічній аргументації. Без неї немає і не може бути раціональної психотерапії. Але це не виходить, що ця методика будується тільки на логічній аргументації, вона містить у собі навіювання, емоційний вплив, вивчення і корекцію особистості, дидактичні і риторичні прийоми. Лікар-психотерапевт пояснює пацієнту не тільки причину того чи іншого патологічного стану, спираючись на докази, але і виробляє в нього розумне, адекватне відношення до захворювання. Вироблення бажаного переконання в хворого дуже часто вимагають не однієї бесіди, а тривалої роботи, у процесі якої лікар, установивши з пацієнтом тісний контакт, ретельно вивчивши стан його здоров'я й особливості особистості, терпляче усуває елементи невизначеності, непевності, що грають відому психогенну роль. Одна з найперших і найважливіших задач цього методу -- правильне висвітлення характеру хвороби, причин її виникнення, прогнозу, характеру прийнятого лікування, правил поведінки пацієнта, що сприяють подоланню хвороби. Бажано, щоб хворий ясно бачив план лікування, тим більше що він повинний активно йти назустріч зусиллям лікаря. У такім навчанні бідують і родичі, і близькі пацієнта. Але і родичів психотерапевт повинний не тільки навчати, він зобов'язаний перетворювати їх у своїх союзників і помічників, він повинний дати їм знання про стан члена їхньої родини, викликати в них відповідні емоції, вольову спрямованість, спонукання і відношення до хворого. Нерідко необхідна психотерапевтична допомога всім членам родини. І ще одна дуже важлива обставина: справа в тім, що хворому не тільки необхідні відповідні знання, потрібно розвивати в нього волю до видужання, інше відношення до себе і навколишнім, інші інтереси і спонукання, іншу мотивацію поведінки. Пацієнти найчастіше страждають не від недоліку знань про захворювання, вони мають потребу в перебудові поглядів, у визначеній перебудові особистості у відношенні причин і походження хвороби. Необхідно навчити пацієнта правильно оцінювати свій стан, що оточують, проаналізувати взаємини з ними, з колективом, із суспільством у цілому. З огляду на ці задачі, характер психотерапії, проведеної в стані пильнування хворого (вірніше -- пацієнта, адже незаперечний той факт, що якщо психотерапевт назве пацієнта «хворим», те він ніколи не доможеться бажаного результату), вплив на нього при цьому методі не слід називати просто переконанням. Це не стільки переконання, скільки обговорення, навіть дискусія, причому зовсім не вільна від елементів вселяння й обов'язкового емоційного впливу. Психотерапевт повинний направити свій вплив проти невір'я пацієнта у своє видужання і поліпшення свого стану. Ні в якому разі не можна допускати розпачу в пацієнта, примирення з хворобою, чекання кінця мученням. Психотерапевт повинний усунути в пацієнта страх перед лікуванням. Не секрет, що нерідко не тільки діти бояться того чи іншого лікування чи обстеження. Це закономірно, тому що відвідування лікаря, обстеження, лікування асоціюються з болем і стражданнями. Кожен лікар, призначаючи той чи інший спосіб обстеження чи лікування, повинний (відповідно клятві Гіппократа) поставити себе на місце хворого. Це добре розуміє лікар-психотерапевт, але чи розуміє це лікар-терапевт загальної лікувальної мережі: навантаження змушує його забувати про те, що людина негативно відноситься до лікувальних заходів, у тому числі діагностичним, несущим хворобливі відчуттям. Своєю поведінкою лікар, весь медичний персонал повинні допомогти пацієнту перебороти страх перед лікуванням і попереджати можливість його виникнення. Не тільки, наприклад, правильно проведена анестезія чи наркоз, не тільки досягнення лікарської техніки, але і поведінка і слова лікаря і його помічників здатні полегшувати біль, зменшувати і знімати страх хворого при різних маніпуляціях, будь-яку його напруженість, занепокоєння. Від післяопераційних пацієнтів нерідко можна почути, як важко на них впливав той факт, що оперував лікар, якого вони не знали, що з ними попередньо жодного разу не розмовляв, не оглядав їх. Хірург, як і лікар будь-якої іншої спеціальності, повинний приступати до лікування, лише попередньо познайомивши з хворим, поговоривши з ним, роз'яснивши необхідність і обсяг лікувальних процедур. Зустріч з лікарем повинна бути джерелом позитивних емоцій у хворого.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9