RSS    

   Ідентичність, ідентифікація і відносини влади

Ідентичність, ідентифікація і відносини влади

1

Ідентичність, ідентифікація і відносини влади

Київ-2010

ЗМІСТ

Вступ

Частина 1. Введення до теорії ідентичності

Частина 2. Основи психології мас у концепції Зігмунда Фрейда

Частина 3. Психічна інфляція

Частина 4. Нарцисізм малих розбіжностей

Частина 5. Ідентичність і ідеологія: два боки одного процесу

Частина 6. Політична самоідентифікація і потреби особистості

Висновки

Список літератури

Вступ

Ідентифікацію та ідентичність доцільно розглядати як важливу і неодмінну складову соціально-політичних відносин, зокрема, відносин влади.

Широко відомими є підходи, які розглядають ідентифікацію як функцію або привілей влади як такої. „Держава, як показали Бурд'є і Фуко, прагне монополізувати не лише легітимну фізичну силу, але й легітимну символічну силу, наприклад влада іменувати, ідентифікувати, категорізувати, встановлювати, що є що і хто є хто, починаючи з елементарного: паспорт, фотографія, підпис тощо” [1].

Деякі дослідники вбачають в ідентифікації окреме і самостійне джерело влади, яке може розглядатися разом з винагородою, примусом, нормативами та експертністю (знаннями) [2, ст. 25-26].

Вивчення ідентичності як важливої складової душевного життя людини, його соціальних відносин і формування особистості, розпочате З. Фрейдом в рамках психоаналітичної парадигми, де вона розглядалось в контексті відносин дитини і батьків, який згодом екстраполюється на соціальні відносини і у тому числу у політичний простір. Сприйняття політичного лідера, членів своєї і чужої групи, самосприйняття у соціальному контексті, прихільність до тієї чи іншої ідеології. тобто весь спектр політичних відносин, знайшли своє пояснення через описання динаміки Едипова комплексу. В термінах формування політичної свідомості, внутрішньо- і міжгрупових відносин, електоральних процесів, психології етносів і класів тощо ідентичність розглядається в рамках інших теоретичних шкіл і підходів, що розвиваються в соціології, соціальної і політичної психології і в міждисциплінарних дослідженнях. В даній роботі буде здійснений аналіз основних психологічних підходів до вивчення ідентичності та ідентифікації та розглянуті релевантні політико-психологічні феномени.

Частина 1. Введення до теорії ідентичності

З. Фрейд використав поняття ідентифікації для опису особистісної динаміки з одного боку, і цивілізаційної - з іншого. Ідентифікація трактується як механізм проявлення симпатії та любові до значущих об'єктів. Бажання бути схожим на любимий об'єкт, завжди мати його приємні властивості у власному розпорядженні, тобто спроба привласнити їх, є природною реакцію дитини на ситуацію взаємодії з батьками. Ідентифікація в цьому сенсі розглядається як результат дії інтроективних механізмів.

„Ідентифікація відома в психоаналізі як найраніший прояв емоційної прихильності до іншої людини. Маленький хлопчик виявляє особливу цікавість до свого батька. Він хотів би стати і бути таким, як він, бути на його місці у всіх випадках. Ми говоримо з упевненістю: батько є для нього ідеалом” [3, с. 53]. Тобто ідентифікація також є способом формування власного „Я” через прийняття за зразок іншої людини.

У той самий момент ідентифікація амбівалентна, адже ніжність до ідеалізованого об'єкту має співіснувати з бажанням посісти його місце, усунувши його. У цьому трактуванні ідентифікація сприймається як важлива складова сформування і розв'язання Едипової ситуації - центрального психічного конфлікту у фрейдівській теорії особистісної динаміки.

Фрейд розглядає «роботу» ідентифікації як важливу складову формування деяких невротичних симптомів. Повторення маленькою дівчинкою симптомів власної матері може бути проінтерпретоване і як прояв об'єктної любові до батька, і як регресію об'єктного вибору до індентифікації. «В умовах формування симптомів, тобто витіснення і панування мезханізмів несвідомого, часто трапляється, що об'єктний вибір знов стає ідентифікацією, тобто «Я» переймає якості об'єкта. Цікаво, що при цих ідентифікаціях «Я» іноді копіює того, кого не любить, а іноді того, кого любить. Варто уваги й те, що в обох випадках ідентифікація має частковий, дуже обмежений характер і копіюється лише єдина риса об'єктної особи» [3, с. 56].

Бажання посісти місце іншого об'єкту, зауважує Фрейд, не обов'язково пов'язується з відносинами симпатії, любові або спорідненості. Класичним прикладом прояву істеричного неврозу є описаний Фрейдом випадок зараження симптомами. „Коли, наприклад, дівчина, що живе в пансіонаті, одержує лист від свого таємного коханого, збуджуючий її ревнощі, і реагує на нього істеричним припадком, то деякі з її подруг, що знають про це, заражаються цим припадком, як ми говоримо, шляхом психічної інфекції. Тут діє механізм ідентифікації, що відбувається на ґрунті бажання або можливості знаходитися в такому ж положенні” [3, с. 56].

Відчуття ідентичності, стверджує Фрейд, виникає і у людей, що мають однакове ставлення (любов, прив'язаність) до одного об'єкту. У такий ситуації ідентифікація є запобіжником ескалації суперництва.

Розуміння ідентифікації як передовсім захисного психічного механізму розвивала Ганна Фрейд, чиї клінічні спостереження за дітьми дозволили зафіксувати розповсюдженість такого явища як інтроекція об'єкту тривоги та „ідентифікація з агресором ”. „Засіб ототожнення або інтроекції виступає при цьому у тісному зв'язку з іншим важливим засобом. З розігруванням агресора перенос атрибутів його агресії перетворює дитину з жертви загрози на того, хто загрожує ” [4, с. 99].

Окрім інтроекції, у процесі ідентифікації, як показує Ганна Фрейд, беруть участь і проективні механізми, передовсім проекція провини. „Загроза покарання і провина навіть після інтроекції критики не пов'язуються в єдине ціле в психіці пацієнта. У той самий момент, коли критика проникає всередину, провина зміщується назовні. Але це означає, що ототожнення з агресором доповнюється іншою захисною мірою, а саме проекцією провини. Его, яке за допомогою захисного механізму проекції розвивається в цьому напрямі, інтроектує критично налаштований авторитети, перетворюючи його на Супер-Его, набуває здатності проектувати назовні свої заборонені імпульси” [4, с. 104].

Мелані Кляйн, розвиваючи ці ідеї далі, приходить до висновку про існування окремого різновиду психологічного захисту - проективної ідентифікації, яка зазвичай застосовується пацієнтами з важкими розладами психіки і проявляється у тому, що вони не лише сприймають інших людей у спотвореному власними проекціями вигляді, але й тиснуть на них з метою примусити діяти таким чином, ніби ці проекції є реальністю. „Іншими словами, пацієнт не лише проектує внутрішні об'єкти, але і вимушує людину, на яку він їх проектує, поводитися подібно до цих об'єктів - неначебто у нього були ті ж самі інтроекти” [5, с. 147].

Ненсі Мак-Вільямс пропонує дивитися на проективну ідентифікацію як на примітивний різновид психологічного захисту, між тим звичайну ідентифікацію сприймати як прояв більш зрілої особистості. З одного боку ідентифікація залишається одним з ефективних способів впоратися з негативними емоціями, такими як тривога, горе, сором, або подолати загрозливі для самооцінки або самоповаги ситуації. З іншого боку ідентифікація є одним з механізмів особистісного зростання, коли індивід свідомо переймає риси інших осіб, які здаються йому більш зрілими, успішними або спроможними, і чий спосіб вирішувати проблеми є більш ефективним і продуктивним. Мак-Вільямс підкреслює універсальний і здоровий характер ідентифікації, яка, тим не менш, за певних умов може набути характеристик патологічного процесу.

„Наприклад, один міністр, з яким я працювала над тим, як йому доводилося переживати важкі випробування, мав жорстокого батька алкоголіка, схильного до насильства, і неефективну фобічну матір. Мій пацієнт змагався зі своїм дядьком Гарі, який вирішував міжособові проблеми за допомогою кулаків. Майбутній міністр міг вдарити будь-кого, хто стояв на його дорозі, і в результаті ніхто з ним не зв'язувався. Таким чином він справлявся із страхом, розряджав тривожні відчуття, які не знаходили розуміння вдома, зберігав самоповагу і гарантію того, що інші також його поважатимуть. Проте коли він одного дня став загрожувати побиттям декільком церковним старостам, він втратив пошану багатьох своїх виборців. І мій пацієнт приступив до терапії, знаючи, що повинен виробити нові способи подолання стресу. Як тільки він прийшов до розуміння природи своїх ранніх ідентифікацій і ціни, яку йому доводитися за них платити сьогодні, він впорався зі всіма проблемами” [5, с. 179-180].

Дещо інакше розглядає ці поняття відомий дослідник проблеми ідентичності Ерік Еріксон. Він постулює ідентичність як інтегральну характеристику людської особистості, а формування ідентичності - як ключовий процес у розвитку особистості.

Ідентичність, на думку Еріксона, - це „суб'єктивне відчуття тотожності і цілісності” людини, яке формується протягом усього життя і проходить у своєму розвитку кілька фаз, названих кризовими. Фактично, йдеться про перехід людини від однієї ідентичності до іншої на основі синтезу отриманого досвіду і накопичених ідентифікацій, які у певні періоди життя потребують переконфігурації відповідно до нового типу завдань. „Синтезуюча функція "Его" постійно зводить фрагменти і розорені частини всіх дитячих ідентифікацій до усе більш обмеженого набору образів і персоніфікованих гештальтів. Для цього вона використовує не лише історичні прототипи, але і механізми конденсації і зорової репрезентації, що діють при формуванні колективних вистав” [6, с. 68].

Страницы: 1, 2, 3, 4


Новости


Быстрый поиск

Группа вКонтакте: новости

Пока нет

Новости в Twitter и Facebook

                   

Новости

© 2010.