Дослідження ціннісних орієнтацій у осіб молодшого шкільного віку

b>2.3 Універсальні форми існування цінностей

Проаналізувавши різні тлумачення і визначення цінностей, що пропонувалися у філософії, соціології, етиці і психології, є підстави віднести це поняття до трьох різних груп явищ і сформулювати уявлення про три універсальні форми існування цінностей: 1) суспільні ідеали - вироблені суспільною свідомістю і присутні в ньому узагальнені уявлення про досконалість у різних сферах громадянського життя, 2) предметне втілення цих ідеалів у діяннях чи здобутках конкретних людей і 3) мотиваційні структури особистості ("моделі належного"), котрі спонукають її до предметного втілення у своїй поведінці і діяльності суспільних ціннісних ідеалів (О.М. Леонтьев [7]).

Всі ці три форми наявності цінностей переходять одна в іншу. Спрощено ці переходи можна подати у такий спосіб: суспільні ідеали освоюються особистістю і як моделі належного спонукають її діяльнісну активність, у процесі якої відбувається предметне втілення цих моделей; далі предметно втілені цінності, зі свого боку, стають дієвим підґрунтям для формування суспільних ідеалів; даний процес здійснює рух-поступ цінностей за нескінченною спіраллю. Однак вживані нами поняття "громадянське життя", "суспільна свідомість", "суспільні ідеали" відносяться не до одного недиференційованого "суспільства", а до всіх соціальних груп, які утворюють те чи інше соціальне оточення.

Кожній природній соціальній групі притаманні психологічні феномени і прояви, суб'єкт яких - група в цілому, а не її члени та їх взаємодії між собою. До числа даних феноменів можна віднести суспільну свідомість (К. Маркс), суспільне несвідоме (Е. Фромм), соціальний характер (Е. Фромм), колективні уявлення, соцієтальну психіку (О.А. Донченко), психокультуру (А.В. Фурман), характерні для групи норми, ритуали, традиції, а також цінності як концентрований вияв досвіду життєдіяльності конкретної соціальної спільноти. Ці феномени притаманні соціальній групі чи спільності як колективному чи сукупному суб'єкту, котрий є споконвічним і справжнім активатором усіх форм діяльності (особливо предметно-практичної). Лише занурюючись в усе різноманіття колективних видів діяльності, індивід здобуває форму суб'єктності, форму активного і свідомого джерела-витоку своєї індивідуальної діяльності (В.В. Давидов [13]).

Розгляду соціальної групи як єдиного сукупного суб'єкта в різних аспектах присвячені роботи Г.М. Андрєєвої (1977), О.І. Донцова [6] В.О. Лекторського (1980), В.М. Цапкіна (1994) та ін. За такого багатоаспектного підходу в багатьох видах і формах діяльності індивід постає не як ізольована одиниця, а як представник тієї чи іншої соціальної групи -родини, трудового колективу, професійної корпорації, нації, етнокультурної спільності, демографічної когорти, спираючись у багатьох випадках не тільки і не стільки на індивідуальний, скільки на груповий досвід і групові регулятори поведінки, привласнені під час соціалізації. Одночасна причетність особи до великої кількості соціальних груп різного масштабу і рангу багатосторонньо опосередковує його відносини зі світом. Інтенсивність цього задіяння може бути різною: від суто формальної приналежності та орієнтації до повного прийняття групових норм, цінностей, ритуалів, що призводить до їхньої асиміляції у вигляді інтеріоризованих механізмів регуляції діяльності особистості. Якісний аспект зазначеної причетності індивіда виражається змістом поняття "соціальна ідентичність особистості".

Соціальна ідентичність характеризує те, членом яких соціальних груп індивід відчуває себе, стосовно яких груп він себе визначає і, відповідно, які групи є для нього референтними. Відомий тест "Хто я?" (М. Кун, Т. Макпартленд) дає змогу виносити судження про соціальну ідентичність людини за її само-описами: "особа" означає ідентичність з людством у цілому, "чоловік", "батько" - із сімейною групою, "психолог" - із професійним співтовариством, "православний" - з релігійною спільністю, "інтелігент" - із соціально-світоглядним загалом, "службовець" - із соціально-економічним прошарком, "філателіст" - із групою за інтересами тощо. Ідентифікація індивіда з тією чи іншою соціальною групою чи спільністю феноменологічно виступає як асиміляція ним колективного досвіду і колективної психології цієї групи, найбільш концентрованим вираженням яких і є групові цінності, суспільні орієнтири поведінки і діяльності.

Функціональна роль цінностей безпосередньо пов'язана із самим фактом життя людини в суспільстві. На питання: "Чому існують цінності?" - визнаний фахівець із цієї проблеми К. Клакхон відповідає: "Тому що без них життя суспільства було б неможливе; функціонування соціальної системи не могло 6 зберігати спрямованість на досягнення групових цілей; індивіди не могли б одержати від інших те, що їм потрібно в ракурсі особистих та емоційних відносин; вони 6 також не відчували у собі необхідної міри порядку і єдності цілей". Механізм становлення особистісних відносин уже давно був описаний у поняттях інтеріоризації особистістю соціальних цінностей (О.І. Донцов). Окремі автори, такі, скажімо, як Б.І. Додонов, Є.О. Кюрегян, відзначають, що усвідомлення певного предмета як суспільної цінності передує перетворенню його в особистісну цінність, котра є регулятором індивідуальної поведінки. "Переймаючи від навколишніх людей погляд на щось як на цінність, гідну того, щоб на неї орієнтуватися у своїй поведінці і діяльності, людина може тим самим закладати у собі підвалини потреб, яких раніше в неї не було" (Б.І. Додонов [7]).

Однак аж ніяк не всі соціальні цінності - усвідомлювані і навіть визнані індивідом -реально асимілюються ним і стають особистісними. Усвідомлення і позитивного ставлення до будь-якої вартості явно недостатньо і, більше того, почасти й не потрібно. Необхідна умова цієї трансформації - практичне за діяння суб'єкта в колективну діяльність, спрямовану на реалізацію відповідної цінності. У зв'язку з цим Є.О. Арутюнян відзначає, що проміжною ланкою, котра опосередковує цей процес, є система цінностей референтної для індивіда малої групи. Можна припустити, що привласнення особою цінностей великих соціальних груп завжди опосередковано цінностями малих для неї груп. Тому неабияк важливо саме у студентському колективі організувати таку систему співбуття, котра б надавала можливість кожному члену групи перейматися суспільно важливими інтересами, законами і нормами поведінки, соціально корисною діяльністю.

У підлітковому віці, коли оформлюються більш-менш стійкі компанії однолітків, вони стають другим, альтернативним каналом освоєння цінностей. Цим, зокрема, пояснюється можливість відтворення в суспільстві антигуманних й антигромадянських цінностей. Якщо девіантна група стає для індивіда референтною, то цінності більш широкого, "нормативного" загалу, у тому числі й загальнолюдські, сприймаються через формат вартостей референтної малої групи, а не навпаки.

Співвідношення цінностей суспільства та уподобань окремих індивідів нерідко описується як взаємодія ціннісного інваріанта і його варіантів, що виражаються не завжди в адекватних, соціально прийнятних формах поведінки (І.Б. Блауберг, Є.Г. Юдін). Важливе уточнення вносить у це розуміння Ю.М. Жуков, який вказує, що цінності особистості, так само як і цінності групи, - це не просто варіант, а скоріше конкретизація цінностей суспільства. Близького погляду дотримується К. Клакхон. Не розглядаючи соціальні цінності як принципово первинні, він проте виділяє клас особистісних цінностей, що є не чим іншим, як індивідуальною видозміною групових або універсальних вартостей. Дані ціннісні орієнтири, не будучи індивідуально-специфічними, різняться інтерпретацією їхнього змісту і розміщенням акцентів, що проявляються у певних видах діяльності. "Немає двох індивідів у тому самому суспільстві, котрі мали б однакові цінності. Кожен десь щось додасть, десь щось зменшить, на одному зробить більш сильний акцент, аніж більшість навколишніх, а на іншому - більш слабкий" [16].

Отже, особистісні цінності є генетично похідними від цінностей соціальних груп різного масштабу. Селекція, привласнення й асиміляція індивідом соціальних цінностей опосередковуються його соціальною ідентичністю і цінностями референтних для нього малих контактних груп, що можуть бути як каталізатором, так і бар'єром до освоєння цінностей великих соціальних інститутів, у тому числі й загальнолюдських нормативів. Особистісні цінності формовиявляються як внутрішні носії соціальної регуляції, котрі укорінені у структурі особистості.

РОЗДІЛ 3. ЗВ'ЯЗОК ЦІННІСНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ІЗ СТАНОВЛЕННЯМ ЦІЛЬОВИХ НАСТАНОВЛЕНЬ ОСОБИСТОСТІ

У соціальному плані моральні орієнтири людей у процесі навчання у ВНЗ єдині, тотожні, неподільні з моральними процесами, які протікають у суспільстві. Тут важливим структурним елементом діяльності є мета, під якою розуміється ідеальний образ бажаного майбутнього результату. В освітній діяльності перед студентами ставиться не одна, а комплекс цілей, що мають важливе значення у формуванні світоглядних принципів їхньої майбутньої професійної спрямованості. Реалізація цілей цієї діяльності здійснюється за допомогою засобів, а її мета і засоби знаходяться в діалектичній єдності. Тому освітня діяльність стосовно своїх результатів має певну специфіку.

У психології розроблена цілісна система уявлень про мотиваційну та ціннісно-орієнтаційну сфери професійної діяльності. Так, на думку окремих фахівців (М.С. Маркова [18]), орієнтація на профдіяльність передбачає такі структурні елементи: 1) професійне покликання - потяг до певної професії, який спирається на знання про її призначення; 2) професійні наміри - усвідомлене ставлення до певного виду профдіяльності; 3) ціннісні орієнтації у професійній діяльності - вироблені суспільством і прийняті особистістю підстави для оцінки призначення її праці, обрання системи духовних цінностей, правил фахової етики; 4) мотиви професійної діяльності, внутрішні спонукання, котрі визначають спрямованість активності людини у її професійній поведінці в цілому й орієнтують на різні сторони фахового діяння; 5) професійні домагання - прагнення досягти результату, деякого рівня професійної компетентності, котре визначає сама людина, знаючи свої попередні досягнення; 6) професійні очікування - уявні сподівання про свої можливі успіхи, відносини з колегами та ін. [18].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9