Курсовая работа: Загальна характеристика і особливості життєдіяльності бактерій родини Enterobacteriaceae

Протей в асоціаціях з іншими грам негативними бактеріями (E. coli, Pseudomonas), стафілококами або стрептококами, а також з анаеробними клострідіями ускладнює протікання гнійної і анаеробної інфекції.

P.rettgeri і P. morganii можуть бути причиною внутрішньолікарняних інфекцій [3]

10. ІМУНІТЕТ ДО БАКТЕРІЙ РОДИНИ ENTEROBACTERIACEAE

Ешерихії

При колі-бактеріозах, які проявляються гнійними запальними процесами, часто ослаблюється імунна система організму, пригнічується фагоцитарна реакція, що призводить до порушення природних бар’єрів і розповсюдженню збудника.

В імунітеті при ешерихіозах провідну роль відіграють:

1) транс плацентарна передача антитіл (IgG) і їх проникнення із крові дитини в кишечник;

2) пасивна ентеральна імунізація антитілами материнського молока;

3) продукція секреторних антитіл SIgA лімфатичними клітинами кишечника.

Імунітет дітей молодшого віку при дизентерієподібні колі-інфекції принципово відрізняється від такого при колі-ентериті. При цьому основне значення мають отриманні від матері IgG, які дифундують із крові в просвіт кишечника. В той же час ці антитіла не запобігають дітей від колі-ентериту, а антитіла, які містяться, в крові матері IgM не здатні подолати плацентарний бар’єр. Цим пояснюється те, що діти перших місяців життя не сприймають ешерихії, які викликають дизентерієподібну колі-інфекцію, і шигелам і висока чутливість до збудників колі-ентеритів.

Утворення місцевого імунітету в кишечнику немовлят, а в деяких випадках і в більш дорослих дітей пов’язано з секреторними антитілами SIgA, які містяться в грудному молоці. Пасивна ентеральна імунізація цими антитілами, а також продукція секреторних антитіл аналогічного класу лімфатичними клітинами кишечника сприяє покриттю ними слизової оболонки кишечника, що перешкоджає „прилипанню” до неї бактерій. Діти, що знаходяться на штучному годуванні і які не отримали достатньої кількості IgM і IgA, більш сприятливі до колі-ентеритів [3].

Сальмонели − збудники черевного тифу і паратифів А і В(S. typhi, S. parathyphi A, S. schottmuelleri)

Постінфекційний імунітет характеризується високою напруженістю і тривалим зберіганням. Повторні захворювання спостерігаються рідко.

До кінця 1-го тижня хвороби в крові з’являються аглютиніни, преципітини, комплементзв’язуючи антитіла, бактеріолізини. Під впливом цих антитіл відбувається загибель бактерій з вивільненням ендотоксинів і розвитком основних симптомів захворювання. Кількість антитіл поступово збільшується і досягає максимуму на 14-15-й день захворювання [3].

Сальмонели – збудники харчових токсикоінфекцій

Постінфекційний імунітет не тривалий і не володіє достатньою напруженістю. В сироватці крові хворих і реконвалесцетів виявляються аглютиніни, преципітини, бактеріолізини та інші антитіла. Захворювання, що викликані одними сироварами, не створюють не сприйнятливість до інших, а перенесена інфекція не виключає реінфекцію [3].

Шигели

При дизентерії розвивається місцевий ы загальний імунітет. При місцевому імунітеті суттєве значення має секреторний IgA (SIgA), прикріплення шигел до епітеліальних клітин і проникнення в них. SigF утворюється в 1-й тиждень захворювання в лімфатичних клітинах слизової оболонки кишечника. Покриваючи слизову оболонку кишечника, ці антитіла перешкоджають прикріпленню і перенетрації шигел в епітеліальні клітини.

Крім того, в процесі інфекції зростає титр сироваткових антитіл IgM, IgA, IgG, який досягає максимуму на 2-му тижні захворювання. Найбільша кількість IgM виявляється в 1-й тиждень хвороби.

Наявність специфічних сироваткових антитіл не є показником напруженості місцевого імунітету [3].

Клебсієли

В імунітеті при інфекціях, які викликані клебсієлам, має значення фагоцитоз опсонізованих специфічними антитілами клебсієл. Внутрішньоклітинна локалізація збудника сприяє розвитку хронічних форм інфекції. При захворюваннях, які викликані клебсієлам, розвивається гіперчутливість уповільненого типу.

В процесі інфекцій накопичуються антитіла, які не мають суттєвого значення в імунітеті [3].

11. ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА БАКТЕРІЙ РОДИНИ ENTEROBACTERIACEAE

Мікробіологічну діагностику кишкових інфекцій проводять так. Основою її є виділення чистих культур ідентифікація їх до виду за допомогою визначення біохімічних властивостей та реакції аглютинації з відповідними антисироватками. Матеріалом для дослідженим найчастіше служать випорожнення, блювотні маси, кров, гній, ліквор, сеча, жовч, дуоденальний вміст, секційний матеріал.

Посіви проводять на середовище Ендо, Плоскирєва, Левіна, вісмут-сульфітний агар з наступною мікроскопією колоній, пересівом їх на середовище Олькеницького та строкатий ряд Гісса, постановкою реакції аглютинації з О- і Н-антисироватками. В ряді випадків застосовують тести, що дають можливість надійно встановити вид виділеної культури. Дуже важливо проводити й кількісне дослідження, що дозволяє точніше встановиш збудника захворювання. При патологічних процесах, викликаних умовно-патогенними бактеріями, концентрація справжнього збудника, як правило, становить 10-10 клітин в 1 мл досліджуваного матеріалу. Це особливо важливо при виділенні мікробних асоціацій [6].

Ешерихії

Мікробіологічна діагностика ешерихіозів має особливо важливе значення, оскільки їх клінічні прояви характеризуються відсутністю патогномонічних симптомів відносно збудника. Провідним залишається бактеріологічний діагноз. Його особливість полягає в тому, що виділення й ідентифікація збудника базується на визначенні його антигенної структури, а не на вивченні біохімічних властивостей.

Взяття матеріалу для дослідження. До початку етіотропного лікування у хворих беруть випорожнення, блювотні маси, дуоденальний вміст, кров, сечу, гній, спинномозкову рідину, від трупів - кров із серця, вміст кишок, шматочки легень, печінки, селезінки, нирок. При необхідності досліджують промивні води шлунка, залишки їжі, змиви з рук обслуговуючого персоналу, повітря палат тощо.

Бактеріоскопічне дослідження. В окремих випадках роблять первинну мікроскопію крові, сечі, ліквору, гнійних виділень, секретів слизових оболонок у мазках, забарвлених за Грамом. Виявлення грамнегативних паличок допомагає бактеріологові вибрати відповідні живильні середовища і наступні етапи лабораторної діагностики. Початкова бактеріоскопія випорожнень не проводиться [5].

Бактеріологічне дослідження, супроводжується виділенням чистої культури E. coli. Виділення чистої культури супроводжується певними труднощами. Вони пов’язані з наявністю у досліджуваному матеріалі (фекалії) звичайних ешерихій, представників нормальної мікрофлори кишечника. Ці бактерії разом з ентеропатогенними штамами утворюють однотипні колонії на диференційно-діагностичних середовищах [3].

Серологічне дослідження. Виявлення антиешерихіозних аглютинінів у сироватці крові хворих з діагностичною метою в рутинній лабораторній практиці не знайшло широкого використання. Антитіла якщо й виявляються, то в низьких титрах (не вище 1:100). Для серологічної діагностики колі-інфекцій більш чутливою і специфічною є реакція непрямої гемаглютинації (РИГА). За допомогою РИГА можна виявити лише О-антитіла, що може бути використано для диференціації захворювань від бактеріоносійства, особливо, якщо взяти для реакції еритроцитарний діагностикум з автоштамом.

Достовірність серологічної діагностики ешерихіозів зростає при виявленні окремих класів імуноглобулінів. Зміна підвищеної концентрації ІgМ на ІgG обумовлена гострим інфекційним процесом. Виявлення в сироватці крові лише класу ІgG свідчать про бактеріоносійство.

Отже, лабораторна діагностика основана на виділенні збудника захворювання і наступній ідентифікації патогенних і непатогенних штамів кишкових паличок за допомогою діагностичних ОК-сироваток в орієнтованій і розгорнутій реакції аглютинації [6].

Сальмонели

Сальмонели − збудники черевного тифу і паратифів А і В(S. typhi, S. parathyphi A, S. schottmuelleri)

В основі лабораторної діагностики тифо-паратифозних захворювань лежать патогенетичні особливості цих інфекцій, що пов’язані з локалізацією збудника в лімфатичній тканині внутрішніх органів, крові, жовчі і виділенням його з випорожненням і сечею [3].

Взяття матеріалу для дослідження. Важливе значення для успішного проведення лабораторної діагностики черевного тифу і паратифів має правильний і своєчасний забір досліджуваного матеріалу залежно від фази патогенезу і строків черевнотифозного захворювання. Мікробіологічні дослідження при паратифах проводять так само, як і при черевному тифі. Досліджуваний матеріал для виділення чистої культури збудника, по можливості, слід брати до початку антибіотикотерапії. Найчастіше беруть кров, кістковий мозок, дуоденальний вміст (жовч), ексудат із розеол, випорожнення, сечу, гній, спинномозкову рідину, секційний матеріал при летальних випадках.

Бактеріологічні методи дослідження. Для ранньої діагностики черевного тифу і паратифів найефективнішим є виділення збудника з крові й кісткового мозку, в меншій мірі з жовчі, сечі, випорожнень та інших досліджуваних матеріалів. Висів паличок черевного тифу і паратифів із кров'яного русла чи кісткового мозку має абсолютну, 100 % діагностичну цінність.

Бактеріологічні методи поділяються на методи гемокультури, мієлокультури, білікультури, розеолокультури, уринокультури, копкокультури.

Більш надійною є серологічна ідентифікація виділених культур в реакції аглютинації з діагностичними сироватками. Спочатку реакцію ставлять на склі з адсорбованими аглютинуючими сироватками, які містять антитіла до антигенів 09 (S. typhi), 02 (S. parathyphi A) і 04 (S. schottmuelleri). Якщо виділена культура за біохімічними властивостями подібна до тифозної, але не аглютинується 09-сироваткою, її необхідно проаглютинувати з Vі-сироваткою.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8