Реалізація стратегії виходу на зовнішній ринок

аким чином, маючи відомості про основні тенденції поведінки конкурентів, перспективи розміщення сил у певній галузі й ринку в цілому, виходячи на зовнішній ринок з новим продуктом необхідно проводити:

1) Безперервне відновлення оцінок ринку;

2) Правильну оцінка тимчасового параметра конкуренції;

3) Створення стратегічних союзів для могутнішої атаки дерегульованих ринків;

4) Розробку й впровадження особливих стратегій;

5) Мати здатність розвиватися серед безлічі протиріч;

Усі вище згадані фактори успіху вже на практиці використовуються багатьма вітчизняними компаніями. Ефективність їх залежить від своєчасності й комплексного підходу в реалізації. І тільки рішуче й комплексне впровадження зазначених засобів принесе вітчизняним компаніям відчутні результати у боротьбі за міжнародні ринки високотехнологічної продукції і виведе країну на більш високий рівень.

Українські підприємства намагаються працювати не тільки на внутрішньому ринку, а й на зовнішніх, і після ухвалення рішення про роботу на зовнішніх ринках розробляють стратегії виходу на зовнішній ринок. Існує п'ять варіантів таких стратегій - непрямий експорт, прямий експорт, ліцензування, спільне підприємство, пряме володіння - від мінімальних до максимальних інвестицій і контролю за маркетинговою діяльністю на закордонних ринках.

Експорт - це продаж продукції за кордоном країни перебування підприємства. Фірма, що експортує товари, не здійснює інвестиції за кордоном, тому експорт - найчастіше застосовувана початкова форма виходу на зовнішній ринок. Експорт здійснюють через закордонних посередників, залучають до експорту і вітчизняні торгові організації. Ця форма непрямого експорту є найслабшою формою участі в міжнародному маркетингу, оскільки компанія перекладає маркетингові функції на інші організації. Тому така стратегія найменш вартісна з усіх стратегій виходу на зовнішній ринок.

Коли підприємство, визначивши успішність своїх товарів за кордоном, приймає рішення щодо активізації експортної діяльності, воно використовує такі форми, як ліцензування, створення спільного підприємства або пряме володіння потужностями за кордоном.

Ліцензування означає, що підприємство дає змогу іншим суб'єктам ринку виробляти або продавати свої товари за умови гарантування відповідної якості. Надання ліцензії іноземним компаніям припускає незначні інвестиції і відносний контроль порівняно з прямим володінням або спільним підприємством. Цей спосіб вдало поєднує перекладання ризиків виробництва і маркетингу на одержувача ліцензії і водночас дає змогу домогтися певної відомості на закордонних ринках.

Спільні підприємства - це ділове партнерство, яке утворюється для проникнення на закордонні ринки, особливо тоді, коли національне законодавство забороняє пряме володіння. Ця стратегія поділяє з національним агентом ринку витрати провадження господарської діяльності і ризики бізнесу і дає змогу використовувати трудові, фінансові й інтелектуальні ресурси ділових партнерів.

Пряме володіння - існує під час здійснення прямих інвестицій у виробничі потужності компанії за кордоном. Це найвища ступінь участі і найвищий ризик діяльності на закордонному ринку, які доцільно нести тільки в країнах зі стабільним політичним та економічним кліматом.

Альтернативою поступовому створенню виробничої бази за кордоном є купівля за кордоном.

Висновки

Основними мотивами розвитку ЗЕД на рівні підприємства можуть бути 1. Розширення ринку збуту своєї продукції за національні межі з метою максималізації прибутку.

2. Закупка необхідної сировини, комплектуючих виробів, нових технологій і обладнання.

3. Залучення інжинірингових та інших послуг для потреб виробництва, з урахуванням їх унікальності, більш вищої якості і низьких цін в порівнянні з внутрішнім ринком.

4. Залучення іноземних інвестицій з метою модернізації виробництва, зміцнення експортного потенціалу і конкурентних позицій на світових товарних ринках.

5. Участь в міжнародному розподілі праці, спеціалізації і кооперуванні виробництва з метою успішного розвитку своєї економіки.

Важливим завданням в розвитку зовнішньоекономічного комплексу країни являється об'єднання виробничих і зовнішньоекономічних видів діяльності в єдину органічну, успішно функціонуючу систему. Умовами успішного розвитку зовнішньоекономічного комплексу сьогодні являються:

зміцнення і нарощування експортного потенціалу;

активна участь в різних формах міжнародного спільного підприємництва;

підвищення конкурентноздатності підприємств і виробничо-господарського комплексу;

розширення самостійної діяльності підприємств, фірм регіонів країни в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Проблеми державного регулювання діяльності підприємств на зовнішньому ринку потребують подальшого вдосконалення. За допомогою аналізу методів міжнародного регулювання, потрібно виробити оптимальну зовнішньо економічну стратегію роботи підприємств в ринкових умовах, а саме:

забезпечення стабільності в розвитку міжнародної економіки і валютно-фінансовій сфері;

розвиток співробітництва між країнами у різних формах;

усунення дискримінації в торгівельно-економічних відносинах між країнами і угрупуваннями;

сприяння розвитку приватного підприємництва;

прийняття конкретних заходів виходу з криз в конкретній країні або на світовому ринку;

узгодження і координація макроекономічної політики держав, обумовленої об'єктивними тенденціями до економічної інтеграції в рамках окремих регіонів.

Багато наукових статей провідних українських економістів присвячені питанням впровадження нових стратегій. Але більшість не розглядають умов, у які мають потрапити вітчизняні підприємства, виходячи на зовнішній ринок, і методів боротьби серед інноваційно активних зарубіжних конкурентів. Тому ця публікація присвячена аналізу основних тенденцій розвитку світового ринку й новим принципам ведення бізнесу.

Виходячи на світовий ринок з новими продуктами, вітчизняні підприємства попадають у принципово нове конкурентне середовище, для якого характерні багатоаспектність інтересів конкуруючих сторін, динамізм і агресивність.

Багатоаспектність полягає в тому, що конкуренція в сучасних умовах перебуває на різних рівнях - на товарних, ресурсних ринках; у складі об'єднання підприємств. А також одночасно охоплює кілька областей: витрати, якість, строки, ноу-хау, створення ринкових бар'єрів, зміцнення фінансового становища.

Динамізм розвитку ринку нових технологій і продуктів виражається в зміні позиції конкурентів і розміщення сил з наростаючою швидкістю. Відзначається поява нових конкурентів, що пропонуєть товар-замінник, що відрізняється дискретною інноваційністю, що витісняє раніше інноваційний, але нині традиційний товар.

Розділ 2. Механізм реалізації стратегії виходу на зовнішній ринок підприємств України

2.1 Реалізація механізму стратегії виходу на зовнішній ринок підприємств України

Завданням інтеграції України в європейський економічний і соціальний простір відповідає більш широке й ефективне використання можливостей співробітництва у рамках міжнародних інституцій, передусім Світової організації торгівлі (СОТ), Міжнародної організації праці, фінансових організацій тощо. Для інтенсифікації процесу інтеграції України в європейський економічний простір потрібно в економічних відносинах з ЄС вирішити ряд проблемних питань, головним з яких є взаємний доступ до ринків. У грудні 1999 р. Європейська Комісія привернула увагу України до 19 першочергових проблемних питань у торговій сфері. У 2006-2007 рр. Україна забезпечила вирішення більшості з них, що було підтверджено європейською стороною.

Нині особлива увага в цій сфері приділяється стимулюванню виробництва автомобілів в Україні та експорту металобрухту до ЄС. Одночасно ініціюються заходи щодо запобігання виникненню спірних питань у майбутньому. Для цього постійно проводяться консультації з посадовими особами ЄС, представниками ділових кіл, зокрема Європейською асоціацією бізнесу. Прикладом такого позитивного співробітництва є контакти у фармацевтичній галузі та започаткування спільної роботи у справі захисту рослин. Важливою подією у відносинах України з ЄС стало підписання у грудні 2000 р. Угоди про торгівлю текстильною продукцією між Україною та Євросоюзом на 2001-2004 рр. без кількісних обмежень. Для підтримки національного виробника та стимулювання розвитку експортного потенціалу України зараз вирішуються проблемні питання розширення квот на експорт української металопродукції. Водночас слід зауважити, що перспективи полегшення режиму доступу українських експортерів на ринки ЄС значною мірою залежать від отримання Україною повноправного членства у Світовій організації торгівлі. Останнім часом Україна наблизилася до виконання умов вступу до СОТ, що є передумовою започаткування переговорів про подальшу лібералізацію торгових відносин між Україною та ЄС, включаючи можливість укладення Угоди про вільну торгівлю. Однак питання вступу до СОТ вирішується надто повільно.

Серед актуальних напрямів полегшення доступу українських експортерів на ринки ЄС має бути розширення дії для України системи преференцій ЄС, а також скорочення застосування до України різного роду обмежувальних процедур - квотування, ліцензування, антидемпінгових розслідувань. У зв'язку з цим слід особливо наголосити на необхідності істотного прогресу у доступі України до європейського ринку високотехнологічної продукції. Характерним прикладом відсутності зрушень у цій сфері стала відмова ряду провідних країн-членів ЄС від українського вантажного літака АН-70, не зважаючи на його очевидні переваги над європейським аналогом як за технічним рівнем, так і за ціною. Важливим напрямом у відносинах України з країнами Європи є формування сучасної і дієвої державної системи надання, охорони і використання інтелектуальної власності. [19, с.28-33]

Згідно з Угодою про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС, наша держава до 2003 р. має забезпечити рівень захисту прав інтелектуальної власності, аналогічний існуючому у країнах Європейського Союзу. Вже зараз Україна приєдналась практично до всіх міжнародних договорів та угод у сфері інтелектуальної власності, зазначених в УПС.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10