івень інфляції насамперед характеризує масштаби зниження платоспроможності населення та підприємницьких структур. Для покриття дефіциту бюджету урядові структури часто вдаються до введення нових податків, що теж зменшує платоспроможність населення й посилює кризові явища в економіці.
1.2 Еволюція світових фінансових кризПро фінансові кризи у світовій економіці відомо упродовж трьох століть. Перші фінансові кризи, які серйозно вплинули на розвиток світового господарства, було піддано науковому аналізу в середині XVIII століття. У цей час найзначнішою була викликана семилітньою війною (1756 - 1763 рр.) фінансова криза у Великобританії. У подальшому фінансові кризи охоплювали США під час Громадянської війни (1861-1865 рр.), Францію під час Великої французької революції (1789-1794 рр.), царську Росію під час Кримської війни (1853-1856 рр).Перший руйнівний фінансовий ураган відбувся у 1929 році, коли почалася Велика депресія, що продовжувалася до 1933. Експерти вважають, що через зловживання на фондовому ринку виникли передумови для найглибшої світової економічної кризи. Скорочення виробництва в окремих країнах становило більше 50%, а рівень безробіття сягав 30%. Найбільш серйозно постраждали США - країна з найрозвинутішим фондовим ринком, що стала епіцентром Великої депресії. Кризі в США передували необмежений набряк фіктивного капіталу, відрив курсу вартості акцій від їхньої балансової вартості, а також спекуляція на ринку акцій, яка вийшла з-під контролю. В результаті краху 1929-1933 pоків, курси акцій провідних американських корпорацій різко впали. Зробивши висновки з цього всеохоплюючого краху економіки, в США була введена перша у світі найбільш жорстка й ефективна система державного регулювання фондового ринку. [3]Значно вплинули на розвиток економіки розвинутих країн світу фінансові кризи в 1937 та в 1948-1949 роках. Фінансові кризи потрясали світову економіку в 50-60-х роках XX століття. У 1997 почалася світова криза - спершу в країнах Південно-Східноі Азії, зокрема в Південній Кореї, Сінгапурі, Малайзії, Гонконзі, Індонезії, а відтак і в Японії. Для її пом'якшення та локалізації МВФ і Світовий банк надали Південній Кореї кредит у 11 млрд. дол., Індонезії - 40 млрд. дол., Таїланду - понад 16 млрд. дол. Водночас з метою послаблення ажіотажного попиту на ВКВ Південна Корея витратила понад 60 млрд. дол. своїх золотовалютних резервів, Таїланд - понад 20 млрд., Японія - майже 80 млрд. дол. Девальвації не зазнали лише ті національні валюти, резерви яких перевищували 100 млрд. дол. (Японії, Гонконгу, Тайваню), а індонезійська валюта знецінилася в 5 разів, таїландська - у 2, південнокорейська - на 30%, японська - на 3%.Криза охопила країни СНД, передусім Росію, де приватні портфельні інвестиції становили понад 19 млрд. дол. із загальної суми інвестицій понад 24 млрд. дол., рубль за січень-серпень 1999 було девальвовано майже у 3 рази. [4]Поглиблення фінансові кризи у Росії спричинило значне зниження цін на світовому ринку на енергоносії. Країна втратила понад 20 млрд. дол. (до жовтня 1998) і продовжувала зазнавати значних збитків. Наступний етап фінансової кризи охопив країни Латинської Америки.Однією з головних причин світової фінансові кризи є особливості вивезення капіталу й передусім портфельних інвестицій (вкладень у цінні папери корпорацій і держави) та його суперечності. Особливості цього процесу зумовлені нерівномірністю економічного розвитку країн у межах світового господарства, засиллям ТНК.Першопричиною сучасної світової валютно-фінансової кризи прийнято вважати нафтові шоки, які розпоч з 1970 р. і призвели до переросту заборгованості окремих країн, в основному країн, що розвививаються, у глобальну кризу заборгованості. Перший нафтовий шок 1970 року викликав різке збільшення дефіцитів поточних платіжних балансів усіх країн - імпортерів нафти. Другий нафтовий шок з 1979 по 1981 рр, ще більше ускладнив ситуацію. Спочатку вважалося, що валютно-фінансова криза матиме виключно регіональний азіатський характер. Однак невдовзі, в серпні 1998 року, вона досягла Росії, згодом України та інших держав СНД. Криза в Росії найбільш сильно вдарила по країнах, чия зовнішня торгівля була серйозно орієнтована на російські ринки. Імпорт із Росії в Україну, як і в інші прив'язані до російських поставок країни, став надто нерентабельним через девальвацію рубля і відповідного погіршення зовнішньо-торгівельного балансу цих країн із Росією. Український експорт у Росію наприкінці 1998 року також втратив сенс через неплатоспроможність російських підприємств. Російська криза сильно вдарила і по світовому фондовому ринку.Висновки з біржової кризи 1997-1999 pp:вперше в історії світових бірж криза вийшла не із США;відсутність єдиного епіцентру кризи відрізняє події на світових фінансових ринках від історичних аналогів кризи 1929 і 1987 pp.;найбільш суттєві збитки понесли і понесуть фондові ринки країн, що розвиваються;довгострокове зменшення ліквідності ринків облігацій і акцій неминуче, і воно торкнулося також країн Центральної і Східної Європи.Обвал світових фондових ринків у 1997-1999 pоках торкнувся й України. Вузький і все ще малоліквідний український ринок акцій також відреагував на світову фондову кризу. Наприкінці 1998 року криза знайшла відгук у Бразилії. Як показує світовий досвід, країни, які залучають значні обсяги приватного капіталу, більш вразливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів, що можуть суттєво дестабілізувати їхню власну економіку і негативно позначитись на економіці інших країн. Саме країни Південно-Східної Азії і Латинської Америки пережили серйозні фінансові кризи, коли інвестори втратили довіру до їхньої економіки, а великий приплив капіталу змінився масовим відпливом.Причин фінансових криз багато. Перш за все це неспроможність макроекономічної політики, слабка національна фінансова система, несприятливі зовнішні умови (наприклад, падіння цін на основний товарний національний експорт), неправильний обмінний курс (зазвичай завищений), політична нестабільність. У країнах, що розвиваються і постсоціалістичних, фінансові кризи відбуваються набагато частіше, ніж в розвинених. Країни, що розвиваються і постсоціалістичні, в ході подолання фінансової кризи втрачали до 55% свого ВВП (тоді як розвинені країни виходили з меншими витратами), а на відновлення докризових темпів економічного зростання їм вимагалося від 1,5 до 6 років. Фінансові кризи 90-хх рр. складалися з 3 хвиль: 1992-1993рр - ЄС, 1994-1995 - Латинська Америка; 1997-1998 - азіатські кризи.
Розділ 2. Сучасний стан і тенденції розвитку світової економіки в умовах кризи2.1 Особливості міжнародних економічних відносин в умовах світової фінансової кризиПерше десятиліття XXI століття - це, звичайно, не часи ні Великої депресії, ні післявоєнні десятиліття - абсолютно інші умови економічного розвитку, в порівнянні з ними. Але схоже на те, що при всій своїй величезній потужності, приватні фінансово-економічні корпорації, не в змозі самостійно впоратися з проблемами глибоких спадів і депресій, загрозливих найсучаснішій капіталістичній Системі, без опори на силу держави і її владно-регулюючих можливостей. [5]
2.2 Глобалізація фінансової кризи і заходи держав у відповідьПроцес банкрутства фінансово-банківських інститутів швидко перекинувся з Америки на інші країни і континенти, перш за все до Європи - через надто велику міру "переплетіння" економіки і фінансів у сучасному глобальному світі, їх взаємозалежність і взаємозв'язок. Це змусило уряди провідних європейських і інших держав приступити до консолідації своїх зусиль. Центральні банки "великої тріади" - Північної Америки, ЄС і Японії - 18 вересня 2008 року виступили із заявою про намір здійснити масову доларову інтервенцію (з метою вирішити проблему ліквідності банків), на загальну суму в 247 млрд. дол.Головуючий в ЄС президент Франції Ніколя Саркозі, зібравши в Парижі екстренну нараду президентів таких провідних країн, як Великобританія, Німеччина і Італія, - на "антикризовий саміт" - запропонував "план" стабілізації європейського фінансового ринку. Цей план передбачав створення загальноєвропейського фонду на суму близько 300 млрд. євро, ресурси з якого могли бути використані для допомоги проблемним європейським фінансовим компаніям. Європейські експерти проводили паралелі між цим "Планом Саркозі" і "планом Полсона". Проте, "План Саркозі" (що підтримав італійський прем'єром Берлусконі), був відхилений німецьким канцлером Меркель і британським прем'єром Гордоном. Спочатку крупні європейські держави вважали за можливе здолати кризу самостійно. І лише потужні удари завдані кризою всій Системі, змусили країни ЄС перейти до реального об'єднання зусиль.11-12 жовтня на саміті міністрів фінансів G-7 у Вашингтоні був прийнятий інший "План", який передбачав 5 пунктів:необхідність використовування всіх наявних засобів, задля підтримання системно важливих фінансових інститутів, не допускаючи їх банкрутства;забезпечити вживання всіх необхідних заходів для розблокування кредитних і грошових ринків, гарантувати вільний доступ банків та інших фінансових інститутів до ліквідності і фінансування;забезпечити банки можливістю залучати капітал як з приватних, так і з державних джерел у достатній кількості для повернення довіри та відновлення кредитування бізнесу і приватних осіб;забезпечити надійність національних програм по страхуванню вкладів через систему державних гарантій;прийняти додаткові заходи для відновлення діяльності вторинних ринків іпотечних та інших цінних паперів.Ці загальні принципи, що виходять далеко за межі Бреттон-Вудських угод, означають перехід всієї фінансової системи на якісно інший вектор розвитку. Це реально підтвердилося, коли було розкрито зміст рішень на вказаному саміті G-7. Зокрема, міністрами фінансів "сімки" були прийняті конкретні рішення, що свідчать про глибоку перебудову всієї світової фінансової архітектури. Суть цих змін розкрито у наступних трьох пунктах.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
