Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження

p align="left">Отже, дослідивши назви обрядової реальності у говірці с. Словечно, маємо підставу твердити, що мікротексти на їх позначення не використовуються - переважає проста лексична номінація.

Досить поширеними у досліджуваній говірці прикмети і повіря. Вони, здебільшого складаються з двох частин. У першій частині міститься умова, а в другій - результат, до якого приведе її виконання: \йесл`і на розд\во \зоране \с`іл`но \н`ебо то \буд`е уро\жай гри\боz, \йагод у \л`ес`і; йек со\бака у\хопіт` твору пам\пушку \першу, то \перша \замуж \віtд`еш; йек ко\рова голо\воt на сход, то zранци \род`іц:а т`е\л`а, на?\заход - \в:ечер`і; \йесл`і на кут`\йу \першиt муш\чіна \заtд`е, ко\рова у\род`іт` біч\ка, \жонка-т`е\л`ічку. Ці синтаксичні конструкції функціонують у вигляді складнопідрядних речень (умови).

Заборони, повязані з цілим комплексом Різдвяних свят, характеризуються специфічною синтаксичною організацією. Це односкладні інфінітивні речення з обовязковою часткою не: н`е ві\нос`іт`і с\мет`:е, н`е ро\біть ро\боти, н`е с`т`і\рат`, не` ру\гац:а, н`е віл`і\ват` \воду, н`е вікі\дат` \попел.

Рекомендації і поради функціонують у вигляді простого чи складного речення. Пояснення певних дійств організовані у підрядні речення мети або причини. Наприклад: д`е\рева обв\йазвал`і, шоб уро\жаt \добриt буz, ло\жил`і г\роши під?с\кат`ерку, шоб ба\гатимі бут`, кут`\йу од:а\вал`і \курам, шоб \добре н`ес\л`іс`, зази\вал`і мороза, шоб н`е помо\раз`іz оз`імі\ни.

Правила, які в своїй основі не мають пояснення, позначають такими конструкціями як-от: гр`ех, так \кажут`, так \робл`ать, так \мат`і робіла і \йа роб\л`у. Це переважно односкладні узагальнено особові чи безособові речення: так вс`егда ро\біл`і.

Поширеними є окличні речення, ускладнені звертанням. Прикладом є кликання долі на Андрія: доля, \д`е \ти \ход`іш а\гу; або зазивання мороза до хати: Мо\роз, мо\роз, і\д`і кут`\йі \йес`т`і\; або прохання колядників дозволу зайти до хати: \пане гос\подару, дозвол` кол`адо\ват`.

Отже, лексичний склад номінації традиційних календарних зимових обрядів досліджуваної говірки має здебільшого прасловянське коріння. Найуживанішими є дієслова й іменники, рідше вживаються прикметники та прислівники. Назви реалій позначаються словом, досить часто трапляються назви у формі словосполучень. Синтаксична природа речень досить різноманітна. Вона включає інфінітивні, узагальнено особові, безособові речення, складнопідрядні, складносурядні, безсполучникові речення.

Висновки

Традиційні календарні зимові обряди - це унікальний обрядовий компрес свят, який пов'язаний з ідеєю круговороту часу, річним циклом трудових процесів. Він є справжньою духовною скарбницею нашого народу, відкривши і дослідивши яку, зможемо осягнути особливості світосприйняття наших предків, їх світогляд і вірування, реконструювати структуру багатьох зимових обрядів, встановити їх первинне значення і призначення, їх зв'язок з іншими обрядовими комплексами. До того ж, в зимовій обрядовості збереглось чимало прадавніх язичницьких елементів, які часто вже втратили первісний зміст, але народ дотримується їх за традицією, бо „так треба“, „так кажуть робити“.

Дослідження зимової обрядовості поліських сіл Овруцького р-ну Житомирської обл. підтверджує існування важливих залишків особливостей етнічної історії населення, його народних ідеалів, традицій, моралі та численних символів, які виступають ідентифікатором давнини. Саме встановлення закодованого змісту в символах органічного світу, обрядових дійствах та атрибутах допоможе науковцям дослідити буття і етнічну приналежність поліщуків, з'ясувати їх історію у періоди розквіту й занепаду цивілізацій, культур, розвитку й утрати традицій.

У звичаєвій системі українців цикл зимових свят розпочинає свято

Калити. Хоч християнська ідеологія послідовно викорінювала, піддавала забуттю слов'янський світогляд із його космогонічними устремліннями, звичаями і святами і день святого Андрія завдав чимало духовних збитків старовинному святу Калити (позабувалось багато дечого із його ритуальних дій), але головний звичай - кусати калиту - залишився й досі.

Він проходить на обстеженій території такі етапи:

1. випікання коржа (вибір хати, збір дівчат і хлопців, збір необхідних інгредієнтів, які необхідні для випікання калити та ін.);

2. приготування до гри кусати коржа (вибір учасників гри, підвішування коржа, виготовлення квача, розстановка учасників дійства та ін.);

3. гра ;

4. ворожіння дівчат, бешкетування хлопців.

Основні ритуальні дійства і магічні прийоми зимового циклу концентрувались навколо його кульмінаційних моментів - Різдва, нового року та Водохреща. Відповідно до космологій язичників світотворення пов'язане з моментом, коли з 24 на 25 грудня починає збільшуватися світловий день. Виникнення і розвиток світу ділиться на три періоди - три свята:

- народження Сонця (7 січня за новим стилем);

- народження Місяця (14 січня);

- народження Води (19 січня) [Ярещенко: 356].

За християнською традицією це відповідно Різдво Христове, свято Василя та Маланки, Йордань. Кожне з цих свят в свою чергу має чітко організовану систему послідовних обрядових дій. Наприклад, Різдво: приготування до святої вечері, приготування обрядових страв, ворожіння господарів, спрямовані на передбачення урожаю в наступному році, колядування та ін; Старий Новий рік включає приготування до Багатої вечері, ворожіння дівчат, щедрування, посівання та ін; обов'язковими обрядовими діями на Водохреща є приготування до Голодної куті, ворожіння з водою, освячення води, проганяння куті та ін.

Враховуючи специфіку святкового комплексу Овруцького р-ну Житомирської обл. можемо говорити про його двочастинну структуру - зустріч і проводи. У зимовому комплексі акт зустрічі відбувався в переддень Різдва (дії супроводжуються словесними формулами на зразок: „Іди кутя на покуття“). І якщо Різдво та Новий рік це період запрошення, зустрічі та задобрення духів-предків, то Водохреща - це день останнього перебування гостей на землі. Проганяння їх. відбилось у обряді освячення води біля річки та проганянням, розстрілюванням куті.

Оскільки в структурі святкового комплексу важливим елементом є ритуальні обходи, що характеризуються циклічністю (напередодні Різдва, Нового року, вранці на Василя), то важливо виділити їх основні функції:

1. прихід душ померлих у свої домівки, щоб отримати спеціально приготовлену їжу і принести благополуччя дому і господарям - колядування і щедрування ввечері;

2. прихід з метою вигнання і очищення дому після перебування в ньому померлих - новорічне ранкове посипання.

Архаїчність цього виду обрядовості підтверджується існуванням синкретизму різних мотивів. Наприклад,

Отже, головне спрямування різдвяного комплексу свят - вплинути на найвищу силу - сонце, на одухотворену природу для досягнення доброго врожаю, приплоду худоби, благополуччя родини, а для цього треба було заручитися підтримкою духів, що наші предки і намагалися зробити із року в рік.

Беззаперечним є думка проте, що мова є універсальним виразником етнокультури, результатом роботи багатьох поколінь. Аналіз лексико-семантичних груп говірок Овруцького р-ну виявив досить розгалужену систему, яка включає назви дійових осіб обряду, обрядових дій і реалій, назви свят і періодів свят, локусів, часу.

Структура кожної з груп розгалужена. Наприклад, серед номінації обрядових реалій виділяємо назви дарів, назви їжі, а в межах останньої - ще й назви страв, напоїв і обрядового печива. Або ж в межах лексико-семантичної групи, яка представляє агентивний план обряду, виділяємо назви господарів, назви тварин, назви міфологічних персонажів.

В цілому наявна номінація, яка поширена і в літературній мові. Зрідка трапляються діалектизми, які виявляють паралелі і в інших українських говорах.

Отже, вивчення номінації традиційної народної духовної культури, у тому числі й календарних зимових обрядів, необхідно здійснювати комплексно, тобто у складі повного набору невербальних компонентів культурного явища, а етнолінгвістичний аналіз його забезпечить ґрунтовне глибоке дослідження традиційних календарних зимових обрядів та їх значення в системі традиційної духовної культури нашого народу.

Список літератури

1. Агапкина T.A. O специфике полесской календарной прозы // Региональные особенности восточнославянских языков, литератур, фольклора и методы их изучения. Тезисы докладов и сообщений III Республиканской конференции. - Ч. II. - Гомель, 1985. - C.104-106.

2. Артюх Л.Ф. Народне харчування українців та росіян північно-східних районів України. - К., 1982. -170 с.

3. Артюх Л.Ф. Обрядовий хліб у символіці культурно-побутової спільності народів // Народна творчість та етнографія. - 1976. - №5. - C. 33-37.

4. Артюх Ліда. Поминальні страви на Поліссі (народний етикет) // Полісся України: матеріали історико-етнографічного дослідження. - Вип. 1. Київське Полісся. 1994. - Львів, 1997. - С. 313-318.

5. Білецький-Носенко П. Словник української мови. - К., 1966. - 423 с.

6. Бондаренко Г. Ходить Ілля на Василя // Людина і світ. - 1992. - №1. - С. 17-21.

7. Валенцова M.M. Материалы для картографирования типов полесских святочных гаданий // Славянский и балканский фольклор. - Москва, 1995. - C. 209-222.

8. Велецкая H.H. Языческая символика славянских архаических ритуалов. - Москва, 1978. - 239 c.

9. Виноградова Л.Н. Девичьи гадания о замужестве в цикле славянской календарной обрядности (западно-восточнославянские параллели) // Славянский и балканский фольклор. Духовная культура Полесья на общеславянском фоне. - Москва, 1986. - C. 13-43.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17