Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження

p align="left">Вже саме внесення в хату ввечері води (її ставили під ліжко, к\лал`і на \чашку лу\ч'іну (н.п. 1-3)) мало визвати у тих, хто ворожить, сон, основний зміст якого створюють мотиви суджений прийде пити воду, дівчину напоїти, перевести дівчину через воду.

Зустрічаються у культурних традиціях і такий вид ворожінь, які вимагали застосування дзеркала.

Дзеркало - символ відображення і подвоєння дійсності, межа між цим і тим світом. Воно наділене здатністю відображати не тільки дійсну реальність, але й невидимий світ. У дзеркалі можна побачити минуле, теперішнє і майбутнє. Як і інші межі-кордони (вікно, поріг, поверхня води) воно вважається небезпечним предметом. Ворожать тільки дівчата, в нечистому місці (в бані, на печі, на перехресті доріг), в нечистий час (вечір, північ), дивляться у дзеркало ніби у той світ, чекаючи постаті судженого чи знака своєї долі (смерті) [Славянские древности 1999: 323]. В с. Словечно зафіксоване наступне свідчення: га\дала мо\йа под\руга, \йоt при\в'ід`іzс`а гроб, то во\на \хутко і у\мерла.

По завершенні святкового періоду із дому виносили всі символи різдвяних свят: сіно, яке залишилось на столі протягом цього періоду, різдвяний сніп; викидали сміття, яке назбиралося, та попіл - їх заборонялось виносити з хати протягом святкового циклу; хліб і залишки куті змішували із зерном та віддавали домашнім тваринам; знімали заборони на різні види робіт.

Отже, в основі свята Водохреща є магічний акт, мета якого - прогнати за межі свого простору душі померлих, які прийшли в цей світ ще напередодні Різдва. Більшість ритуально-магічних дій пов'язані з водою. Знак води за своєю семантикою антиномічний: ритуальне очищення, побажання здоров'я і віщування хвороб, смерті.

Вербальними компонентами, пов'язаними зі святом Водохреща, є:

1) кр`еш\чен`йе (н.п. 1), креш\чен`:е (н.п. 1-4,7,8,10), хр`еш\ч'ен`:е (н.п. 2,4,8,9), водох\решча (н.п. 1,7), во\дохрешче (н.п. 4), во\дохришч'і (н.п. 9) ор\дан` (н.п. 2), йор\дан`, йор\дана (н.п. 1), \посна ку\т`а (н.п. 4,7), т\рет`а кут`\йа (всі н.п.), го\лодна кут`\йа (всі н.п.), вод`а\на ку\т`а (н.п. 2), \б'една ку\т`а (н.п. 4). - як найменування свят обрядового комплексу;

2) гос\подар, ха\з`аiка, д`ев\к'і, \сужениi, н`е\чиста \с`іла - як назви дійових осіб обряду;

3) \в'ерх ку\т`\йе (`верхня частина обрядової страви'), \в'ен`ік, об\руч (`обід діжі'), \пук \с`ена (`жмут сіна'), в'е\чера, ку\т`а, йор\данска во\да, \з`еркало, \р`ечка, кри\н`іца, х\рест, ко\лос`:е (яким оппирскували хату), лу\чіна, хл`еб, га\луз`:е йа\лини, воск, \поп'ел, с\м'ет`:е - як назви реалій обряду;

4) \дух'і, по\мерлийе, \род`іч'і, д`е\ди - `померлі родичі', мо\роз (`міфологічний персонаж. якого закликали в хату на Багату кутю') - як назви міфологічних персонажів;

5) цей світ, той світ, межа - як назви одиниць локативного плану;

6) прога\н`ат` ку\т`у, воро\жит`, га\дат`, ос\в'ачуват` \воду, в'е\ч'ерат` (всі н.п.) (`споживати обрядову їжу напередодні Водохреща'), прога\н`ат` гос`\т`еi, кро\п'іт` \хату, о\п:ирскуват` \хату, \п'іт св'а\чену \воду, \міт` л`і\цо, \м'іт` \оч'і, мал`о\ват` х\р`ес`т`ік'і на дв'е\рах, в'ік'і\дат` с\м'ет`:е, в'і\нос`іт` \поп'ел, - як найменування акціональних елементів обряду.

Отже, поліфункціональність води, уявлення про неї як про місце існування великої кількості міфологічних істот, засвідчує дуже давнє, дохристиянське походження культу води і водної стихії. Номінація зимових календарних свят надзвичайно розгалужена. Вона часто перебуває в синонімічних відношеннях з невербальними одиницями обрядових текстів, оскільки предметно-дійовий склад обряду, його номінація та обрядова вербалізація виявляють ту саму міфологічну зумовленість та те саме ритуально-магічне наповнення, функціональне спрямування.

Розділ 3. Номінація традиційних календарних зимових обрядів сіл овруцького району житомирської області як одна із тематичних груп лексики говірки

Етнолінгвістичний аналіз культурного явища передбачає не тільки визначення його плану змісту, основних тем і мотивів, що формують культурний текст, виявлення систем різнопланових одиниць, а й ґрунтовний всебічний опис лесики, яка функціонує у його системі. Вивчення лексики за тематичними групами дає можливість повно і всебічно встановити зв'язок між словами і тими явищами, які вони позначають, виявити об'єм значення слова, їх вживання

3.1 Основні лексико-семантичні групи номінації традиційних календарних зимових обрядів сіл Овруцького р-ну Житомирської обл., її склад і семантична структура у відношенні до інших систем (діалектної та літературної мови)

Мова як суспільний продукт - це національний організм, який є не лише вмістилищем і виразником предметів і явищ об'єктивного світу, але і його творцем. Між ладом мови, вважав В. фон Гумбольдт, та успіхами в інших видах інтелектуальної діяльності існує безперечний взаємозв'язок. На його думку, криється цей зв'язок у животворному віянні, яке мовотворча сила через сам акт перетворення світу на думки, що здійснюється в мові, гармонійно поширює на всі його сфери. Хоч мова як загальнолюдський феномен - організм функціонально-універсальний, форми його вияву різні, і кожний народ у власній мовотворчості йде своїм шляхом.

Водночас мова як елемент і знаряддя культури є важливим джерелом для реконструкції давньої духовної культури: називає предмети, дії, реалії обряду, відтворює зв'язок між ними, дає уявлення людям про обряд, сприяє його передачі наступним поколінням.

Мова обряду специфічна, вона включає різні лексичні прошарки. Обрядовій номінації відводиться важлива роль. Під обрядовою номінацією слід розуміти лексику, яка обслуговує сферу народної культури (обряди, звичаї, вірування).

Тематична група лексики традиційних зимових обрядів становить цілісну систему. Водночас структура цього явища традиційної духовної культури розгалужена і неоднорідна. Всередині цієї системи можна виділити такі лексико-семантичні групи (ЛСГ):

1) назви свят і ритуалів обрядового комплексу;

2) назви дійових осіб обряду;

3) назви обрядових дій;

4) назви обрядових реалій;

5) назви обрядового локусу;

6) назви обрядового часу

7) назви міфологічних персонажів.

Першу лексико-семантичну групу в досліджуваній говірці складають такі слова: Анд\реi, Кал`і\та, Б'една кут`\йа (н.п. 1,2,3,4,8), \Посна ку\т`а (н.п. 1,2,3,7,8,9,10), \Перша ку\т`а (всі н.п.) Св'а\тиt \в'ечор, \Кол`а\да (н.п. 1,3) - вечір перед Різдвом; Розд\во (н.п. 1,2,3,4,5,6,10), Рож:ест\во (н.п. 8,9), Рожд`ест\во (н.п. 9) (`свято 7 січня); С\тариi \Новиi год, \Новиi год, Вас`і\л`а, Кр`еш\чен`йе (н.п. 1), Креш\чен`:е (н.п. 1-4,7,8,10), Хр`еш\ч'ен`:е (н.п. 2,4,8,9), Водох\решча (н.п. 1,7), Во\дохрешче (н.п. 4), Во\дохришч'і (н.п. 9) Ор\дан` (н.п. 2), Йор\дан`, Йор\дана (н.п. 1), Т\рет`а кут`\йа (всі н.п.), Го\лодна кут`\йа (всі н.п.), Вод`а\на ку\т`а (н.п. 2).

При дослідженні говірки села Словечно помічено існування варіантів найменування свят обрядового комплексу. Так, для номінації вечора напередодні Різдва інформатори використовують такі назви як \вечор, Све\тий \вечор, \Бедна кут`\йя, \Посна кут`\йа.

Андрія - с\вато коржа, Анд\рейа.

Різдво - Розд\во, Рожд`ест\во.

День 13 січня - ба\гата кут`\йа, ш\чедра кут`\йа, ба\гатиї \вечор, Ш\чедри \вечор.

День 14 січня - с\тариї-\новиї год, \Новії год, Вас`і\л`а.

День 18 січня - го\лодна кут`\йа, пос\на кут`\йа.

Водохреща - кр`еш\чен`йе, ор\дан`, йор\дана, водох\решча.

Вцілому ж, період цих свят у с. Словечно називається \кол`ади, розд\ванийе п\раз`н`ікі, кол`а\да.

У зимовій обрядовості назви виконавців різних обрядових дій становлять окрему розгалужену у своїй структурі ЛСГ, яка представлена такими групами номінативних одиниць як-то: \пан гос\подар (`хазяїн дому'), гос\подар, госпо\дин`а, ха\з`айін, ха\з`аiка, \бат`ко, с\таршиi у с`ем\йе; д`в\к'і, х\лопци, \пан Кор\жинск'іi, \пан Кочер\жинск'іi, ко\л`ад`н`ік'і, ко\л`ад`н`ек'і (н.п. 2) (хлопці і дівчата, що обходили будинки з обрядовою піснею колядкою в переддень Різдва'), шчедро\вал`н`ік'і (хлопці і дівчата, що обходили будинки з обрядовою піснею на Багату вечерю), пос`е\вал`н`ік'і (хлопці і дівчата, що обходили будинки з обрядовою піснею вранці на Старий Новий рік); ко\за, в'едм'ед`, \п'ев'ен`( `переодягнені колядники'); м'ехо\ноша (`хлопець, який носить мішок для подарунків, що дають господарі колядникам'), \сужениi, удо\ва, со\бака.

У складі цієї ЛСГ виділяємо такі дрібніші підгрупи номенів:

1. назви господарів дому (пан-гос\подар, ха\з`айка, госпо\дарка, д`евка (в значенні дочка) та ін;)

2. тварин, які беруть безпосередню участь в обрядових діях: ко\рова, со\бака, \кури, ко\за, сви\н`а;

3. „гостей”, які відвідують хату в певний період.

Вони можуть виступати в образі реально існуючої особи: ко\л`ад`н`ік'і, шчедро\вал`н`ік'і, пос`е\вал`н`ік'і, х\лопци, д`евк'і (форма множини цих іменників є показником колективного характеру виконання обрядів). З іншого боку ця підгрупа має велику кількість номінативних одиниць на позначення уявних, ірреальних учасників обрядодій. Наприклад: \дух'і, по\мерлийе, \род`іч'і, д`е\ди (`померлі родичі'), мо\роз (`міфологічний персонаж. якого закликали в хату на Багату кутю'), ку\ма, \вітер, х\мара, \вовк, вед\мідь ли\сиця, \відма, відь\мак, \щедрик, ха\з`айін (в значенні `мороз'), \д`ід, \баба, ду\ша, \гос`т`і, \духі, по\мерлийе; \дол`а (н.п. 1,3) (`персоніфікований персонаж, уособлення щасливого життя людини'); \сужени-\р`ажени.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17