Традиційні зимові календарні обряди як об’єкт етнолінгвістичного дослідження

p align="left">Єдиним святом в українській обрядовості, де центральне місце займають обряди, пов'язані з водою, був день 19 січня - Водохреща. Оскільки зимовий цикл свят за своєю структурною будовою був двочастинним, то закликанням (перший етап) він не закінчувався. Акт зустрічі відбувався у святвечір, а з святом Водохреща пов'язувався акт проводів (другий етап).

За народними віруваннями свято Водохреща пов'язане з народженням богині води - Дани. Дана в уявленні праслов'ян - не просто вода, це - пасивна жіноча субстанція, жіночий початок Всесвіту [Знойко 1989: 149].

На думку академіка Марра, імя Дана утворилося з двох слів: да (середземноморське `вода') і на - `неня', `мати', тобто - Вода-Мати. Це персонаж східнослов'янської міфології, богиня річок [Знойко 1989: 149]. Культ Дани датується доіндоєвроєвропейською добою. Цікаво те, що засівання вранці на свято Щедрого Вечора є жертовним обрядом на честь богині Дани - втіленої води. Він імітує дрібний дощик (появу самого божества) і провіщає господарю урожай [Знойко 1989: 219].

Водохреща - річне свято, яким закінчувався святковий цикл. На обстеженій території на позначення назви свята використовують такі одиниці: кр`еш\чен`йе (н.п. 1): у \нас воб\ше н`е водох\решча, ка\зал`і а кр`еш\ч'ен`йе ч'і йор\дана; креш\чен`:е (н.п. 1-4,7,8,10), хр`еш\ч'ен`:е (н.п. 2,4,8,9), водох\решча (н.п. 1,7), во\дохрешче (н.п. 4), во\дохришч'і (н.п. 9) ор\дан` (н.п. 2), йор\дан`, йор\дана (н.п. 1).

Найбільш значущим є переддень Водохреща (як і переддень Різдва, Старого Нового року), який багато в чому повторює різдвяно-новорічні звичаї. В цей день готували обрядову страву - кутю, яку в обстежених говірках називають \посна ку\т`а (н.п. 4,7), т\рет`а кут`\йа (всі н.п.), го\лодна кут`\йа (всі н.п.), вод`а\на ку\т`а (н.п. 2), \б'една ку\т`а (н.п. 4). Готують непарну кількість пісних страв: гр`іб'і, \р`ібу с\тав'іл`і ва\рен`ік'і з \маком, з \йагодам'і, н`е з \сиром, к\вас \вар`імо на у\с`е три кут`\йі, а у кzт`\йу н`і\чого н`е добаz\л`ал`і, х'і\ба \сахаром \сипал`і (всі н.п.).

Водохреща сприймали як рубіж, переломний час і як завершення святок. У повірях центральними є мотиви переходу від нечистого часу свят (страшного, нехрещеного, поганого) до нового періоду, коли з землі проганяють усіх злих духів [Славянские древности 1999: 668].

На території України поширеним є звичай проганяти кутю: у \нас йор\дан` стре\л`али, ко\ли с\в'ет`ат \воду на йор\дан`і, \кажут \це вже рос:т\рел`уйут` \руж:ам'і, з о\хот`н`ічого руж\йа на \ц`ому стаў\ку (тільки н.п. 4).

Він головним чином пов'язаний з проводами, коли покликаних родичів урочисто проводжали до місця їх сталого перебування, яке у фольклорних уявленнях найчастіше асоціювалось не з цвинтарем, а з річкою. Важливого значення набуває поняття водяний кордон. У слов'янській міфології річка (вода) відокремлює цей світ від того світу. Здавна вважали, що душа покійника потрапляє на той світ, перелітаючи через велику і глибоку річку, а коли перейде її - забуває все, що з нею трапилося на цьому світі [Славянские древности 1995: 539].

Отже, воду вважали посередником при переході душ померлих у потойбічний світ. Зауважимо, що М. Маковський, зіставляючи низку слів, виявляє звязок слова вода з умирати та очищатися: лат. Mano mery, manes `душі померлих'; da woel `поле, засіяне трупами', також `ріка, море', тох. wal `вмирати' [Сімович 2003: 273].

Головною і центральною подією свята є обряд освячення води, який міг відбуватись як у церкві, так і на річці чи біля криниці: \воду хр`ес`\т`іл`і чи у кри\н`іци, \посл`е то\го йек у \церкві одбу\лас` отп\рава; ту\ди шл`і з хо\ругвам'і, \поп ч'ітаz над кри\н`ічкойу мо\л`ітву, по\том ту\ди опус\каz хрес\та, б'і хрес`т`іz \воду. Інформатори свідчать, що якщо в селі не було церкви, то воду освячували на річці: там в'і\рубвал`і опо\лонку напе\ред, хрес\та з \л`оду, йо\го по\том пол`і\вал`і бура\ковим \соком, і шче \йолку св'а\т`іл`і (всі н.п.). Люди йшли до річки, а звідти намагалися повернутися додому якнайшвидше.

Померлих уже не кликали, а зчиняли галас і виставляли обереги, щоб ніхто з гостей не залишився. Рудименти цих оберегів збереглись і на обстеженій території, але відчутною є церковна інтерпретація:

1) хрестики на дверях будинків, хлівах, воротах: х\рес`т`ік'і рисо\вал`і на \каждих дв'е\рах к\реtдойу, уг\л`ом з \той сторо\ни \йек у \хату за\ход`іш, у х\л`еz; це шоб хво\роба z \хату н`е за\ход`іла, шоб \л`уд`і здо\ровийе бу\л`і, щоб б'і прег\рада бу\ла, шоб н`і\чого по\ганого у \хату н`е мог\ло заt\т`і (н.п. 1,3).

Хрест - один з давніх сакральних знаків у світових міфологічних і релігійних системах; головний символ християнства; культовий предмет, який має сакральні функції. Зазначимо, що в народній вишивці та різьбі по дереву він символізує світло (сонце). Саме тому, можливо, хрестики малювали на дверях (широко відомо, що темні сили бояться світла) на Водохреща [Славянские древности 1999: 651]. Це - захист від гостей з того світу. Його зображають крейдою, а інформатори пояснюють ці дії тим, що хотіли захистити домівку від відьом, не дати їм зайти до двору і нашкодити худобі.

2) гілки ялинки розміщують у хліві біля худоби: б\рал`і св'а\ч'енийе га\лузк'і, за\нос`іл`і z х\л`еz і там с\тав'іл`і, д`е ху\доба, во\но помо\гайе од \порч'і ху\доб'і (н.п. 1,3).

3) вода: пр`і\нос`іла z \хату \воду і хо\д`іла по \каждоt \комнат`і, кро\п'іла zс`е уг\ли колос\ком (всі н.п.). Для цього використовувались три колоски, які зв'язувались до купи. При опитуванні було з'ясовано, що це дійство виконувалось щоб:

- у \хат`і н`е во\д`ілос` н`і\йак'е па\гане (н.п. 1-4, 8-10);

- н`іх\то \порчу н`е \мог нас\лат` на \хату (н.п. 1-3);

- н`і\йак'ійе z\рок'і н`е приста\вал`і до л`у\д`еt, шо жи\вут` у \ц`оt \хат`і(н.п. 1,3).

В науковій літературі обряд о\п:ирскуван`:а домівки святойу водойу пояснюється її властивістю нейтралізувати вплив нечистого духа, проганяти його як з тіла людини, так і з домівок [Славянские древности 1999: 670].

Взагалі, вода мала для стародавніх людей виняткове значення, подібно до того, як вогонь у всіх ритуалах очищення. Вода змиває бруд і гріх, очищує тих, хто зіткнувся зі смертю і з мертвими. Усі вчені виводять численні символічні значення слова на основі природних характеристик води, як-от: нефіксованої форми, здатності очищувати, причетності до народження живої природи. Пов'язана з поняттями добро : зло, семантична структура слів на позначення водної стихії містить постійні компоненти позитивна + негативна. Негативна семантика закладена в асоціаціях здатна руйнувати смерть (вода як посередник при переході душ померлих у потойбічний світ). Позитивна семантика закладена у значенні води:

1) як однієї з перших стихій світобудови, джерела життя. Відгомін цього зберігся в колядках. У всіх же міфологіях вода - це пасивна первісна матерія жіночої істоти, із якої за допомогою плодотворного дотику істоти чоловічої виникли всі речі [Сімович 2003: 273];

2) як символу - архетипу чистоти: воду вважали і використовували як засіб перевірки чистоти (нечистоти) душі [Поріцька 1996: 67]. Широко застосовували воду і для того, щоб очиститись від хвороби: умі \вал`і \оч'і, ко\л`і бо\л`ел`і (н.п. 1-5,10), п'іл`і, йек бу\ло па\гано л`у\д`ін`і (всі н.п.). Освячену воду, за свідченням інформаторів, ніколи не виливали, а зберігали до наступного року, вона н`е \порт`ілася, с\в'етла була, н`е в'іпа\дала в о\садок, оста\валас та\ка йяк наб\рал`і - ні\йакого \запаха н`е бу\ло (н.п. 1).

З метою очищення худобини (корови), воду давали тварині, коли її щось водило і вона минала свій двір при поверненні з пасовища, пр`і \порчах по\йіл`і \йейу, ко\л`і н`е і\д`е у с\вої д\вор(н.п. 1-3); покро\п'і кру\гом ха\з`аiства і по хл'е\вах, і дл`а с`е\б'е, і уми\вал`іс`, во\на помоч\на на вс`е: і дл`а с`е\б'е, і дл`а ху\доб`і (н.п. 5).

У досліджуваній мікрокультурі зафіксована цікава обрядова дія з попелом, який збирали протягом різдвяних свят, і водою, освяченою на Водохреща. Попіл заварювали у воді, після чого в цій рідині купали дитя, коли воно злякається: \дуже ка\зал`і це помо\гало од \л`аку д`і\т`ат`і (н.п. 1,3). Пояснення цього обряду не знайдено в жодному з опрацьованому джерел.

Негативна символіка води криється в трактуванні її як середовища, в якому перебувають нечисті сили і душі померлих: злий дух, русалки, водяний дідько. У цьому значенні вода є небезпечною для людини, що і закріпилася в приказках нашого народу: Де вода, там і біда, Від води завжди чекай біди, Чорт вогня боїться, а у воді селиться. Щоб захиститися від нечистої сили, люди хрестилися, коли набирали воду з річки, а після Водохреща ще тиждень не прали білизну в ній: вже \пос`л`е кр`еш\ч'ен`:а, роботу роб л`ат` і с`т`ірайут` \кажут` т\реба шоб во\да з\б'егла (н.п. 2).

Ритуальне значення мала вода і в дівочих ворожіннях. Це пов'язано з осмисленням її як кордону між цим і тим світом, а також як середовища існування духів, які здатні розказати майбутнє. Актуальним є тут такі якості води як можливість отримати відображення від її поверхні, плинність води.

Ворожіння на Водохреща порівняно малочисельні, але архаїчні. Виокремлюється серед них три групи:

1) ворожіння про життя - смерть;

2) ворожіння, спрямовані на передбачення врожаю;

3) ворожіння про майбутнє заміжжя [Валенцова 1995: 213].

Ці три групи пов'язані між собою: учасники зверталися до душ, щоб дізнатися, кого з членів сім'ї чекає смерть; хороший чи поганий буде врожай - від нього залежали життя / смерть; яке життя - щасливе і багате чи нещасливе і бідне чекає дівчину, коли вона вийде заміж. Прикладом ворожінь, які належать до першої групи зафіксовано таке: к'і\дал`і х\л`еб на \воду, йек пли\ве, то буд`еш \жит`, а по\тон`е, то с\коро пом\реш (н.п. 1,3,9) (реалізація опозиції життя : смерть). Можливі й інші варіанти: якщо хліб плаває - вийдеш заміж, потоне - залишишся в дівках (верх : низ, доля : недоля, заміжжя : дівування).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17