Экологическое сознание как фактор развития украинского общества

. брати участь у проведенні спеціально уповноваженими державними органами

управління перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і

заходів та вносити пропозиції з цих питань;

. проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і

передавати їх органам уповноваженим приймати рішення щодо розміщення,

проектування та будівництва нових, реконструкції діючих підприємств,

споруд, об’єктів;

. здійснювати громадський контроль;

. одержувати у встановленому порядку інформацію про стан водних об’єктів,

джерела забруднення та використання вод, про плани та заходи щодо

використання, охорони та відтворення вод;

. подавати до суду позови про відшкодування збитків заподіяних державі і

громадянам внаслідок забруднення, засмічення і вичерпання вод.

Звертає увагу на себе той факт, що тільки у Водному Кодексі України

прямо сказано про право громадян та їх об’єднань порушувати цивільні справи

у суді про відшкодування збитків, як громадянам, так і державі.

У Земельному Кодексі України, прийнятому 13 березня 1992 року

говориться тільки про участь громадян та їх об’єднань у здійсненні заходів,

пов’язаних з використанням земель. Зокрема, у розгляді місцевими радами

питань про використання земель та сприяння радам і спеціально уповноваженим

органам державного управління в охороні земель і поліпшення стану

природного середовища (стаття 16). Земельний Кодекс не передбачає

можливості громадського контролю за охороною та використанням громадських

земель.

Кодекс України про надра, прийнятий 27 липня 1994 року, надає

громадянам та їх об’єднанням тільки право брати участь у здійсненні заходів

щодо раціонального використання та охорони надр шляхом сприяння місцевим

органам влади (стаття 12).

Всіма вищевикладеними законами і кодексами регулюється право на

використання відповідного об’єкту природи: землекористування,

лісокористування, водокористування, користування надрами, тваринним світом,

природно-заповідним фондом, атмосферним повітрям. Право природокористування

може бути загальним і спеціальним. Загальне не потребує спеціального

дозволу уповноважених державних органів, воно є загальнодоступним,

безоплатним і має велике соціальне значення. Це право громадянам дихати

свіжим повітрям, пити чисту воду, купатися, плавати на човнах у водоймах,

вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикі

трав’яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, плоди, гриби, не завдаючи шкоди

відтворенню цих ресурсів. Спеціальне природокористування вимагає

спеціального дозволу уповноважених державних органів. Воно пов’язане,

зазвичай, із суттєвим впливом на природу, з використанням технічних споруд

або пристроїв і є платним. Це, наприклад, землекористування, заготівля

деревини, полювання, забір води для промислових потреб чи скидання стічних

вод у водойми тощо.

Розділ IV

Громадськість як вагомий чинник захисту довкілля

4.1.Активність громадськості як запорука збереження довкілля

Друга половина нашого століття, як ми зазначали у попередньому розділі,

внесла дві основні зміни як у правові системи майже кожної країни, так і в

міжнародне право. Спочатку права людини, а потім і навколишнє середовище

були всесвітньо визнані як фундаментальні суспільні цінності. І в обох

випадках існуючі інститути держави і права мусили змінитись, щоб їх

гарантувати.

Цілком зрозуміло, існує певне перетинання понять «права людини» і

«охорона довкілля». Людська істота не може бути відокремлена від

середовища, в якому існує і погіршення стану якого обов’язково впливає на

неї і її права. Тому не дивно, що в 1972 році на Стокгольмській конференції

права людини і охорона довкілля були об’єднані в перший принцип Декларації.

Тоді вперше було сформульовано «право на безпечне навколишнє довкілля».

З цього часу нове право було закріплене в національних конституціях і

законах, а також в міжнародних деклараціях і угодах. Проте, юридична

природа цього права стала предметом суперечок через складність у визначенні

його предмету. Сьогодні науковці все більше доходять згоди щодо його

процедурного характеру. Це право стосується не взагалі якогось абстрактного

середовища, а є правом кожної окремої людини на охорону власне її оточення.

Це включає також право всіх індивідів бути проінформованими щодо планів і

проектів, які можуть зашкодити довкіллю, брати участь у процедурах

прийняття рішень і, коли необхідно, застосовувати відповідні засоби для

відшкодування заподіяного лиха чи відновлення порушених гарантій.

Основою цієї системи є участь громадськості в охороні навколишнього

середовища, яка обов’язково включає, перш за все, доступ до інформації.

Власне, тому останні досягнення міжнародного права підкреслюють важливість

цього інституту. Принцип участі громадськості закріплено не лише в

Декларації Ріо-де-Жанейро 1992 року і Порядку Денному на XXІ століття,

прийнятому на тій же Конференції, а й в усіх укладених за останній час

міжнародних угодах, що стосуються захисту морів і річок, транскордонних

забруднень.

Однак, участь громадськості все ще потребує юридичного закріплення в

Україні. Ми у цьому розділі зробили спробу окреслити як подібне правове

регулювання вже діє на прикладі Європи, і яким чином воно може бути

закріплено в нашій державі. Ми не повинні забувати, що береться до уваги

розвиток не лише практичних, але й теоретичних моментів участі

громадськості, оскільки можуть бути винайдені цілковито нові, до цього часу

ще невідомі рішення з огляду на традиції і звичаї Українського народу.

Один з перших міністрів охорони довкілля в Західній Європі зазначав, що

охорона довкілля є школою демократії. Його думка знаходить своє

підтвердження у зростанні громадської участі у прийнятті рішень, що можуть

мати вплив на довкілля.

4.1.1.Спільний інтерес

Проблема чистого і здорового навколишнього середовища стосується

кожного. Рибалка зацікавлений і в чистій воді, і в незабруднених морях і

океані; фермер – у неотруєній землі, споживач – у якісних продуктах, що не

зашкодять його чи її здоров’ю; промисловці – в продовженні процесу

виробництва. Коротше кажучи, чисті повітря, вода, земля і відповідне

використання природних ресурсів стосується всіх і всюди у світі.

Загальновідомо, що діяльність людини впливає на природу, яка,

безумовно, має величезні регенеруючі можливості, але і вони вичерпуються. У

багатьох випадках межі цих ресурсів було порушено або, принаймні, досягнуто

критичної риски. Цілком очевидно, що природа, флора і фауна в Європі з

кожним днем зубожіє все швидше. Дуже багато вже загинуло і зникло назавжди.

Крім того, зростає кількість місць, де умови вже стали майже непридатними

для проживання. Концентруються забруднення і накопичуються відходи.

4.1.2.Порушені зв’язки. Баланс

Погіршення стану довкілля, у свою чергу, впливає на діяльність людей і,

особливо, на їх здоров’я. Інакше кажучи, існує тісний зв’язок між людиною

та її оточенням. Зараз чимало сигналів, які вказують на серйозне порушення

балансу між ними. Це шкодить не тільки навколишньому середовищу, але і

соціальному та економічному розвитку.

Отже, потрібно відновити необхідний контроль за дотриманням цього

балансу. Багато країн визнали це основою їх загальної політики.

Європейський Союз визначив екологічні проблеми пріоритетним питанням своєї

політики на наступні п’ять років. Донедавна екологічна управління

розглядалось завданням суто урядовим, яке стосувалось прийняття законів і

контролю за їх виконанням. У найкращому випадку до цього залучались всі

галузі промисловості. Однак, поступово зростало усвідомлення того, що

влада, промисловість і населення спільно відповідають за належний стан

довкілля.

4.2.Ключовий термін

Ключовим терміном в цьому відношенні є «участь громадськості». Це

поняття призводить до великої кількості проблем, особливо, що стосується

його правової і конституційної природи. Ці питання стосуються не лише

влади, а й громадян. Проте, в деяких країнах є досвід того, що взаємодія

уряду і громадян може приносити користь, і що суспільство підтримує ідею

спільної відповідальності за ідентифікацію і розв’язання проблем довкілля.

У багатьох випадках участь громадськості розглядається як важливий елемент

у демократичному розвитку, заснований на взаємній повазі і довірі.

4.3.Необмежені можливості впливу

«Голос громадськості» завжди був важливим у процесі рішень в

демократичному суспільстві, одним з основних елементів якого є свобода

слова. З огляду на це, «участь громадськості» не обмежується законами,

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13