Теорія позитивної психотерапії, когнітивна медицина, Страсбурзька Декларація
p align="left">9) Позитивна психотерапія пропонує своїм змістовним процесом таку концепцію, в рамках якої можуть раціонально застосовуватися і доповнювати один одного різні методи і спеціальні напрями (метатеоретичні і метапрактичні аспекти). 1.3 Актуальні здібності у відносинах лікар-- пацієнт
Актуальні здібності є змістовними складовими психодинамічних процесів і психотерапевтичних уявлень. Вона говорить про конфлікти самоцінності, комплексів неповноцінності, фобії, депресії або багато в чому невизначені Зверх-Я; пропонує конкретний зміст (актуальні здібності) внутрішньо особових і між особових процесів.
б) Три стадії взаємодії
1) Стадія прихильності: ґрунтується на біологічній залежності дитини, що ще не народилася, від своєї матері. Після народження вона зміняється соціальним симбіозом. Дитина стає залежною від дій соціального середовища. Він вимагає терпіння, часу, турботи і потребує фізичному і соціальному контакті. Батьки, з свого боку, випробовують прихильність до дитини у вигляді любові, надії і відповідальності. Потреба в прихильності супроводжує людину протягом всього його життя. На цьому грунтуються в істотній мірі пошук партнера, бажання бути разом з іншими людьми і згуртованість тієї групи, якою є сім'я.
-- На стадії прихильності терапевт є приймаючим гостей для сім'ї пацієнта. Він приймає її такій, яка вона є, він ідентифікується з сім'єю і її членами, не втручаючись, проте, в кухню її конфліктів. При цьому він прагне зрозуміти, чому сім'я була вимушена вдатися до цього симптому і яке значення він має для учасників конфлікту. За допомогою технік позитивної сімейної терапії терапевт структурує інформацію, одержувану від сім'ї.
-- Прихильність відноситься до конфліктної теми, яка досліджується в методиках позитивної психотерапії. Ця тема буде в певний момент часу сприяти поверненню в сферу взаємної ідентифікації і спробі членів сім'ї встановити зв'язок з власним минулим (регресія).
2) Стадія диференціації. Диференціація є основним принципом як фізичного, так і душевного розвитку. В процесі соціалізації ця стадія визначається придбанням соціально бажаної поведінки; диференціюються здібності до пізнання і до прояву вторинних здібностей.
3) Стадія відділення - характеризує дозріваючу і зрілу особу. Відділення означає не тільки усунення від якогось об'єкту або особи: одночасно з цим воно є зверненням до іншого об'єкту, до іншої особи. Ця послідовна зміна відділень і прив'язаностей полегшує встановлення контактів з іншими особами і групами, тобто розширює кругозір і сприяє новій диференціації, проте, можливою переоцінкою колишньої.
-- На стадії відділення справа доходить до зростаючого дистанцірування між сім'єю пацієнта і терапевтом (все більшою мірою спостерігач).
1.4 Практичне застосування “позитивних перетворень” -- психоаналіз і позитивна психотерапія
Позитивна психотерапія дотримується відносно позитивного бачення людини тієї думки, що обставини навколишнього світу впливають на індивідуума скороминущий і мікротравми від попередніх подій створюють умови для наступних переживань, причому психологічна дія надає не тільки раннє дитинство, але і кожний етап розвитку. Ця точка зору стає зрозумілою тільки у аспекті, який психоаналіз враховує лише частково. “Воно” психоаналізу в позитивній психотерапії виявляється в категоріях тіло і відчуття, причому тут враховується не тільки інстинктивно-динамічна точка зору, але і фізичні функції, і тіло як органічна основа поведінки. “Зверх-Я” змістовно описується за допомогою психосоціальних норм і актуальних здібностей. Актуальні здібності мають при цьому декілька значень: в одному випадку вони є суспільними правилами поведінки, в іншому -- діючими в первинних групах нормами, інтеріоризірованним індивідуумом цінностей, цільовими уявленнями і, нарешті, властивими людині здібностями. “Я” має в позитивній психотерапії відповідну подвійну задачу: воно не тільки зв'язує витиснені суспільні прагнення і індивідуальні інстинктивні спонуки. В протилежність класичному психоаналітичному напряму, який старається у відносинах терапевта і пацієнта знову пережити минулу ситуацію батьківсько-дитячих відносин і потрактував інші впливи навколишнього світу переважно як перешкоди, ми беремо до уваги особливо соціальну дійсність хворого. Звідси стає зрозумілим чотирьохетапний диференціально-аналітичний процес: виховання -- самодопомога -- психотерапія -- транскультурний підхід.
2. Застосування когнітивної медицини
Когнітивна терапія ефективна при роботі з багатьма особовими проблемами: тривожністю, невпевненістю в собі, труднощами в встановленні відносин, харчовими порушеннями. Допомагає тим, хто пережив насильство, стрес. Метод когнітивної терапії може застосовуватися як в індивідуальній роботі, так і в роботі з сім'ями.
Видатний американський психолог Арон Бек (Aaron Веськ), засновник когнітивної психотерапії, об'єднав в своєму методі ідеї психоаналізу про вплив несвідомого на наші думки і вчинки і біхевіористів (Біхевіоризм (від англ. behaviour -- поведінка) -- один з напрямів в сучасній психології, яке вивчає поведінку, реакції організму, що виникають у відповідь на зовнішні стимули) про те, що новому типу реакцій на зовнішні події людини можна навчити. Арон Бек вважав: психологічні проблеми виникають через те, що ми робимо невірні висновки, які можуть сильно спотворювати реальні події. Крім того, кожний з нас не тільки сприймає і оцінює ситуацію, але і в думках безперервно коментує те, про що думає, що відчуває. Такі коментарі Бек називав «автоматичними думками» і вважав, що вони також можуть бути джерелом наших переживань і неадекватної поведінки. Всі пристрасті і хворобливі емоції виникають від неправильних висновків. Ми будуємо причинно-наслідкові зв'язки, але вони -- всього лише гра нашого розуму, і тому можуть бути помилковими. Справа не в тому, що мир поганий, затверджував Арон Бек, а в тому, що ми бачимо його таким.
Сьогодні когнітивна терапія Арона Бека -- один з головних методів когнітивно-біхевіорального підходу в психотерапії, який ефективний в роботі з багатьма психологічними проблемами.
То, як ми мислимо, у результаті визначає те, що ми відчуваємо, як відносимося до себе і іншим людям, як ухвалюємо рішення і як діємо. Наприклад, знайшовши, що новий знайомий неговіркий, одні пояснять це небажанням спілкуватися і відмовляться від спроб налагодити контакт. Інші сприймуть мовчазність як свідоцтво соромливості і прагнутимуть підбадьорити співбесідника. А треті взагалі не додадуть значення тому, як говорить людина, а більше звернуть увагу на його зовнішній вигляд. Якщо людина бачить в ситуації тільки одну грань, вихоплює в потоці подій тільки звичні риси, це обідняє його життя, позбавляє свободи вибору і може привести до неприємних непорозумінь.
Клієнт разом з психотерапевтом досліджують, за яких обставин виявляється проблема: як виникають «автоматичні думки» і як вони впливають на його уявлення, переживання і поведінку. Він вчиться пом'якшувати жорсткі переконання, бачити різні грані проблемної ситуації. Домашні завдання -- вправи, пропоновані психотерапевтом, дозволяють клієнту закріпити нові навики. Так поступово він вчиться вже без підтримки терапевта жити відповідно до нових, більш гнучких, поглядами.
Когнітивна терапія, як правило, короткострокова (від 5--10 до 24 сесій 1--2 рази на тиждень). Кількість зустрічей залежить від готовності клієнта працювати, від складності проблеми і умов його життя.
22-річна Світлана відчувала сильну образу на всіх, з ким спілкувалася. Одного разу свекор помітив: «Яка ти блідувата!» Ці слова показалися образливими: для неї вони означали, що співбесідник її не поважає -- «же з жінками так не розмовляють». І в інших ситуаціях вона ображалася кожного разу, коли думала, що до неї віднеслися без належної пошани. Продавець в магазині не посміхнувся, викладач не поставив залік «автоматом» -- Світлана немов спеціально шукала, на що можна образитися, і, зрозуміло, знаходила. Їй знадобилося декілька місяців роботи з психотерапевтом, щоб перестати бачити в чужих вчинках злий намір і почати реагувати більш спокійно.
Одностороння інтерпретація подій, спотворення мислення, як правило, супроводяться неприємними переживаннями -- страхом, роздратуванням, образою, відчуттям вини. Необґрунтовані узагальнення: «Якщо друг образив мене, значить, всі чоловіки -- зрадники» і поляризоване мислення: «Або пан, або пропав», (або ідеально добре, або катастрофічно погано) обмежують наше сприйняття. Персоніфікація -- ще один спосіб сприйняття (коли людина приймає те, що все відбувається на свій рахунок: «Вона хмуриться -- це я щось зробив не так.»), який робить життя нестерпним. В той же час, кожний з нас, позбулися подібні стереотипи мислення, здатний поглянути на подію з різних точок зору, побачити його в всій повноті.
В дитинстві, коли ми вивчаємо мир, деякі висновки і зв'язки стають для нас найважливішими і надалі визначають наші уявлення про те, як повинні поводитися люди, як нам інтерпретувати їх вчинки, як варто поступати в тих або інших ситуаціях. Коли ці переконання дуже загальні і категоричні (наприклад, «Всі люди повинні бути добрими» або «Якщо я не можу зробити краще за всі, то я невдаха»), вони обмежують свободу вибору, позбавляють нас можливості реально оцінювати себе і навколишніх людей і не дозволяють нам бути самими собою. Когнітивному терапевту в своїй роботі важливо зрозуміти: як, під впливом яких подій, подібні переконання сформувалися? Для цього він аналізує минуле клієнта, у тому числі його дитячий досвід.
