Співвідношення Я-реального та Я-ідеального у підлітків

p align="left">Концепція-Я стає нестійкою та протирічною коли людина не може одночасно брати до уваги свої оцінки себе та оцінки оточуючих. В таких випадках відбувається або відмова від орієнтації на ці оцінки взагалі, або вибір тих оцінок, які є ближчими до самооцінки. Це відбувається через несформованість концепції-Я, стійких домагань, відсутність усвідомлення свого права на певне життя та впевненості у своїх домаганнях. Якщо таке узагальнення так і не відбувається, людина залишається психологічно незрілою.

Отже, формування адекватної Я-концепції особистості, гармонійне поєднання таких її компонентів, як Я-реальне та Я-ідеальне, є запорукою активної життєвої позиції людини в процесі життєдіяльності [18,c.91].

1.2 Психологічні особливості особистості

Проблеми особистості є центральними в сучасній психології. Вони відносяться до числа самих складних та багаточисельних. Це і вікові проблеми формування особистості, і проблеми міжособистісного спілкування, в якому вона формується та проявляється, і проблеми глибинної основи особистості та закономірностей розвитку її самосвідомості. Адже проблема «Я» для кожного з нас не лише науково-пізнавальна, а й особиста. Кожного з нас турбують питання чи є особистість даною від народження, чи виникає на певних стадіях розвитку суспільства та індивіда? Як людина усвідомлює свої відмінності від інших людей та оцінює своє «Я»? наскільки воно є постійним чи змінним? Чи можливо об'єктивно пізнати самого себе та в чому полягають життєві функції самопізнання? Які передумови та межі самостійності індивіда та механізми взаємодії «Я» та «Ми»?

Наукова постановка цих питань відрізняється від тої, в якій вони виникають в буденній свідомості. Наука про людину та суспільство звикла мати справу перш за все з об'єктивною реальністю, яка описується та пояснюється об'єктивними методами. Між тим «Я» особистості при всій своїй об'єктивній суті, має ще й особливу суб'єктивну реальність, яка породжує певні труднощі у її дослідженні [31,c.69].

Дослідження становлення людської «самості» прояснює деякі загальні закономірності розвитку внутрішніх механізмів самоконтролю та саморегуляції, а також умов сходження особистості від індивідуально-випадкового до загального. Допомагає зрозуміти психологічні витоки та мотиви моральності людини. Все це є суттєвим для розв'язання практичних задач виховання, психологічної допомоги та особливо для самовиховання особистості.

Особистість - це за життя сформована система індивідуально-своєрідних рис, якими визначається своєрідне для людини мислення та поведінка. Формується особистість в складній системі взаємних стосунків, які виникають між індивідами в процесі суспільного життя.

Проблемі особистості та її розвитку присвячено чимало робіт вітчизняних та зарубіжних дослідників. Існує велика кількість різноманітних теорій та концепцій особистості. Розглянемо деякі з них.

Так ідеалістична психологія розглядає особистість, як особливу незмінну духовну сутність, яка є «цілком психічною істотою». В «гармонійній психології» В. Мак-Даугалла та психоаналізі З. Фрейда і А. Адлера - особистість трактується як ансамбль ірраціональних неусвідомлюваних потягів. В марксистській психології людину як особистість характеризує система відношень, обумовлених умовами життя в суспільстві.

Б. Г. Ананьєв та А. М. Леонтьєв розглядають особистість як єдність чуттєвої суті її носія - індивіда в умовах соціального середовища. При цьому природні властивості та особливості індивіда виступають в особистості як соціально обумовлені її елементи. Спираючись на психологію діяльності, А. М. Леонтьєв пояснює розвиток особистості як системної якості тим, що індивід у спільній діяльності з іншими індивідами змінює оточуючу дійсність, і завдяки цьому змінюється та перетворюється сам, стає особистістю. [3,c.89].

За С. Л. Рубінштейном, особистість є опосередковуючою ланкою, через яку зовнішні впливи пов'язані з певними ефектами в психіці індивіда. Особистість та її психічні властивості є одночасно і умовою і результатом її діяльності. Внутрішній психічний зміст поведінки формується у конкретних життєвих ситуаціях індивіда і переходить у відносно стійкі властивості, а ці властивості, в свою чергу, зумовлюють її поведінку. Важливою характеристикою особистості є її активність, тобто бажання суб'єкта постійно виходити за власні межі, розширювати сферу своєї діяльності [25,c.105].

На думку Л. С. Виготського, особистість характеризується певною направленістю - стійкою домінуючою системою мотивів - інтересів, переконань, ідеалів, смаків та ін., в яких проявляються основні потреби людини та глибинними смисловими структурами, які обумовлюють її свідомість та поведінку [9,c.67].

Найбільш часто в сучасній психології особистість розглядається з точки зору синтетичного підходу, який спирається на цілісну психологічну структуру особистості.

Аналіз наукових даних, що наведені у роботах Б. Ананьєва, Л. Виготського, В. Джеймса та багатьох ін. психологів, свідчить про необхідність визначення особистості як складної системи, в якій диференціюються та інтегруються різноманітні психічні якості. Вони формуються в індивіда під впливом соціальних факторів протягом тривалого часу в умовах здійснення власної діяльності та спілкування з іншими людьми. Зважаючи на це, особистість дійсно можна розглядати як «систему систем», на що вказував у свій час Г. Костюк.

Беручи до уваги складність проблеми створення системного психологічного уявлення про особистість, логічно передусім розглянути такий важливий вихідний аспект цієї проблеми, як психологічна структура особистості.

Можна вирізнити якнайменше три основних аналітичних напрями досліджень, у річищі яких здійснювалися спроби формування базових системних засад побудови цілісної психологічної структури особистості. Мова йде про соціально-психолого-індивідуальний, діяльнісний та генетичний напрями [23,c.56].

Наукові дані, здобуті в рамках цих трьох напрямів, свідчать про те, що у психології дедалі глибше усвідомлюється обмеженість існуючих одновимірних однобічних уявлень про структуру особистості. У працях О. Леонтьєва, Ф. Лерша, Г. Костюка, К. Платонова та інших чітко виявляється тенденція до синтезу багатовимірної системної психологічної структури особистості.

Так, у контексті соціально-психолого-індивідуального напряму побудови психологічної структури особистості були здійснені певні спроби виходу за межі одного виміру. Прикладом цього є так звана функціональна динамічна психологічна структура особистості К. Платонова. Згідно з його поглядами, у структурі особистості слід вирізняти чотири під структури:

1) соціально зумовлену під структура спрямованості особистості;

2) підструктуру досвіду;

3) під структуру психічних процесів;

4) під структуру біопсихічних, психофізіологічних властивостей особистості. .

Поряд із цим учений розглядав і другий ряд під структур - здібностей і характеру, які, так би мовити, «накладені» на всі під структури першого ряду. Застосуванням принципу «накладання» одного ряду під структур на інший був зроблений важливий крок до синтезу двовимірної структури особистості, хоча сам автор не казав про це.

На наш погляд, необхідно внести певні доповнення та уточнення до запропонованої К. Платоновим схеми. Наприклад, під структуру характеру доцільно вмістити до соціально-психолого-індивідуального ряду, враховуючи її зв'язок з під структурами спрямованості та біопсихічних якостей особистості, до останньої з яких входить темперамент. Соціально-психолого-індивідуальний ряд К. Платонова необхідно також доповнити такими важливими підструктурами, як спілкування та самосвідомість особистості. Без самосвідомості, або «Я-підструктури» як ядра особистості, неможливо створити наукове уявлення про структуру особистості. На це неодноразово вказували Б. Ананьєв, В. Джеймс, Е. Еріксон, С. Рубінштейн та ін.

Отже, людина не народжується особистістю, особистість формується в процесі життєдіяльності індивіда. Це складний процес, в якому рівні розвитку постійно змінюються та вдосконалюються. Психологічні проблеми особистості мають складний характер, різноманітні ознаки й охоплюють усі сторони буття людини. Їхня складність полягає, зокрема, і в тому, що вони, як правило, не виступають ізольовано, а тим чи іншим чином зачіпають усю особистість [31,c.135].

Розвинута особистість має розвинуту самосвідомість, що не виключає неусвідомлюваної психічної регуляції деяких важливих сторін активності особистості. Суб'єктивно для індивіда особистість виступає як його Я-концепція - система уявлень про себе, що виникає в процесі діяльності та спілкування, і забезпечує єдність його особистості.

На думку М. Мольца, саме образ власного «Я» є ключем до щасливого життя. Оскільки, по-перше, всі дії, почуття, вчинки, навіть здібності узгоджуються з образом власного «Я» як через свідомі, так і через підсвідомі механізми саморегуляції. По-друге, уявлення про себе ніколи не буває запізно змінити, вдосконалити і, відповідно, почати нове життя. Якщо змінюється цілісний образ власного «Я», то життєві проблеми, в тому числі психотравмуючі, які узгоджуються з цим новим образом, розв'язуються значно легше, без надмірних зусиль.

Зміна образу відбувається як через свідомий аналіз, так і через підсвідомість, підсвідоме мислення, яке М. Мольц характеризує як запрограмований на конкретну мету «сервомеханізм» (у техніці - це механізм автоматичного наведення на ціль), що керується свідомістю. Важливу роль у процесі свідомого керування неусвідомленими процесами відіграє так званий Творчий Механізм, який працює відповідно до поставленої мети або як Механізм Успіху (якщо глобальна мета - успіх), або Механізм Невдачі (якщо установки людини негативні).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8