Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi

1.2.3.Системний підхід

Цей підхід до вивчення творчості є найбільш перспективним, тому що враховує багатогранність феномену творчості, та уникає обмеженості поглядів щодо її природи. В той же час системний підхід містить в собі елементи протиріччя, тому що має на меті спробу поєднати в собі різнорідні психічні явища.

Елементи системного підходу спостерігаються в роботах радянського психолога, дослідника дитячої обдарованості Н.С.Лейтеса. Він зазначає, що творчі можливості залежать не тільки від властивостей розуму (наприклад, від легкості виникнення гіпотез, швидкості комбінування інформації), але й від певних рис особистості. Н.С.Лейтес надає важливого значення вивченню особистісних компонентів - характеру творчої особистості, внутрішніх установок, мотивів, “стилю поведінки” - з метою подальшого відокремлення рис, які сприяють творчим проявам. Необхідними для творчості Н.С.Лейтес називає такі якості:

розумова самостійність,

сміливість думки,

готовність до вольового напруження,

спрямованість особистості на творчість [35,с.46].

Л.С.Виготський, інший радянський психолог, виділяє два основних види людської діяльності: відтворюючий (або репродуктивний) та комбінуючий (або творчий). Обидва види цієї діяльності пов'язані з функціями нашого мозку, і саме комбінуюча (творча) здібність мозку представляє собою процес уявлення, яке Л.С.Виготський вважав основою творчої діяльності людини [15,с.5].

Для того, щоб пояснити психологічний механізм уявлення та пов'язаної з ним творчої діяльності, Л.С.Виготський виділив закони, яким підпорядковується діяльність уяви:

1. Подвійна, взаємна залежність творчої діяльності уяви та досвіду людини, що обумовлюється інтелектуальними здібностями.

Так як досвід є матеріалом, з якого створюються конструкції уяви, то чим багатшим є досвід, тим багатшою буде уява людини. В той же час уявлення може бути засобом розширення досвіду людини, тому що людина може уявити те, чого не бачила, завдяки чужому опису або розповіді, тобто людина може засвоювати за допомогою уяви чужий історичний або соціальний досвід.

2. Закон емоційного знаку ( вплив емоційного фактору на комбінуюче уявлення) та закон емоційної реальності уявлення (вплив уявлення на почуття).

В творчому процесі обов'язковими є афективні елементи. На будь-яку побудову фантазій впливають наші почуття ( наш емоційний фон), які спрямовують творчий процес. В свою чергу наші фантастичні побудови обов'язково викликають емоційні переживання як у самих авторів ( як прояв задоволення або незадоволення) так і у “спостерігачів” новоз'явлених творень.

Л.С.Виготський підкреслює, що обидва фактори - інтелектуальний та емоційний - є однаково необхідними для акту творчості [15,с.16].

Сучасний психолог Б.Б.Коссов присвятив свої дослідження виявленню фундаментальних механізмів, що об'єднують творче мислення, сприйняття та особистість.

Коссов Б.Б. вважає, що особистісний аспект проблеми творчого мислення потребує вивчення в першу чергу мотиваційної сфери особистості. В результаті дослідження особистісних особливостей творчих “лідерів” і “аутсайдерів”, Коссов зробив висновок, що базальним показником мотиваційної сфери особистості творчих лідерів є переважання позитивних емоцій, оптимізму, життєрадісності над негативними емоціями як проявами невдачі, поганого настрою. Ця властивість особистості виявилася тісно пов'язаною з трьома іншими властивостями: успішністю в повсякденних справах, переважанням інтересу, який мотивує активність у житті.

Коссов Б.Б. виділяє деякі співвідношення факторів, які визначають сферу творчої активності:

Співвідношення сфер умінь-знань (репродуктивного досвіду) та власно творчого.

Сфера пізнаного постійно розширюється за рахунок сфери творчого.

Співвідношення об'єктивно і суб'єктивно нового.

Суттєвою є суб'єктивна новизна (“відкриття для себе”), яка пов'язана з творчим розвитком і може породити об'єктивну (соціально-значиму) новизну.

Співвідношення “формування” та саморозвитку творчого потенціалу.

Для творчих рішень потребується мінімум репродуктивного досвіду, так як надлишок “зовнішнього” досвіду ставить бар'єри до творчості.

Співвідношення процесуального та особистісного аспектів творчого мислення [34,с.35-36].

Таким чином, основою продуктивного (творчого) та репродуктивного типів людської активності є процесуальна і особистісна форми актуалізації цієї активності. Особистісна форма актуалізації реалізується у вигляді особистісного стилю, а процесуальна форма -ступінню новизни продукту.

Поєднання в концепції Коссова Б.Б. таких різних психічних явищ як творче мислення, сприйняття та особистість є оригінальним але потребує більш вагомих доказів їх взаємозв'язку.

Дружинін В.М. займався дослідженням взаємовідношень трьох, виділених ним , основних загальних здібностей:

інтелект

(як здатність до застосування знань);

навчаємість

(як здатність до надбання знань);

креативність

(загальна творча здібність - як здатність до перетворення знань).

Дружинін В.М. відзначає, що кожній з цих здібностей відповідає специфічна мотивація та специфічна форма активності . Інтелекту - мотивація досягнень та адаптивна поведінка, навчаємості - пізнавальна мотивація, креативності - мотивація самоактуалізації та творча активність [27,с.15].

Вивчаючи зв'язок інтелекту з креативністю, В.М.Дружинін приділяє важливе значення особистісному компоненту творчості (особистісним якостям творчих постатей) та робить спроби проаналізувати особливості перебігу творчого процесу як ментального акту. Такий підхід до вивчення феномену творчості є цінним з точки зору пояснення чуттєво-емоційного аспекту творчості.

Напевно найбільш протиречивою концепцією творчості є концепція Д.Б.Богоявленської. Визнавши небезпечність ( для адекватного розкриття природи творчості) однобічного підходу в дослідженнях феномену творчості та прагнучи до уникнення “однобічності”, Богоявленська Д.Б. визначає творчість як “похідну інтелекту, заломленого через мотиваційну структуру, яка або гальмує, або стимулює його прояв” [8,с.23]. Але зазначаючи про важливість для творчості неінтелектуальних (особистісних , мотиваційних) факторів розумової діяльності, Д.Б.Богоявленська приділяє увагу переважно фактору інтелектуальному (розумовим здібностям).

Д.Б.Богоявленська виділяє особливу “інтелектуальну” одиницю дослідження творчості - інтелектуальну активність, яка (за думкою Д.Б.Богоявленської) поєднує в собі інтелектуальні та неінтелектуальні фактори, але не зводиться до жодного з них. Розумові здібності є фундаментом інтелектуальної активності, але проявляються лише через задіяння мотиваційної структури особистості [8,с.23].

Проявом інтелектуальної активності Богоявленська Д.Б. виділяє інтелектуальну ініціативу та робить її предметом своїх досліджень. Під інтелектуальною ініціативою розумілося продовження не просто розумової роботи, а пізнавальної діяльності, яку не обумовлюють ані практичні потреби, ані зовнішні, суб'єктивні оцінки роботи.

Пізніше Д.Б.Богоявленська розробила оригінальну методику “Креативне поле” та встановила рівні інтелектуальної активності:

стимульно-продуктивний, пасивний рівень;

евристичний рівень;

креативний, вищий рівень [8,с.37].

В результаті експериментальних досліджень Д.Б.Богоявленської, на стимульно- продуктивному рівні інтелектуальної активності опинилися учні з високими розумовими здібностями та блискучими знаннями з учбових предметів, але з тенденцією до самоствердження, до уникнення невдач. Це надало можливість зробити висновок про головну перепону на шляху до творчості - деформацію мотиваційної структури особистості. Таким чином Д.Б.Богоявленська виявила безпосередній зв'язок рівнів інтелектуальної активності ( як прояву творчості) з моральними якостями особистості.

Концепція Д.Б.Богоявленської є цілісною та охоплюючою різні аспекти феномену творчості, але з переважаючим акцентуванням інтелектуального компоненту.

Системний підхід до вивчення творчості серед західних вчених можна спостерігати в дослідженнях М.Воллаха та Н.Когана. Серед учнів 11-12 років вони виявили чотири групи дітей з різними рівнями розвитку інтелекту і креативності, які відрізнялися способами адаптації до зовнішніх умов і вирішення життєвих проблем:

діти з високим рівнем інтелекту і креативності мають адекватний рівень самооцінки; їм притаманні внутрішня свобода і високий самоконтроль;

діти з високим рівнем інтелекту і низьким рівнем креативності прагнуть до шкільних успіхів, стримані, замкнуті та мають занижену самооцінку;

діти з низьким рівнем інтелекту і високим рівнем креативності - тривожні, неуважні, важко пристосовуються до шкільних вимог;

діти з низьким рівнем інтелекту креативності зовнішньо добре адаптуються, мають адекватну самооцінку, низький рівень предметних здібностей компенсується розвитком соціального інтелекту, товариськістю [27,с.216-217].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11