Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi
p align="left"> На основі особливих відносин свідомості та безсвідомого В.М.Дружинін виділив ознаки творчого акту:спонтанність,
пасивність волі,
мінливість стану свідомості в момент натхнення,
активність безсвідомого.
До того В.М.Дружинін відмічає, що потреба в творчості виникає тоді, коли вона небажана чи неможлива: свідомість як би провокує активність безсвідомого [26,с.151].
Я.О.Пономарьов також підкреслює роль безсвідомого для процесу творчості та відзначає, що продукт творчості передбачає включення інтуїції.
Творчий акт Я.О.Пономарьов розглядає в контексті інтелектуальної діяльності за схемою: на початковому етапі постановки проблеми активною є свідомість, потім, на етапі рішення - активним є безсвідоме, а перевіркою правильності рішення на третьому етапі займається свідомість [65,с.153].
Таким чином, завдяки особливим відносинам свідомості і безсвідомого забезпечується внутрішня активність процесу творчості, яка може реалізуватися у вигляді зовнішньої творчої діяльності людини.
“Головне в творчості - не зовнішня активність, а внутрішня - акт створення “ідеалу”, образу світу, де проблема відсторонення людини і середовища вирішена. Зовнішня активність є лише експлікація продуктів внутрішніх процесів” [26,с.147].
Але досить довго в психології надавалась перевага визначенню творчості як зовнішньої активності, як “діяльності людини, яка створює нові матеріальні і духовні цінності, що мають суспільну значимість”. Таке тлумачення сутності творчості було зафіксовано у Великій Радянській Енциклопедії , і саме таке визначення творчості було провідним і підтримувалося більшістю радянських психологів (Л.С.Виготський, В.О.Моляко, О.Н.Лук, Н.С.Лейтес, В.А.Роменець, Б.П.Нікітін) приблизно до другої половини 80-х років 20 століття.
“Творчою діяльністю, - писав Л.С.Виготський, ми називаємо таку діяльність людини, яка створює дещо нове, все одно чи буде це створене творчою діяльністю яким-небудь предметом зовнішнього світу, чи розумовою конструкцією або чуттєвістю, яка живе та проявляється тільки в самій людині” [15,c.3].
З точки зору психології під творчістю розуміють процес створення чогось нового для даного суб'єкта. Тому зрозуміло, що творчість в тій чи іншій формі не є долею “обраних”, вона доступна будь-кому. І школяр, який засвоює нові знання, вирішує нову незнайому задачу, і робітник, який виконує нове технічне завдання… - всі вони займаються творчістю, вирішують творчі задачі [54,с.7].
За радянських часів вважалося, що творчість не є привілеєм обраних, а є характерною рисою радянського образу життя; провідним було ще одне положення - що кожній людині властиві творчі здібності. Лук О.Н. пише :
“Оволодіння членороздільним мовленням у віці “від двох до п'яти” - несумнівно творчий процес… саме та обставина, що кожній нормальній людині доступне оволодіння мовою, дає підстави стверджувати, що кожній людині властиві творчі здібності [37,с.124].
І якщо на сучасному етапі також вважається, що кожна особа здатна до творчості, як засобу максимальної і глибокої реалізації своєї індивідуальності, то визначення творчості як діяльності по створенню нових матеріальних і духовних цінностей часто підлягало критичному переосмисленню.
Деякі дослідники вважають, що таке визначення не можна вважати задовільним, оскільки в ньому не відображається соціальна спрямованість. Адже неможливо вважати творчою діяльністю винахід нової зброї масового знищення людей, треба враховувати характер використання нового знання, яке згідно до старої аналогії, нагадує ніж: ножем можна нарізати хліб, а можна й зарізати людину … [89,c.4].
О.О.Леонтьєв погоджується з трактуванням творчості як діяльності, але уявляє її не як процес створення нового, а як здатність людини “діяти в невизначених ситуаціях”. Умовою такої здатності є самореалізація (самовизначення) особистості [36,с.84]. Під цим розуміється самостійне “будівництво” системи відносин між окремою особистістю та предметним і соціальним світом, що має на меті перетворення світу через власну діяльність.
Я.О.Пономарьов взагалі вважає, що розуміти термін “творчість” як діяльність людини, означає розуміти цей термін у вузькому значені, та формулює гіпотезу, згідно якої творчість в найширшому значенні виступає як механізм розвитку [65,с.72]. Таким чином аналіз творчості включався в аналіз розвитку явищ. Творчість як механізм розвитку виступає в якості атрибуту матерії, її невід'ємної властивості.
Зверталася увага і на принципову відмінність творчості і предметної діяльності. Основною ознакою діяльності як форми активності - є потенційна відповідність мети діяльності її результатам. Для творчого акту характерним є протилежне - розбіжність мети ( задуму, програми…) з результатом.
В.М.Дружинін притримується точки зору, що творчість і діяльність є принципово протилежними формами людської активності та вказує на їх суттєві відмінності:
Діяльність виникає внаслідок зовнішніх або внутрішніх раціональних причин (“для того, щоб” або “тому що”). Творчість спонтанна і непланована.
Діяльність доцільна, раціональна і свідомо регульована. Творчість недоцільна, ірраціональна і не піддається (в момент творчого акту) регуляції з боку свідомості.
Діяльність спонукається певною мотивацією, функціонує за типом “негативного зворотного зв'язку”: досягнення результату завершує етап діяльності.
Творчість має в основі глобально ірраціональну мотивацію відсторонення людини від світу, спрямовується тенденцією до його продовження.
4 . Творчість - це життя безсвідомого. Її механізм - взаємодія активного домінуючого безвідомого з пасивною свідомістю.
Діяльність - це життя свідомості. Її психологічний механізм зводиться до взаємодії активної, домінуючої свідомості з рецептивним, пасивним безсвідомим [26,с.154].
Таке розділення не може бути категоричним. Між творчістю та діяльністю безперечно існує зв'язок. Було б помилкою прирівнювати творчість тільки до діяльності людини, але в той же час не слід забувати, що творчість є діяльнісною за своєю природою, оскільки завжди передбачає процес розвитку - або ідеального (почуття, думки), або матеріального (речі). Таким чином, діяльність виступає ніби-то складовою частиною творчості, її рушійною силою. Як вірно помітила Д.Б.Богоявленська “ творчість - це розвиток діяльності за ініціативою самої особистості” [9,с.36].
Західні представники глибинної психології і психоаналізу вважають що в основі творчості лежить специфічна мотивація, яка спрямовує особистість до творчості та вказує на мотиваційну природу творчості.
З.Фрейд вважає творчу активність результатом сублімації статевого потягу на іншу сферу діяльності. А.Адлер уявляє творчість результатом компенсації комплексу недостатності. К.Юнг представляє творчість як прояв архетипів колективного безсвідомого. Р.Ассаджіолі вважає творчість процесом сходження особистості до “ідеального Я”, засобом її саморозкриття.
Гуманістичні психологи (А.Маслоу, Г.Оллпорт, К.Роджерс) вважають джерелом творчості мотивацію особистісного зростання, потребу людини в самоактуалізації, прагнення “стати тим, що закладено в людській потенціальності”.
Тепер спробуємо підвести підсумки та сформулювати підходи до розуміння природи творчості:
Психогенетичний підхід (В.М.Бехтєрєв, В.О.Енгельгард, В.М.Вільчек).
Кожна людина має певний рівень природної обдарованості творчими здібностями. Творча здатність людини виступає як природжена потреба та реалізується за допомогою механізму наслідування.
Соціальний підхід (О.М.Лук, В.О.Моляко, Б.П.Нікітін, В.Є, Чудновський, В.М.Дружинін та ін.).
Оскільки людина народжується в світі соціальному, то процес її розвитку завжди супроводжується впливом соціокультурного середовища . Соціальне обумовлює творчі можливості людини, сприяє їх реалізації, або гальмує їх прояв.
“Чуттєво - емоційний “ підхід (Г.В.Піхманець, Н.В.Рождественська, О.Л.Галін, В.М.Дружинін).
Творчість передбачає внутрішню (ментальну) активність особистості, тому що супроводжується емоційно-чуттєвими реакціями особистості. Емоційні переживання можуть або спонукати особистість до творчості, або бути продуктом творчо-діяльнісної активності.
Аксіологічний (ціннісний) підхід (С.О.Грузенберг, В.А.Роменець).
Цінності визначають зміст творчості. Творчість є цінною лише тоді, коли виражається в позитивній продуктивності.
Діяльнісний підхід (Л.С.Виготський, В.О.Моляко, О.Н.Лук, Н.С.Лейтес, Б.П.Нікітін, О.О.Леонтьєв).
Внутрішня активність особистості, як правило, має прояв в її зовнішній (діяльнісній) активності, мета якої - перетворення світу через власну діяльність.
Мотиваційний підхід (З.Фрейд, А.Адлер, К.Юнг, Г.Ассаджіолі, Г.Оллпорт, К.Роджерс, А.Маслоу та ін.)
До творчості особистості спонукає певний тип мотивації, тому творчість породжується специфічними внутрішніми прагненнями людини.
Кожен із зазначених підходів послугував подальшому вивченню феномену творчості та сприяв розробленню основних концепцій творчості сучасними дослідниками, що й буде предметом дослідження в наступній главі цієї роботи.
1.2. Основні підходи до феномену творчості в сучасних вітчизняних та західноєвропейських психологічних дослідженнях
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
