Роль та мiсце творчостi в процесi самоактуалiзацii особистостi

p align="left">Ще в 60-х р.р. ХХ ст. було описано більш ніж 60 визначень креативності, визначення продовжують з'являтися і на сьогоднішній день, але жодне визначення не було визнане універсальним ( як і визначення самої творчості взагалі). П.Торранс зібрав і представив визначення, які метафорично пояснюють сутність творческості: копати глибоко, дивитися крізь, простягати руку у завтрашній день, слухати кішку, співати у власному ключі [88,с.123].

Традиційно вивчення творческості відбувається в двох основних напрямках: “особистісному” (вплив на творческість особистісних рис) і “пізнавальному” ( вплив на творческість інтелектуальних, пізнавальних особливостей). В даній главі ми будемо розглядати особистісну творческість, яка розуміється як творческість в контексті самоактуалізації.

В творчості самоактуалізації на першому місті стоїть особистість, а не її досягнення, які розглядаються як епіфеномени, породжені особистістю і тому уявляються вторинними по відношенню до неї. Є також необхідність відділити “особливий творчий талант" від “творчих здібностей до самоактуалізації”, які більшою мірою є похідними від самої особистості та активно проявляються в повсякденному житті.

Творчість самоактуалізації можна приблизно визначити як схильність підходити творчо до будь-якого вияву життя.

В цьому руслі майже будь-яка діяльність або заняття можуть виступати як творчими, так і не творчими, і як вірно помітив А.Маслоу - “у першокласно приготованому супі більше “творчості” ніж у посередньо намальованій картині” [42,с.173].

Для творчості самоактуалізації найбільш важливими є наступні психологічні умови:

вільність від стереотипів та “навішування ярликів”, тобто здатність сприймати навколишній світ без апріорних установок на те, що в ньому повинно бути, чого в ньому бути просто не може і що є завжди;

спонтанність і експресивність, як здатність діяти під впливом раптового бажання, без підготовки і планування;

відсутність страхів щодо нового, таємничого, незрозумілого, і навіть більше - тяжіння до невідомого;

майже стертість границі між роботою та грою.

Існує думка, що вищезазначені характеристики більш за все властиві дітям (Вайнцвайг, Маслоу, Н.Роджерс), тобто від початку є присутніми в людській природі, але протягом життя втрачаються або спотворюються в ході залучення людини до певної культури.

Хоча буття людини іншим і не може бути як “культурним”, все ж таки культурна традиція сприяє поневоленню творчості. М.Бердяєв взагалі песимістично вважає, що культура свідчить про творчу невдачу людини. Філософія і наука є невдачею в творчому пізнані істини; мистецтво і література - невдачею в творчості краси; сім'я і статеве життя - невдачею в творчості кохання; мораль і право - невдачею в творчості людських відносин. Культура у всіх її проявах є невдачею творчості, є неможливість досягти творчої зміни буття. Всі досягнення культури - символічні, а не реалістичні [6,с.315]. Але, хоча це й парадоксально- іншого шляху виразу творчих прагнень людини , крім культури, існувати не може.

Проблема співвідношення культури і творчості полягає в тому, що нормальна пристосованість будь-якої людини припускає поступову, але постійну відмову від багатьох глибин людської природи - людина змушена пристосовуватися до реальності виживання, яке потребує цілеспрямованості та прагматизму більше, ніж поезії. Е. Фромм вважає, що успішна пристосованість часто досягається шляхом відмови від власної індивідуальності [92,с.16]. А. Маслоу пише, що “добре пристосуватися до світу реальності значить прийняти розкол своєї особистості” [42,с.180]. Тобто людина часто відвертається від багатьох аспектів своєї суті, тому що вони уявляються непотрібними для “культурного” життя, або навіть небезпечними. Але така відмова збіднює особистість, тому що ці глибини являються також джерелом радощів, здатності грати, сміятися і, найголовніше, бути творчою людиною. Відгороджуючись стіною від свого внутрішнього пекла, людина також відгороджується і від свого внутрішнього раю [42,с.180].

Для людей, які сприймають себе повністю, які не прагнуть до постійного контролювання та приховування своєї власної самості, творчість є більш доступною, тому що вони витрачають значно менше часу і енергії на боротьбу із самими собою.

Таким чином здатність людини занурюватися у власну сутність, цінувати і не боятися її, сприймати і миритися з імпульсами, замість того, щоб постійно контролювати їх, представляється однією з основних умов творчості.

Тепер спробуємо окремо розглянути та з'ясувати існуючі відмінності між “творчістю самоактуалізації” і “самоактуалізацією в творчості”.

Ці два поняття є різнорідними за своєю мотиваційною природою.

Виділяють два основних типи мотивації поведінки людини: подолання дефіциту і прагнення до розвитку. “Подолання дефіциту” спрямовує поведінку на задоволення потреб організму, тому що незадоволеність загрожує нормальному самопочуванню і здоров'ю взагалі. “Дефіцит”, як правило, відшкодовується за рахунок зовнішніх сил ( частіше за допомогою інших людей), а не самим об'єктом. “Розвиток”, навпаки, потребує активності самого суб'єкту, хоча також передбачає задоволення основних потреб організму. Але “розвиток” (на відміну від “дефіциту”) представляє постійний, майже безперервний, всепрогресуючий процес, який відбувається за принципом -“чим більше отримується, тим більшого хочеться”.

Г.Оллпорт відзначає, що мотив “ліквідації дефіциту” підштовхує до зняття напруги і відновлення рівноваги, а мотив “розвитку особистості”, навпроти, підтримує напругу заради далекої (іноді недосяжної) мети. Маслоу пояснює ще конкретніше: ліквідація дефіциту запобігає хворобі; задоволення прагнення до розвитку робить людину здоровою [42,с.57]. Таким чином мотивацією творчості самоактуалізації особистості виступає мотив розвитку.

Стимулами творчості вважаються -“дух утечі”, пов'язаний з необхідністю компенсації, і прагнення до незалежності .

Ян Парандовський пише, що “пошуки чогось іншого, далекого -в часі, в просторі, в краєвиді, в звичаях, у віруваннях і почуттях - усе це було непереборною потребою цілих епох, і “дух утечі” прирікав на еміграцію не одне покоління [61,с.26]. Дійсно, сучасна людина також іноді прагне втекти від нудного часу, від нестерпних умов побуту - тоді з'являється потреба в новому, в змінах, в творчості. З “духом утечі” близько споріднене відчуття власної недосконалості, тоді творчість виступає як необхідність компенсації - творчість має компенсувати фізичні недоліки, неласкаву долю, матеріальну незабезпеченість. Створювався вигаданий світ, тому що світ справжній перетворив людину на вбогу й розчаровану істоту. “Дух утечі” та необхідність компенсації, здебільшого, являються негативними мотивами самоактуалізації в творчості.

Позитивним мотивом виступає відчуття незалежності, або, як писав М.Пришвін, “пристрасна жадоба до життя” [68,с.38]. Прагнення до незалежності примушує людей порушувати звичайний хід речей, впливає на долю сильних особистостей, породжує авантюристів, “великих”, або просто оригінальних людей. Є навіть літературний приклад Ч.Стрикленду ( з роману С.Моєма “Місяць і сяйво”), який був біржовим маклером, але раптом вирішив стати художником, залишив сім'ю, прирік себе на голод і митарства заради того, що в ньому пробудилося. Хоча його творчість протягом всього життя ніхто не визнавав.

Творчість завжди втілює в собі жадання життя як засіб усунення душевної самотності. Е Фромм навіть зазначає - якщо потяг до творчості не отримує реального виходу, виникає тяжіння до руйнування. Психічне напруження стає таким сильним, що якщо людина не має можливості поєднати себе з миром в творчості, з'являється спонука до усунення та руйнування світу [92,с.15]. Так парадоксально виглядає потреба людини в творчості.

Отже, ми з'ясували ,що до творчості самоактуалізації мотивує прагнення до розвитку, а позитивним мотивом самоактуалізації в творчості виступає прагнення до незалежності. І в обох випадках творчість виступає як джерело самоактуалізації, відіграє роль своєрідного постачальника енергії.

Творческість, як здатність до творчості, забезпечує оригінальність процесу самоактуалізації особистості. Оригінальність насамперед виражається в неповторності індивідуальної натури людини. Бути оригінальним - означає бути самим собою.

Прояви творческості в процесі самоактуалізації простежуються:

А) В творчому підході до життєвих проблем.

На відміну від творчого підходу до проблем існують стереотипний (нетворчий) та невротичний підходи. При стереотипному підході перевага віддається вже відомим способам розв'язання, які не потребують особливих зусиль. Оригінальні шляхи розв'язання відкидаються, оскільки вони вважаються ризикованими і пов'язані з додатковими клопотами.

Невротичний підхід виявляється тоді, коли людина не здатна зосередити свої зусилля на предметному розв'язанні проблеми, бо в неї виникають труднощі із самою собою - замість того, щоб повністю зосередитися на завданні, людина надміру зосереджується на самій собі.

Творчий підхід до життєвих проблем потребує відсутності страху перед несподіваними способами які неочевидні для загальної маси. Вирішення проблем, при цьому підході, дає задоволення і хвилює, а сама проблема повністю захоплює людину. Неуспіхи та невдачі рідко коли можуть викликати у такої людини розпач і зневіру, оскільки вже самі пошуки є для неї задоволенням.

Б) В творчому ставленні до життя.

В основі повноцінного життя людини лежить особливе - творче - ставлення до нього. Творче ставлення до життя долає невидиму, але постійно відчувану людиною психологічну межу, що відділяє Я від не-Я. Навколишній світ відкривається не стільки як світ зовнішніх об'єктів та їх відношень, скільки як її особистісний світ - тобто світ, до якого вона найглибшим чином причетна. Передумовою такого бачення світу є духовно практична діяльність щодо самоактуалізації власного потенціалу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11