Психологічні особливості учнів із неповних сімей та шляхи психопрофілактики
p align="left">в) зниження можливості в організації змістовного дозвілля й відпочинку в силу недоліку матеріальних засобів і зайнятості самотнього батька (матері);г) «подвійна» відповідальність одного з батьків за матеріальне забезпечення й соціалізацію дитини часто зрушує орієнтири на матеріальне забезпечення, а не на духовні цінності, тобто можуть відбутися порушення в оволодінні дитиною соціальними нормами й правилами;
д) відсутність у неповній родині емоційно-психологічного тла, що створюють повноцінні подружні й батьківські відносини;
е) порушення емоційного зв'язку з відсутнім батьком, нереалізованість потреби в прихильності до нього;
ж) порушення процесу формування психологічної основи дитини в силу утруднення розвиток подань про культуру спілкування між поколіннями.
Виходячи з даного нами робочого визначення неповної сім'ї, коротко охарактеризуємо виховну ситуацію, яка складається в різних типах неповних сімей. [4]
Неповна сім'я, є найбільш проблематичною й уразливою у виховному плані. Опираючись на велику кількість емпіричного матеріалу, В. Я. Титаренко робить висновок про те, що неповна сім'я більш ніж у два рази частіше виступає «постачальником» неповнолітніх правопорушників у порівнянні зі звичайної (повної) сім'єю. Причини цього явища криються в постійній зайнятості матері(батька), діти з неповних сімей частіше залишаються взагалі без усякого догляду, утома матері позначається на її відносинах з дітьми, збільшується дратівливість, неврівноваженість. Діти, які виховуються в неповній сім'ї, частіше засмучують батьків поганою успішністю в школі, брутальністю в спілкуванні, поганою поведінкою у школі, дружбою з поганими товаришами, занадто раннім інтересам до однолітків іншої статі. [26]
С.А. Корольова вважає, що у неповній сім'ї для майбутнього чоловіка й жінки відсутній головне - приклад шлюбних відносин. Тому відсутній для дітей - майбутнього чоловіка й жінки й батьків - певна можливість формування культури почуттів, відносин, характерних для взаємин чоловіка й дружини. Майбутні чоловіки, які виховуються без батька, нерідко засвоюють жіночий тип поведінки або ж у них формується перекручене подання про чоловічу поведінку як агресивну, різку, жорстоку. А в майбутніх дружин, які виросли без батька, гірше формуються подання про ідеал майбутнього чоловіка, у подружньому житті їм значно важче адекватно розуміти чоловіка й синів. Тому в таких сім'ях свідомо більше причин для конфліктів, розлучень.
Виховні можливості в неповній сім'ї обмежені: ускладнюється контроль і нагляд за дітьми, відсутність батька позбавляє дітей можливості знайомити з різними варіантами сімейних відносин і спричиняє однобічний характер психічного розвитку. Це пов'язане з відсутністю зразків сексуальної поведінки дорослої людини, яку можна було б наслідувати в майбутньому. Хлопчик, який одержав «охоронне» материнське виховання, нерідко позбавлений необхідних чоловічих рис: твердості характеру, дисциплінованості, самостійності, рішучості. Дівчинці спілкування з батьком допомагає формуванню образа чоловіка. Якщо батька в родині немає, то образ чоловіка виходить перекрученим - збідненим або, навпроти, ідеалізованим, що приводить згодом або до спрощеності в особистих відносинах із чоловіком, або до непереборних складностей. Опираючись на негативний досвід батьківської сім'ї, чоловік і жінка з неповних сімей легше йдуть на розрив і у власній сім'ї. [14]
І.В. Гребенніков вважає, що основне призначення сім'ї - задоволення суспільних, групових і індивідуальних потреб. Будучи соціальним осередком суспільства, сім'я задовольняє ряд його найважливіших потреб, у тому числі й у відтворенні населення. У той же час вона задовольняє особистісні потреби кожного свого члена, а також загальсімейні (групові) потреби. Із цього й випливають основні функції сім'ї: репродуктивна, економічна, виховна, комунікативна, організації дозвілля й відпочинку. Між ними існує тісний взаємозв'язок, взаємопроникнення й взаємодоповнюваність.
В неповній сім'ї дані функції виконуються на недостатньому рівні, що негативно впливає на формування особистості дитини.
Репродуктивна функція сім'ї складається у відтворенні життя, тобто в народженні дітей, продовженні людського роду. В неповній сім'ї дана функція відсутня, якщо мати не хоче другий раз виходити заміж, щоб не травмувати дитину. Діти в неповних сім'ях, часто не мають молодших братиків або ситечок, в них не формуються навички поведінки з молодшими дітьми.
З економічною функцією тісно зв'язана проблема керування сім'єю, тобто питання верховенства в сім'ї. В сім'ї, звичайно головним є батько йому належить необмежена влада. В неповній сім'ї головною є матір, тому дитина не переймає приклад поведінки батька та чоловіка в сім'ї.
Комунікативна функція сім'ї, можна назвати наступні компоненти цієї функції: посередництво сім'ї в контакті своїх членів із засобами масової інформації (телебачення, радіо, періодична преса), літературою й мистецтвом; вплив сім'ї на різноманітні зв'язки своїх членів з навколишнім природним середовищем і на характер її сприйняття, організація внутрісімейного спілкування. В неповній сім'ї комунікативні функція не виконується в повною мірою. Активний вплив сім'я робить на розвиток духовної культури, на соціальну спрямованість особистості, мотиви поведінки. Будучи для дитини мікромоделлю суспільства, сім'я виявляється найважливішим фактором у виробленні системи соціальних установок і формування життєвих планів. Суспільні правила вперше усвідомлюються в сім'ї, культурні цінності суспільства споживаються через сім'ю, пізнавання інших людей починається з сім'ї. Діапазон впливу сім'я на виховання дітей настільки ж широкий, як і діапазон суспільного впливу. В неповній сім'ї виховна функція покладена на одну людину матір або батька, яка не в змозі виконувати її в повному обсязі. Функція організації дозвілля та відпочинку має велике значення для розвитку дитини, проведення часу з батьками зближує їх. В неповній сім'ї дана функція не виконується в повною мірою. [7] Таким чином, неповні сім'ї негативно впливають на формування особистості дитини. Батько грає величезну роль в формуванні особистості дитини, її гендерної ролі. У дівчинки батько формує образ чоловіка, яким він має бути, а для хлопчика, батько, являється прикладом для наслідування чоловічих рис характеру та поведінки.
1.2 Особливості психологічного розвитку учнів молодшого підліткового віку
Підлітковий період - це вік від 11 до 15-16 років. Періодизація життєвого шляху завжди включає вказівку на те, які завдання повинна вирішити людина, яка досягла певного віку, щоб вчасно перейти в наступну фазу життя. Молодший підлітковий вік визначається 11-13 років. Активізація й складна взаємодія гормонів росту й статевих гормонів викликають інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Збільшуються зріст і вага дитини, причому в хлопчиків у середньому пік «стрибка росту» доводиться на 13 років, а закінчується після 15 років, іноді триваючи до 17. У дівчат «стрибок росту», звичайно починається й кінчається на два роки раніше (подальший, більше повільний ріст може тривати ще кілька років).
Е.І. Туревська вважає, що зміна зросту й ваги супроводжується зміною пропорцій тіла. Спочатку до «дорослих» розмірів доростають голова, кисті рук і ступні, потім кінцівки - подовжуються руки й ноги - в останню чергу тулуб. Інтенсивне зростання кістяка, що досягає (4-7 см) на рік, випереджає розвиток мускулатури. Все це приводить до деякої непропорційності тіла, підліткової незграбності. Підлітки часто відчувають себе в цей час незграбними, неспритними.
У зв'язку зі швидким розвитком виникають труднощі у функціонуванні серця, легенів, кровопостачанні головного мозку. Тому для підлітків характерна зміна артеріального тиску, підвищена стомлюваність, перепади настрою; гормональна буря неврівноваженість. Емоційну нестабільність підсилює сексуальне збудження, яке супроводжує процес статевого дозрівання.
Соціальна ситуація розвитку являє собою перехід від залежного дитинства до самостійної й відповідальної дорослості. Підліток займає проміжне положення між дитинством і дорослістю. [28]
І.Ю. Кулагіна вважає, що провідною діяльністю підлітка є спілкування з однолітками. Головна тенденція - переорієнтація спілкування з батьків і вчителів на однолітків.
1) Спілкування є для підлітків дуже важливим інформаційним каналом;
2) Спілкування - специфічний вид міжособистісних відносин, він формує в підлітка навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися й у теж час відстоювати свої права;
3) Спілкування - специфічний вид емоційного контакту. Дає почуття солідарності, емоційного благополуччя, самоповаги.
Спілкування включає 2 суперечливі потреби: потреба в приналежності до групи й у відособленості (з'являється свій внутрішній світ, підліток відчуває потребу залишитися наодинці із собою). Підліток, вважаючи себе унікальною особистістю, у той же час прагне зовні нічим не відрізнятися від однолітків. Типовою рисою підліткових груп є комформність - схильність людини до засвоєння певних групових норм, звичок і цінностей. Бажання злитися із групою, нічим не виділятися, яке відповідає потребі в безпеці - це механізм психологічного захисту, який називається соціальною мімікрією. [16]
Г. Шихі вважає, що перехід від дитинства до дорослості протікає, як правило, гостро й часом драматично, у ньому найбільше випукло переплетені суперечливі тенденції соціального розвитку.
З одного боку, для цього складного періоду характерні негативні прояви, дисгармонійність особистості, згортання й зміна сталих інтересів дитини, яка протестує характер її поведінки стосовно дорослого.
