Психологічні особливості спілкування підлітків

p align="left">У шостому класі з'явився новий учень - Паша, якого діти сприйняли з радістю. Паша добре навчався, захоплювався математикою. Він був добрим, чуйним хлопцем, давав списувати задачі, підказував на контрольних роботах. Навкруг нього стали гуртуватися хлопці. Авторитет Тані у класі похитнувся. Спочатку та хотіла повернути втрачені позиції за рахунок успішності - вона стала на стежину «гонитви за балами». Це призвело до виникнення підвищеної тривожності, нервозності, неадекватних реакцій у випадку отримання 11 балів. Згодом Таня стала застосовувати новий для неї засіб самоствердження у класі - застосовувати фізичну силу і різкість у спілкуванні з ровесниками, але це тільки погіршило її становище.

Що ж виходить? Таня неправильно оцінила своє становище у класі, вважаючи, що всі від неї відвернулися, та ще й вважала себе класною «зіркою».

Крім того, слід відзначити, що суб'єктивна значущість для підлітка сфери його спілкування з однолітками значно контрастує з явним недооцінюванням цієї значущості дорослими, особливо учителями. Для підлітків переживання щодо спілкування із ровесниками виявляються найтиповішими, а вчителі вважають, що це переживання через спілкування з учителями, батьки ж вважають, що підлітки переживають через них. Це є серйозною проблемою сучасної виховної ситуації, свідчить про нездатність дорослих, які оточують підлітка, бачити його справжні переживання.

Більшість дорослих, які оточують підлітка, не мають ніякого уявлення про динаміку мотивів його спілкування з однолітками протягом підліткового віку, про зміну пов'язаних із цим спілкуванням переживань. Цю динаміку схематично можна подати так: якщо у 5 класі домінуючим мотивом у спілкуванні з ровесниками є просте бажання бути у їхньому середовищі, разом щось робити, то вже у 6 - 7 класах на перше місце виходить інший мотив - посісти певне місце у колективі ровесників (приклад із Танею).

У 8 - 9 класах головним стає прагнення підлітка до автономії у колективі ровесників і пошук визнання цінності власної особистості в очах однолітків. У багатьох підлітків виявляється рустованою потреба «бути значущими в очах ровесників», що призводить до переживань. Дорослі ніколи цього не помічають.

Батьки підлітків усі проблеми їхнього спілкування з ровесниками пов'язують із вадами тих дітей, із якими спілкується їхній син або дочка. Водночас дослідження свідчать, що вже починаючи із 7-го класу «у підлітків починається інтенсивно розвиватися особистісна рефлексія», внаслідок чого вони починають бачити причини своїх конфліктів, труднощів або, навпаки, успіхів у спілкуванні з ровесниками, який зосереджується навколо питань навчання та поведінки, а старших - питань міжособистісного спілкування, розвитку індивідуальності. На цьому тлі у 7-класників, а особливо у 8-класників зростає критичність щодо власних вад, які можуть приховуватись у спілкуванні з іншими людьми. Підліток у цьому віці потребує допомоги дорослого, але дорослі мало чим можуть йому допомогти, не сприймаючи його проблем.

3.3 Спілкування підлітків з дорослими

Важливість для підлітка його спілкування з ровесниками нерідко відсуває на задній план його стосунки з дорослими, передусім із батьками і вчителями. Що сьогодні породжує ці проблеми підлітків?

Перше джерело цих проблем - нерозуміння дорослими внутрішнього світу підлітка, їхні хибні або примітивні уявлення про його переживання, мотиви тих чи інших вчинків, прагнень, цінностей.

Чим старшими стають підлітки, тим менше розуміння вони знаходять у дорослих. Якщо їхні уявлення про переживання учнів 5 - 6 класів певним чином відповідають дійсності, то уявлення про переживання учнів 8 - 9 класів дуже від неї далекі. Іншими словами, батьки припиняють бачити своїх дітей, а вчителі - своїх учнів, а місце цих конкретних і різних підлітків починає заміняти абстрактна і спотворена їх версія, яка береться з газет і розмов дорослих між собою, але тільки не з реального і живого бачення дитини.

І батьки, і вчителі здебільшого не вміють побачити і врахувати у практиці виховання того швидкого, інтенсивного процесу дорослішання підлітка, усіляко намагаються зберегти «дитячі» форми контролю, спілкування з дітьми. Саме цей момент підлітки, починаючи з 6-го класу, називають головним чинником своїх прикростей у спілкуванні з батьками: «Мені прикро, якщо батьки опікуються мною, стежать за моїм апетитом і одягом» (5 - 6 клас), «Я засмучуюсь, якщо батьки не розуміють мене, мої переживання і турботи, вони все приховують від мене, а в мої секрети втручаються» (8 - 9 клас). Особливо гостро це виявляється у старших підліткових класах, учні яких мають велику потребу у спілкуванні з дорослими «на рівних», рідко маючи можливість її задовольнити. Наслідком цього, як правило, стає протиставлення себе, свого «Я» дорослим, потреба в автономії.

Потреба підлітків у тому, щоб дорослі, особливо батьки, визнали їх рівноправними партнерами у спілкуванні, породжує конфлікти. Цікаво, що винним у конфлікті завжди визначається підліток - так вважають, до речі, і самі підлітки. Подібну самозвинувачувальну позицію підлітків деякі автори називають «психологічним примиренням»,пов'язуючи її з прийняттям формальних відносин «слухняності», що нав'язуються їм, ламання позиції «психологічного примирення» найчастіше призводить до «психологічного бунту». Коли виникає цей «психологічний бунт», дорослі починають бити на сполох, ідуть до психолога, шукають вихід, а «психологічне примирення», всіх влаштовує. Водночас подібне ставлення до конфліктів, за яких дорослі стійко посідають зовнішню обвинувачу вальну позицію, а підлітки - самообвинувачувальну, є неконструктивним.

Відзначимо ще один момент, на який дослідники мало звертають увагу. Батьки, які спостерігають дорослішання своїх дітей, найчастіше помічають у цьому процесі тільки його негативні боки: підліток стає «неслухняним», «потайливим» тощо - і зовсім не помічають пагонів позитивного, нового. Одним із таких пагонів є розвиток у підлітковому віці прагнення допомогти дорослим, підтримати, розділити їхнє горе або радість. Дорослі готові, у кращому випадку, виявити співчуття до підлітка, але зовсім не здатні прийняти подібне ставлення з його боку. Зрозуміло, чому саме так виходить, - для того, щоб прийняти таке ставлення до підлітка, якраз і необхідно бути із ним «на рівних». На нашу думку, багато сучасних проблем пов'язаних із вихованням підлітків, виникають тому, що дорослі прагнуть тільки щось дати підлітку, не бажаючи, та й не вміючи нічого взяти. Але тільки через реальні вияви доброти, співчуття ці важливі й дуже дефіцитні особистісні якості можуть розвиватися.

Якщо порівнювати між собою сфери спілкування підлітків із батьками з одного боку, і з учителями - з іншого, то при всій напруженості першого, значно більше «запущеним», малопродуктивним з погляду розвитку особистості виявляється другий бік. Адже переживання, пов'язані у підлітків зі спілкуванням з учителями, посідають одне з останніх місць, а ще з учителями у підлітків пов'язані тільки негативні переживання.

Характер спілкування з учителями і суб'єктивне ставлення до них змінюється протягом усього підліткового віку. Якщо головним мотивом спілкування молодших підлітків є намагання заручитися підтримкою вчителя, заохочення до навчання, поведінки та шкільної праці, то у більш старшому віці - намагання до особистісного спілкування з ним (учителем). Починаючи з 7-го класу, підлітків усе більше хвилюють професійні й особистісні якості педагогів. Причому, якщо професійні якості педагогів підлітків загалом влаштовують, то особистісні - ні. Ця незадоволеність сприймається підлітками здебільшого як проблема «справедливості» вчителя. Однак, незважаючи на незадоволеність підлітків особистісними якостями вчителів, вони все одно прагнуть до спілкування з ними, чого, до речі, учителі частіше не помічають. Вони, як правило, вважають, що підлітки задоволені спілкуванням з ними, як і їхніми особистісними якостями. Таким чином, з віком у підлітків зростає потреба в особистісному спілкуванні з педагогами. Відповідно розширюється і зона конфліктів як зовнішніх, так і внутрішніх.

Проаналізувавши матеріали досліджень,анкетувань, опитувань підлітків, їхніх батьків та вчителів, можна зробити такі висновки.

Молодші підлітки значно менше спілкуються з дорослими і дуже багато з ровесниками. Останні для них важливіші, бо виступають ареною самоствердження. У них дуже яскраво виділяються більш-менш постійні групи друзів та приятелів. Спілкування йде за найширшим спектром запитань. Усі вони цікавлять підлітків з погляду подій: «хто зробив», «що зробив». Для підлітків головне - дія. Тому він намагається спілкуватися з ровесниками на вулиці, на стадіоні, на заняттях гуртка, спортивної секції - там, де можна щось робити.

Старші підлітки люблять рухливі ігри і вже із задоволенням просто гуляють на вулиці із приятелями або подругами. Їх ще приваблюють великі компанії, і вже тягне в маленьку групу друзів. Їм ще цікаво говорити про щось конкретне, і вже подобаються теми абстрактні (про дружбу, справедливість). Вони ще «смикають за кіски» дівчаток і зухвалі щодо батьків та вчителів, і вже дуже цікавляться стосунками статей та прагнуть до спілкування на рівних із дорослими. Залишаючись наодинці, старші підлітки ще люблять якісь конкретні справи, але вже багато часу присвячують роздумам про себе, про людей, що їх оточують.

3.4 Вивчення референтного кола спілкування підлітків та особливостей самоконтролю у підлітків в процесі спілкування

Підлітки характеризуються неврівноваженістю, домінуванням процесу збудження, безконтрольністю. Така форма поведінки може закріпитись і дати в подальшому негативні наслідки.

Дослідження М.Й. Боришевського, О. Ф. Бондаренка, В.А. Іванникова, Г.С. Нікіфорова показують, що самоконтроль, як вольова риса особистості поступово самовдосконалюється в поведінці і діяльності при наявності адекватної самооцінки, низької тривожності, але підлітку необхідно допомогти сформувати в собі механізми самоконтролю, витримки. Претензії підлітка на своє виняткове становище серед інших заважають розвиватись механізмам самоконтролю.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8