Психологічні особливості спілкування підлітків

p align="left">Функції спілкування різноманітні. Їх можна виявити під час порівняльного аналізу спілкування людини з різними партнерами, у різних умовах, залежно від засобів впливу на поведінку і психіку учасників спілкування, які використовують.

У системі взаємозв'язків людини з іншими людьми виокремлюють такі функції спілкування:

інформаційно-комунікативна;

регулятивно-комунікативна;

афективно-комунікативна.

Інформаційно-комунікативна функція спілкування - це за своїм змістом, передавання і приймання інформації як певного повідомлення. У ньому є дві складові: текст (зміст повідомлення) і ставлення до неї людини (комунікатора). Зміна частки й характеру цих складових, тобто тексту і ставлення до нього комунікатора, може істотно вплинути на особливості сприйняття повідомлення, на ступінь його розуміння і прийняття, а отже, відобразитися на процесі взаємодії між людьми. Інформаційно-комунікативна функція спілкування добре представлена у відомій моделі Г.Лассуедла, де як структурні одиниці виокремлюють такі ланки: а) комунікатор (той, хто передає повідомлення); б) зміст повідомлення (що передають); в) канал (як передають); г) реципієнт (кому передають). Ефективність передавання інформації можна визначити за ступенем розуміння переданого повідомлення, його прийняття (відкидання), враховуючи новизну й актуальність інформації для реципієнта.

Регулятивно-комунікативна функція спілкування спрямована на організацію взаємодії між людьми, а також на корекцію людиною своєї діяльності чи стану. Ця функція має співвідносити мотиви, потреби, наміри, цілі, завдання діяльності учасників взаємодії, корегувати перебіг виконання запланованих програм, регулювати діяльність.

Спілкування при цьому може бути спрямоване на досягнення спрацьованості, згуртованості, встановлення вольової єдності дій людей, об'єднаних і в малі контактні групи, і у великі спільноти (наприклад, бригади, які спрацювалися на виробництві, військові підрозділи тощо).

Показником ефективності реалізації цієї функції спілкування є ступінь задоволеності спільною діяльністю й спілкуванням, з одного боку і їхніми результатами - з іншого.

Афективно-комунікативна функція спілкування представляє процес привнесення зміни в стан людей, цей процес можливий і в разі спеціального (цілеспрямованого), і під час мимовільного впливу. У першому випадку свідомість та емоції змінюються під впливом зараження (процесу передавання емоційного стану від інших людей), навіювання чи переконання. Потреба людини в зміні свого стану виявляється в неї як бажання виговоритися, вилити душу тощо. Завдяки спілкуванню в людини змінюється загальний настрій, що відповідає інформаційній теорії систем. Саме спілкування може і підсилювати, і знижувати ступінь психологічного напруження.



1.3 Труднощі спілкування

Труднощі спілкування можна розглянути з позицій різних галузей психології: загальної, вікової і педагогічної, соціальної, психології праці, юридичної і медичної, психології індивідуальних відмінностей.

Під час спілкування в його учасників наявні різні стани, у кожного виявляються ті чи інші психічні властивості особистості.

З позицій загальної психології ми можемо не тільки досліджувати типові для всіх нормальних людей феномени спілкування, закономірності й механізми його перебігу, а й виявляти труднощі спілкування, тобто ті характеристики психічних процесів, станів і властивостей особистості, які не відповідають критеріям психологічно оптимального спілкування.

Яке спілкування вважають психологічно оптимальним? Психологічно оптимальним є таке спілкування, у якому реалізуються цілі учасників спілкування відповідно до мотивів, які зумовлюють ці цілі, і за допомогою таких способів, що не спричинюють у партнерів відчуття незадоволення.

Психологічно оптимальним може бути також спілкування, у якому партнерам вдається зберегти бажану для кожного з них суб'єктивну дистанцію.

Оскільки спілкування - це взаємодія принаймні двох людей, то труднощі в його перебігу (йдеться про суб'єктивні) може породжувати один з учасників чи відразу обидва.

Психологічними причинами цього можуть бути: нереальні цілі, неадекватна оцінка партнера, його здібностей та інтересів, неправильні уявлення про власні можливості й нерозуміння характеру оцінки й ставлення партнера, вживання не придатних до цієї ситуації способів звертання до партнера.

Особливості розглянутих труднощів значною мірою залежать від змісту чи спрямованості мотивації; її вплив виявляється в порушенні будь-якої з функцій спілкування (перцептивної, комунікативної тощо). Існує також особливий вид труднощів, які полягають у неможливості реалізації значущих для особистості мотивів з людьми зі свого оточення. Цю категорію труднощів не всі усвідомлюють, тому що це вимагає досить розвинутої рефлексії, але її переживають, і виявляється вона у скаргах на відсутність розуміння з боку партнерів.

Деякі автори цілком обґрунтовано стверджують, що структуру міжособистісного спілкування потрібно розглядати з боку внутрішньої(спонукання до дії) і зовнішньої (засоби, способи) комунікації. У реальних актах спілкування ці грані взаємозалежні.

Як і будь-яка дія, комунікативний акт містить орієнтовану й інструментальна частини. Орієнтована частина передбачає аналіз ситуації спілкування, формування адекватного уявлення про партнера. Ефективність орієнтованої частини комунікативного акту визначає ефективність дії загалом. Одним із виявів неефективності цієї частини комунікації є суб'єктивне відчуття нерозуміння партнера, неможливість створити його цілісний образ і, отже, правильно організовувати свої дії.

Інструментальну частину становить уміння адекватно висловлювати свої думки, обирати спосіб комунікації відповідно до особливостей партнера і атмосфери спілкування, а це, зокрема, має спиратися на розуміння партнера і ситуації загалом.

Нерозуміння є наслідком інструментальних труднощів партнера, тому позначається на формуванні ставлення до нього. Факти засвідчують, що людей, спілкування яких ускладнене на інструментальному рівні, сприймають негативно.

Труднощі в спілкуванні можуть виникати також через належність його учасників до різних вікових груп. Відмінність життєвого досвіду представників різних вікових груп щодо спілкування виявляється в неоднаковому рівні розвитку та вияві пізнавальних процесів під час контактів з іншою людиною, неоднаковому запасі й характері переживань, неоднаковому розмаїтті поведінкових форм. Усе це по-різному співвідноситься з мотиваційною сферою, яка в кожній віковій групі має свою специфіку.

Аналізуючи труднощі, пов'язані з віком тих, хто спілкується, треба обов'язково враховувати психологічні характеристики кожної вікової групи і брати до уваги те, як вони виявляються в дитини, підлітка, юнака, дівчини, дорослих чоловіка і жінки, у літніх і старих. Особливу увагу потрібно звертати на залежність між типовими для кожного віку рівнем розвитку психічних процесів і властивостей особистості і такими специфічними для партнерів характеристиками, як їхня здатність до емпатії, децентрації, рефлексії, ідентифікації, до збагачення іншої людини за допомогою інтуїції.

Особливий інтерес становлять труднощі, представлені з погляду індивідуально-особистісних відмінностей.

Дослідження довели, що спілкування по-різному деформується особистісними особливостями його учасників. До цих особистісних особливостей належить, зокрема, егоцентризм. Через сильну центрованість на собі, своїй персоні, поглядах, думках, цілях, переживаннях індивід виявляється не здатним сприймати іншого суб'єкта, його думки й уявлення.

Труднощі спілкування залежать також від пізнавальної складності особистості. Зокрема, доведено, що підвищення рівня пізнавальної складності особистості, розширення обсягу знань про психологічні особливості навколишніх загалом пов'язано з ростом ступеня комунікативної компетентності особистості, що виявляється у ставленні лідера й широті дружніх контактів, умінні зблизитися з приємними людьми й уникнути конфлікту з антипатичними і т. ін.

Таким чином, під спілкуванням слід розуміти форму соціальної взаємодії людей, в якій здійснюється обмін думками й почуттями, мотивами і діями через знакові (мовні) засоби, з метою взаєморозуміння і погодження спільної діяльності.



Розділ 2. Сприймання й розуміння в процесі спілкування

2.1 Суть, зміст та значення сприймання

Сприймання в соціальній психології розглядається як формування цілісного образу партнера по спілкуванню на основі оцінки його зовнішнього вигляду, поведінки і його (партнера по спілкуванню) розуміння. При цьому розуміння розглядається з двох сторін: як відображення в свідомості партнерів по спілкуванню цілей, мотивів, установок один одному; і як прийняття цих цілей, яке дозволяє встановити взаємовідносини. Тому в спілкуванні доцільно говорити не про соціальну перцепцію загалом, а про міжособистісну перцепцію, або міжособистісному сприйманні.

В якості суб'єкта і об'єкта сприймання можуть виступати не тільки окремі особистості, але й цілі групи людей. При цьому з'являються так звані еквіваленти особистості. При сприйманні людьми один одного можна виділити декілька можливих ситуацій:

«Я - Він» - сприймання одним індивідом іншого як окремої особистості;

«Я - Вони» - сприймання індивідом групи як єдине ціле;

«Ми - Вони» - сприймання однієї групи іншою групою;

«Ми - Він» - сприймання групою особистості.

При формуванні образа партнера людина часто зіткається з деякою кількістю фрагментарної інформації про нього і оцінює її з врахуванням багатьох психологічних і емоційних факторів. Повністю ймовірно, що він прийме до уваги тільки ті відомості, які співпадають з його уявленнями і краще за всіх підходять для його цілей.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8