Психогенний фактор виникнення соматичних розладів у підлітків
p align="left">Прагнення до дорослості. Особливо яскраво самостійність виявляється саме в підлітковому віці. У цей період що вчаться багато що вже можуть робити самостійно і прагнуть розширити сферу такої діяльності. У цьому вони знаходять можливість задоволення потреби бути і вважатися дорослими, що бурхливо розвивається, яка перетворюється на домінуючу.Прагнення бути дорослим дуже яскраво виявляється і у взаєминах із старшими. Підліток прагне розширити свої права і обмежити права дорослих відносно його особи.
Підліток здійснює масу дурощів, мучиться сам і завдає неприємностей оточуючим намагаючись донести до них всього лише одну просту думку: «я вже не дитя, я - особа!». Він просто ще не уміє пояснити це. Бажаючи висловитися, він не може знайти правильних слів, переживає цілу гамму відчуттів, але не в змозі деколи не те щоб розібратися в них, але навіть знайти для них точні назви [5].
Самосвідомість, самооцінка, самовиховання підлітка. Психічний розвиток підлітка тісно пов'язаний з таким найважливішим новоутворенням особи, як самосвідомість. Саме у цей період спостерігається бурхливий розвиток самосвідомості, орієнтування особи на власну оцінку.
Самооцінка починає виявлятися в молодшому шкільному віці, але там вона відрізняється винятковою нестійкістю, тоді як у підлітка вона носить відносно стійкий характер. Поведінка і діяльність підлітка багато в чому визначається особливостями самооцінки. Так, при завищеній самооцінці у підлітків виникають конфлікти з тими, що оточують.
Самооцінка робить величезний вплив на самовиховання підлітка. Найяскравіше це виявляється в їх ідеалах. При цьому вибір ідеалу залежить від характеру самооцінки. Якщо самооцінка адекватна, то вибраний ідеал сприяє утворенню таких якостей, як висока вимогливість, самокритичність, упевненість в собі, наполегливість, а якщо самооцінка неадекватна, то можуть формуватися такі якості, як невпевненість або зайва самовпевненість, не критичність. Отже, для нормального розвитку особистості підлітка дуже важливо, щоб його самооцінка була адекватною.
Самооцінка виникає і формується лише в процесі спілкування підлітка з іншими людьми. Взаємодіючи з тими, що оточують, підліток постійно порівнює себе з іншими і пізнає себе на основі цього порівняння. Взаємодіючи з тими, що оточують, підліток постійно оцінюється ними. Оцінка тих, що оточують і формує самооцінку. Якщо оцінка не лише адекватна, але і підтримуюча, то формується адекватна самооцінка. Якщо ж підлітка недооцінюють або переоцінюють, то формується неадекватна самооцінка.
Спочатку самооцінка носить нестійкий характер, потім вона стає все більш і більш стійкіше. У зв'язку з цим підліток поступово звільняється від безпосередніх впливів ситуацій, стає все більш і більш самостійним [7].
Емоційні особливості підлітка. Істотні зміни відбуваються в емоційній сфері підлітка. Емоції підлітка відрізняються великою силою і трудністю в їх управлінні. Підлітки відрізняються великою пристрастю і запальністю. З цим пов'язано невміння стримувати себе, слабкість самоконтролю, різкість в поведінці. При зустрічі з труднощами у підлітка виникають сильні відчуття протиріччя, які приводять до того, що підліток може не довести до кінця почату справу, знищити вже зроблене і так далі В той же час підліток може бути наполегливим, витриманим. Ось чому дуже поважно давати підліткам посильні завдання, озброювати їх відповідними знаннями, уміннями і навиками, способами діяльності.
Підліткам властивий бурхливий прояв своїх відчуттів. Особливо часта реакція виникає в стані стомлення. Емоційна збудливість підлітка виявляється і в пристрасних спорах, доказах, вираженні обурення. Він гарячіше реагує на все.
Емоційне переживання підлітків поступово набуває великої стійкості. Нерідко відчуття підлітка буває суперечливим. Так, підліток з жаром захищає свого друга і в той же час знає, що його потрібно засудити. Підліток може бути і уважним, і грубим, володіти високим відчуттям власної гідності і в той же час плакати від незаслуженої образи, забувши про свою гідність.
Підліток чутливіше відноситься до думки колективу. Він дорожить цією думкою, поважає його, керується їм. Підліток не прощає образ у присутності однокласників або інших осіб. Це дуже часто може викликати гострий конфлікт. Іншого характеру набуває дружба, якою підлітки пред'являють досить високі вимоги. Взамін від друга вони вимагають чесності, вірності, відданості [10].
Певні форми типових поведінкових реакцій підлітків на ту або іншу соціальну ситуацію, що ще немає патологічними, але що інколи таять в собі небезпеку перерости в «краєві психопатії»: реакції опозиції, імітації, компенсації, гіперкомпенсації, емансипації, групування і деякі інші реакції, обумовлені статевим потягом, що формується.
- реакція опозиції - це активний протест, причиною якого можуть бути дуже високі вимоги, що пред'являються до підлітка, непосильні навантаження, втрати, недолік уваги з боку дорослих. Виникаючи в дитинстві, опозиція посилюється в підлітковому періоді;
- реакція імітації - виявляється в прагненні наслідувати певному образу, модель якого диктується, як правило, компанією однолітків. Реакція може бути причиною порушення поведінки, якщо зразок для наслідування - асоціальний;
- реакція гіперкомпенсації - виражається в наполегливому прагненні підлітка добитися успіху в тій області, в якій він слабкий. В деяких випадках невдачі закінчуються нервовим зривом;
- реакція емансипації - виявляється в прагненні звільнитися від опіки, контролю і заступництва старших. Вона поширюється на порядки, закони і «стандарти» дорослих. Потреба в емансипації пов'язана з боротьбою за самостійність, самоствердження себе як особи. У повсякденному розумінні це прагнення зробити все «по-своєму», в крайніх варіантах - втеча з дому;
- реакція групування - стадний інстинкт філогенезу. Групи в середовищі підлітків виникають і функціонують по своїх, ще недостатньо вивченим законам, серед яких найбільшу небезпеку представляє так звана «автономна мораль», не співпадаюча з вимогами батьків, школи, законів. Особливо сильна вона у неповнолітніх правопорушників і злочинців. Саме такий група стає регулювальником поведінки для педагогічно запущених підлітків. Особливо легко об'єднуються в групи наркомани, соціально розбещені, нестійкі підлітки, що мають досвід асоціальної поведінки [27].
Досить частий в поведінці підлітків виявляється агресивність. Агресія - це однобоке, насичене негативними емоціями віддзеркалення реальності, що приводить до спотворення, необ'єктивності, невірності розуміння дійсності, до неадекватної поведінки. Часто аналіз показує, що агресія переслідувала яку-небудь позитивну мету для людини, але вибраний агресивний спосіб поведінки є невдалим, неадекватним, приводить до загострення конфлікту і погіршення ситуації [38].
1.3. ПІДЛІТКОВІ НЕВРОЗИ, ВИКЛИКАННІ ПСИХОГЕННИМИ ФАКТОРАМИ
Неврози у підлітків - найпоширеніший вид нервово-психічної патології. Як психогенні захворювання особи, що формується, неврози в афектно-загостреній формі відображають багато проблем людських відносин, по-перше, розуміння і спілкування між людьми, пошуку свого "я", оптимальних доріг самовираження, самоствердження, визнання і любові. Спочатку неврози представляють емоційний розлад, що виникає переважно в умовах порушених стосунків в сім'ї, перш за все з матір'ю, яка зазвичай є найбільш близькою для дитяти особою в перші роки його життя. Не меншу патогенну роль в подальші роки грають стосунки з батьком, якщо він не здатний своєчасно вирішити особові проблеми розвитку своїх дітей. Обидва батька випробовують багато особистих проблем, нерідко самі хворі на невроз і дотримуються догматично сприйнятих або витікаючих з минулого травмуючого досвіду поглядів на виховання без врахування індивідуальної своєрідності і вікових потреб дітей [13].
Невроз є психогенним захворюванням особи, що формується, тому на нього робить вплив все те, що може ускладнити процес формування особи у дітей і сприяти загальному наростанню нервово-психічної напруги у батьків. До цього відносяться причини соціально-психологічного, соціально-культурного і соціально-економічного характеру. Психогенним чинником у всіх випадках є конфлікти (зовнішні або внутрішні), дія обставин, що викликають психологічну травму, або тривале перенапруження емоційної і інтелектуальної сфер психіки [33].
Невроз (новолат. neurosis, походить від др.-греч. нерв; синоніми -- психоневроз, невротичний розлад) -- в клініці: збірна назва для групи функціональних психогенних оборотних розладів, що мають тенденцію до затяжної течії. Клінічна картина таких розладів характеризується астенічними, нав'язливими і істеричними проявами, а також тимчасовим зниженням розумової і фізичної працездатності. Поняття «невроз» було введене в медицину в 1776 році 1776 року шотландською лікаркою Уїльямом Кулленом [46].
І. П. Павлов в рамках свого фізіологічного вчення визначав невроз як хронічне тривале порушення вищої нервової діяльності (ВНД), викликане перенапруженням нервових процесів в корі великих півкуль дією неадекватних по силі і тривалості зовнішніх подразників. Використання клінічного терміну «невроз» стосовно не лише до людини, але і до тварин на початку XX століття викликало безліч суперечок [15].
Різні психоаналітичні теорії представляють невроз і його симптоматику в основному як наслідок внутрішніх протиріч людини [17].
Зігмунд Фрейд вважав, що невроз утворюється в результаті протиріч між інстинктивними потягами (Воно) і що забороняє Понад-я, є мораллю і законами моральності, закладеними в людину з дитинства [36].
