Невротичні розлади у хворих соматичного профілю

Невротичні розлади у хворих соматичного профілю

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. НЕВРОТИЧНІ РОЗЛАДИ, ОСНОВНІ ВИДИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА
• 1.1 Загальна характеристика невротичних розладів
• 1.2 Класифікація невротичних конфліктів
• 1.3 Невротичні розлади при терапевтичній патології
• 1.4 Невротичні розлади при хірургічній патології
• РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЯ ФОРМУВАННЯ НЕВРОТИЧНИХ РОЗЛАДІВ ПАЦІЄНТІВ ІЗ СОМАТИЧНИМИ ПАТОЛОГІЯМИ
• 2.1 Внутрішня картина хвороби пацієнтів з тяжкими соматичними захворюваннями
• 2.2 Вияв відношення до хвороб в залежності від темпераменту
• 2.3 Відношення до патологій в залежності від характеру
• 2.4 Моделі формування психосоматичних розладів
• 2.5 Типи особистісних реакцій на захворювання
• РОЗДІЛ 3. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НЕВРОТИЧНОЇ КАРТИНИ ХВОРОБИ СОМАТИЧНИХ ХВОРИХ
• 3.1 Обгрунтування організації та методів дослідження хворих на гіпертонічну хворобу, виразкову хворобу шлунку і 12-палої кишки, ішемічну хворобу серця
• 3.2 Психологічні характерситики досліджених хворих соматичного профілю: гіпертонічнa хворобa, виразковa хворобa шлунку і 12-палої кишки, ішемічнa хворобa серця
• 3.3 Психологічні рекомендації щодо формування стратегії життя пацієнтів із соматичними хворобами
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
• ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність. Однієї з основних проблем клінічної психології вважається проблема реакцій особистості на хворобу психологічного профілю.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВОЗ), число неврозів за останні 80 років зросло в кілька десятків разів. Це пояснюється зростаючим темпом життя, що пред'являє до нервової системи людини більш підвищені вимоги.

Важливе значення у виникненні неврозів мають як різні психічні травми службового, сімейного, інтимного характеру, так і несприятливі умови життя в період дитинства - такі, наприклад, як неповна родина, неправильне виховання, сімейні конфлікти і т.д.

Однак однієї психотравми часом виявляється недостатньо для розвитку неврозу. Важливе значення мають і особливості особистості. А вони формуються в процесі виховання в дитинстві і спілкування з навколишніми. Вагоме значення має спадковість.

Вважається, що в умовах впливу на людину психічної травми виникає альтернатива: або в зв'язку зі стресостійкістю і під впливом методів психологічного захисту людина залишається психічно і соматично здоровою, або вона занедужує неврозом або психосоматичним захворюванням. Причому, на думку деяких учених (В.С.Ротенберг, В.В.Аршавский), альтернатива існує й усередині патогенного шляху, і "психосоматичні захворювання виникають у тих, хто в силу особливостей особистості не може дозволити собі невротичний тип реагування, демонстрацію тривоги або страху, фіксацію на своїх відчуттях".

Актуальність вивчення психосоматичних взаємовпливів досить аргументувати наступними фактами. За даними E.Stromgren і V.Lunn [11], не менш 30% хворих, що звертаються із соматичними скаргами в поліклініки і стаціонари мають невротичні симптоми, а 22% осіб зі скаргами психосоматичного характеру забирають до 50% робочого часу лікаря.

Вчення про неврози історично характеризується двома тенденціями. Одні дослідники виходять з визнання детермінованості невротичних феноменів визначеними патологічними механізмами біологічної природи, хоча і не заперечують ролі психічної травми як пусковий механізм і можливу умову виникнення захворювання. Однак сама психотравма при цьому виступає як одна з можливих і рівноцінних экзогений, що порушують гомеостаз. Друга тенденція у вивченні природи неврозів полягає в припущенні про те, що будь-яка клінічна картина неврозу може бути виведена з одних лише психологічних механізмів. Прихильники цього напрямку вважають, що інформація соматического характеру є принципово несуттєвою для розуміння клініки, генеза і терапії невротичних станів.

Поняття позитивної діагностики неврозів представлено в працях В.Н.Мясищева, позитивна діагностика випливає з визнання змістовної природи категорії "психогенного". Вона містить у собі наступні основні положення:

1. Психогенія пов'язана з особистістю хворого, із психотравмуючою ситуацією, з нездатністю особистості в даних конкретних умовах самостійно вирішитиїї;

2. Виникнення і перебіг неврозу пов'язані з патогенною ситуацією і переживаннями особистості, спостерігається певна відповідність між динамікою станів хворого і змінами психотравмуючої ситуації;

3. Клінічні прояви неврозу по своєму змісту деякою мірою пов'язані з психотравмуючою ситуацією і переживаннями особистості, з основними найбільш сильними і глибокими її прагненнями, представляючи афективну реакцію, патологічну фіксацію тих або інших її переживань;

4. Відзначається більш висока ефективність психотерапевтичних методів стосовно всього захворювання й окремим його клінічним проявів у порівнянні з біологічними впливами.

Невроз - психогенний (як правило, конфліктогенний) нервово-психічний розлад, що виникає в результаті порушення особливо значимих життєвих відносин людини і виявляється в специфічних клінічних феноменах при відсутності психотических явищ.

В даний час у світовій літературі найбільшого поширення одержують концепції поліфакторної етіології неврозів. Визнається єдність біологічних, психологічних і соціальних механізмів. При оцінці ролі того або іншого етіологічного фактора при неврозах виникають істотні труднощі. Психотравматизація є ведучою причиною неврозу, але її патогенне значення визначається складними взаєминами з безліччю інших умов, які є результатом усього життя людини, історії формування його організму й особистості. Важко врахувати всі уроджені і прижиттєві обставини, одержати валідні дані, адже для цього необхідно провести порівняння з аналогічними характеристиками в здорових людей. Крім того, у походженні неврозу в конкретного хворого співвідношення етіологічних факторів має неповторна своєрідність, і усереднення етіологічних показників нерідко приводить до протилежного результату.

У вченні І.П.Павлова сутність неврозу зводиться до хронічного відхилення ВНД від норми, що відбулося внаслідок перенапруги нервових процесів і зміни їх рухливості. На думку І.П.Павлова і його учнів, неврози залежать від вихідного типу нервової системи. Так, люди "художнього типу", що дуже емоційно сприймають дійсність, більш схильні до істерії; "розумового типу" - до неврозу нав'язливих станів, а середнє між ними - до неврастенії.

Перше визначення поняття "невроз" належить Галлену. Неврози суть "розладу відчуттів і рухів, що не супроводжуються лихоманкою і не залежать від місцевого ураження якого-небудь органа, а обумовлені загальним стражданням, від якого спеціально залежать рухи і думка".

Слід зазначити, що пошуки патологоанатомічного субстрату неврозів дотепер істотних результатів не принесли, хоча прихильники анатомічного напрямку думають, що досягнення в області молекулярної біології і генетики дозволяють упевнено заперечувати існування функціональних хвороб і знаходити морфологічні субстрати, адекватні будь-якому порушенню функцій.

Прихильники психологічного напрямку найбільш численні. Уже в другій половині 19 ст. основою для виникнення в людини неврозів, зокрема істерії, вважали його підвищену сугестивність і самосугестивність. Тому головним методом лікування невротичних станів пропонувався гіпноз.

На думку З. Фрейда, який очолив психоаналітичну школу, неврози пояснюються дією "защемлених" афектів, витиснутих у несвідоме різних потягів. Фрейд поділяв усі психогенний розладу, що мають соматичні кореляти, на 2 основні групи: конверсійні неврози (істерія) і актуальні неврози. Останні включали невроз страху, іпохондрію і неврастенію.

Усіма представниками психологічного напрямку визнається, що в етіопатогенезі неврозів ведучими є психологічні фактори.

Предмет дослідження - невротичні розлади пацієнтів із соматичними хворобами .

Об'єкт дослідження - особливості побудови невротичної картини хвороби при: гіпертонічній хворобі, виразковій хворобі шлунку і 12-палої кишки, ішемічній хворобі серця.

Головна мета нашої роботи - охарактеризувати невротичні розлади у хворих соматичного профілю: гіпертонічній хворобі, виразковій хворобі шлунку і 12-палої кишки, ішемічній хворобі серця.

Основні завдання роботи:

1) проаналізувати наукові джерела з проблеми дослідження;

2) охарактеризувати механізми формування невротичної картини хвороби при соматичних патологіях: гіпертонічній хворобі, виразковій хворобі шлунку і 12-палої кишки, ішемічній хворобі серця;

3) провести дослідження особливостей невротичних реагувань на хворобу пацієнтів із соматичними захворюваннями.

РОЗДІЛ 1. НЕВРОТИЧНІ РОЗЛАДИ, ОСНОВНІ ВИДИ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1 Загальна характеристика невротичних розладів

Сучасну ситуацію в неврозології можна без перебільшення позначити проблемної. Захворювання невроз, що відоме вже кілька сторіч і опис якого пов'язаний з ім'ям Галлена, не яснішає в теоретичному плані і не стає виліковнішим на практиці. Видужання хворих не відбувається частіше, ніж це було багато років тому назад. Піддаються кардинальному перегляду основні діагностико-нозологічні ознаки неврозів такі, наприклад, як функціональність, тобто оборотність невротичних розладів після нормалізації життєвої ситуації і зникнення психотравми. Кількість видужання дорівнює лише 58 % (В.Ф.Десятників), у кращому випадку - 65 % (А.С.Кисельов, З.Г.Сочнева).

У теоретичному плані співіснують наукові напрямки, що намагаються трактувати невроз як із психологічної, так і з біологічної (нейрофізіологічної) платформ. До того ж західні психотерапевтичні школи "нової хвилі" стають на антинозологічні позиції, намагаючись не висувати і не декларувати теоретичні постулати розуміння походження невротичних симптомів і не проводити диференціальної діагностики між клінічним симптомом і психологічним феноменом. Подібна антинозологічна платформа яскравіше всього може бути продемонстрована на прикладі висловлення Джозефа Вольпе про те, що "невроз - це погана звичка неадаптивної поведінки, набута в процесі научення". З цього можна зробити висновок, що невроз навряд чи можна відносити до клінічним симптомо-комплексів і нозологічних одиниць, що повинні мати специфічний етіологічний агент, закономірності патогенезу (неврозогенезу) і результату. Антинозологічна платформа те саме що в цілому антипсихіатричний підхід до оцінки психічних проявів, відбитий у відомих висловленнях R.Laіng: "Немає ніякого сенсу протиставляти "нормальне" і "ненормальне". Пацієнти психіатричних клінік не менш "нормальні", ніж члени їх родин, а "шизофреногенні родини" нітрохи не відрізняються від звичайної родини сучасного суспільства. Божевілля є характеристикою міжособистісних відносин, що виникають у залежності від зрозумілості або незрозумілості для нас суджень і дій іншої людини".

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20