Формування творчого потенціалу у студентів 1–4 курсу

p align="left">Розвиток інтелекту залежить від вроджених факторів: генетичні фактори спадковості, хромосомні аномалії [37].

Існує як мінімум три основні підходи до проблеми творчих здібностей. Вони можуть бути сформульовані наступним чином.

1. Як таких творчих здібностей немає. Інтелектуальна обдарованість виступає в якості необхідного, але недостатньої умови творчої активності особистості. Головну роль у детермінації творчої поведінки відіграють мотивації, цінності, особистісні риси (А. Танненбаум, А. Олох, Д. Б. Богоявленская, А. Маслоу та інші). До числа основних рис творчої особистості ці дослідники відносять когнітивну обдарованість, чутливість до проблем, незалежність у невизначених і складних ситуаціях [30].

2. Творча здатність (креативність) є самостійним чинником, незалежним від інтелекту (Дж. Гілфорд, К. Тейлор, Г. Грубер, Я.А. Пономарьов). У більш «м'якому» варіанті ця теорія говорить, що між рівнем інтелекту та рівнем креативності є незначна кореляція. Найбільш розвиненою концепцією є «теорія інтелектуального порогу» Е.П. Торренса: якщо IQ нижче 115-120, інтелект і креативність утворюють єдиний фактор, при IQ вище 120 творча здатність стає незалежною величиною - не існує креативів з низьким інтелектом, але є інтелектуали з низькою креативністю.

У людей «середнього розуму» інтелект і творчі здібності зазвичай тісно пов'язані один з одним. У людини з нормальним інтелектом зазвичай є й нормальні творчі здібності. Лише починаючи з певного рівня шляху інтелект і творчість розходяться. Цей рівень, лежить в області IQ (коефіцієнта інтелекту), рівного 120. При IQ вище 120 кореляція між творчої та інтелектуальної діяльністю зникає, оскільки творче мислення має свої відмінні риси і не тотожне інтелекту. Припущення Торренса на диво добре відповідає даними Д. Перкінса, згідно з яким для кожної професії існує нижній допустимий рівень розвитку інтелекту. Люди з IQ нижче певного рівня не можуть оволодіти цією професією, але якщо IQ вище цього рівня, то прямого зв'язку між інтелектом і рівнем досягнень немає. Головну роль у визначенні успішності роботи відіграють особистісні цінності та риси характеру. Високий рівень розвитку інтелекту передбачає високий рівень творчих здібностей і навпаки [5].

1.3 ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВІКОВИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТУДЕНТІВ (18-23 РОКІВ)

Ранню дорослість прийнято називати "молодістю" (18-23 років). Цей період характеризується завершенням головної фази біологічного та психологічного розвитку, уповільненням зростання. За даними Б.Г. Ананьєва і його співробітників, пік психофізіологічних, психічних і інтелектуальних функцій доводиться на 19-20 років, коли спостерігається підвищення рівня психомоторних характеристик, уваги, пам'яті, мислення, творчості, спостерігається пік динамічності збудливого і гальмівного процесів [3].

Визначення вікових кордонів молодості до цих пір залишається предметом наукових дискусій. Відомий вітчизняний соціолог І.В. Бестужєв-Лада пише: «Річ у тому, що молодь - не лише і не стільки вікове поняття, скільки соціальне і історичне. До цієї категорії в різні часи і в різних шарах суспільства відносили людей вельми різного віку».

На думку Оленникової М.В. період молодості людини починається в юності (від 18 до 23 років). Ще цей етап називають етапом людської близькості. Молодість відкрита спілкуванню: легко заводяться знайомства, легко утворюються дружні зв'язки, приходить любов, створюються сім'ї.

Провідною діяльністю є або професійне навчання, або трудова діяльність, або те і інше разом. Завдяки цим діяльності молоді люди освоюють норми стосунків між людьми, а також професійно-трудових умінь.

Цей вік характеризується як стійко концептуальна соціалізація, коли виробляються стійкі властивості особи, стабілізуються всі психічні процеси, чоловік набуває стійкий характер. В молодості людина найбільш здібна до творчої діяльності, формулювання евристичних гіпотез, максимально працездатна, тому прогрес в різних областях наукового знання багато в чому пов'язаний з діяльністю молоді. Молодь опановує найбільш складні способи інтелектуальної діяльності в найрізноманітніших і сучасних галузях науки і техніки; у трудовій діяльності засвоєні знання, навики, уміння не лише реалізуються, але і отримують свій подальший розвиток і творче вдосконалення.

Молодість - важливий етап розвитку розумових здібностей. Істотно розвиваються теоретичне мислення, уміння абстрагувати, робити узагальнення. Відбуваються якісні зміни в пізнавальних можливостях: вже йдеться не лише про те, скільки і які завдання вирішує молода людина, а яким чином вона це робить (нестандартний підхід до вже відомих проблем; уміння включати приватні проблеми загальніші, родові; уміння ставити плідні загальні питання навіть на основі завдань, сформульованих не кращим чином, і тому подібне).

Розвиток інтелекту в молодості тісно пов'язаний з розвитком творчих здібностей, що передбачають не просто засвоєння інформації, а прояв інтелектуальної ініціативи і створення чогось нового.

В якості найважливішого компонента творчості фахівці-психологи виділяють переважання дивергентного мислення, яке має на увазі, що на одне і те ж питання може бути дане безліч однаково правильних і рівноправних відповідей, - на відміну від конвергентного мислення, що орієнтується на однозначне рішення, що знімає саму проблему [8].

Такі особливості мислення студентів треба враховувати в організації учбової діяльності у вузі в цілому -- в лекційному викладанні, при підготовці вмісту завдань для самостійної роботи, при проведенні практичних і лабораторних занять, в їх науково-дослідній роботі.

Творча активність молодої людини передбачає уміння здолати буденні вистави, а інколи і виходити за рамки строгого логічного дотримання і виводів, звертаючись до незвичайних зв'язків і аналогій, а також зняття різних заборон і обмежень для повнішого свого прояву, вільний пошук нового і ін. В той же час зберігається необхідність дотримання інтелектуальної дисципліни, організованості і систематичності в роботі. Особливо їх потребують студенти, що володіють творчими здібностями, але недостатньо зібрані, не дуже організовані, часто працюючі уривками, без строгого плану і системи. За інших рівних умов, як правило, менше шансів на успіх в того, хто розкиданий в роботі, не уміє її планувати, не доводить справу до кінця [15].

На серйозну увагу заслуговує характеристика мотивів учбової діяльності студентів, оскільки вони безпосередньо впливають на якість професійної підготовки, на формування особи професіонала. Назвемо деякі з них: пізнавальні, професійні, мотиви творчого досягнення, широкі соціальні мотиви -- мотив особистого престижу, мотив збереження і підвищення статусу, мотив самореалізації, мотив самоствердження, матеріальні мотиви.

Бердяєв Н.А. вважав, що істотним мотиваційним чинником ефективності учбової діяльності студентів є мотив творчого досягнення. Потреба в досягненнях осягається людиною як прагнення до успіху, що є різницею між минулим рівнем виконання і сьогоденням, це -- змагання з самим собою за успіх, прагнення до поліпшення результатів будь-якої справи, за яку він береться. Вона виявляється також у включеності в досягнення далеких цілей, в здобутті унікальних, оригінальних результатів як в продукті діяльності, так і в способах вирішення проблеми. Потреба в досягненнях стимулює пошук людиною таких ситуацій, в яких він міг би випробовувати задоволення від досягнення успіху [7].

Велике місце в молодості займає спілкування. Учбова діяльність відбувається в групі, в середовищі однокурсників. У зв'язку з цим фахівці (Ю.М. Орлів, Н.Д. Творогова і ін.) звертають увагу на важливість мотиву аффіляції. Під її мотивом прийнято розуміти прагнення людини до вступу до спілкування з членами свого суспільства, прагнення до створення, збереження і відновлення позитивних емоційних взаємин з іншими людьми. Дослідження мотиву аффіляції у студентів медичного вузу показали його істотний вплив на результати учення. З'ясувалося, наприклад, що вчитися на відмінно другокурсникам з високою аффіляцієй складніше, ніж з низькою, оскільки спілкування приводить до великих витрат їх енергії і часу. Проте на четвертому курсі вчитися на відмінно студентам з високою аффіляцієй легше, ніж з низькою аффіляцієй, оскільки старшокурсники вже придбали техніку спілкування і процес активного спілкування не заважає, а допомагає навчанню.

Потреба в спілкуванні, мотив аффіляції значно впливають на учбову діяльність студентів, - або утрудняючи її, або покращуючи, викликаючи задоволеність ученням (Рогов Е.І.) [36].

Потреба в самоствердженні, що зародилася в отроцтві, інтенсивно продовжує розвиватися в молодості. Мотиви самоствердження (домінування) виявляються в прагненні людини впливати на інших людей, контролювати їх поведінку, бути авторитетним, переконливим. Вони виявляються в прагненні довести істину іншим, бути переможцем в спорі, нав'язати іншим свої погляди, смаки, стиль і моди, вирішення проблем. У студентській учбовій діяльності ця потреба підвищує задоволеність ученням, викликає полегшення його процесу, підвищує відповідальність у відношенні до навчання. Пізнавальна потреба у поєднанні з мотивом в досягненнях робить дуже сильний вплив на підвищення успішності, створює глибоку задоволеність навчанням у вузі [27].

1.3 ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТВОРЧОГО ПОТЕНЦІАЛУ У СТУДЕНТІВ

Багато хто з дослідників зводять проблему людських здібностей до проблеми творчої особистості: не існує особливих творчих здібностей, а є особистість, що володіє певною мотивацією і рисами. Дійсно, якщо інтелектуальна обдарованість не впливає безпосередньо на творчі успіхи людини, якщо в ході розвитку креативності формування певної мотивації та особистісних рис передує творчим проявам, то можна зробити висновок про існування особливого типу особистості - «Людини творчої». Знаннями про особливості творчої особистості психологи зобов'язані не стільки своїм зусиллям, скільки роботі літературознавець, істориків науки і культури, мистецтвознавців, які так чи інакше торкалися проблеми творчої особистості, бо немає творіння без творця. Творчість є вихід за межі заданого (пастернаковське «поверх бар'єрів»). Це лише негативне визначення творчості, але перше, що впадає в очі, - схожість поведінки творчої особистості і людини з психічними порушеннями. Поведінка того й іншого відхилятися від стереотипів, загальноприйнятого. Є дві протилежні точки зору: талант - це максимальна ступінь здоров'я та талант - це хвороба [7].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10