Формування творчого потенціалу у студентів 1–4 курсу

p align="left">б) Мислення інтуїтивне, вплетене у практичну діяльність, на основі неосознаних побічних сприйняття, уявлень навичок;

в) дискурсивне мислення, яке виступає, як єдність інтуїтивного та логічного мислення [23].

Творчість має дві істотні ознаки:

1. Інтуїтивний момент;

2. Формалізація інтуїтивного отриманого ефекту.

Творчість - це інтуїтивний момент, але ефект його усвідомлюється і формується засобами дискурсивного мислення [20].

У тому випадку, коли для вирішення будь-якої конкретної задачі в досвіді людини є готові логічні програми, рішення протікає переважно на логічному рівні і не супроводжується зрушенням в емоційних показниках. На початкових стадіях вирішення творчих завдань чоловік теж прагнув застосувати до них вже відомі логічні схеми, але невирішимість таких завдань відомим шляхом перетворює їх на творчі рішення, тепер це можливо лише за допомогою інтуїції. В ході діяльності, спрямованої на вирішення задачі формується інтуїтивна модель ситуації, що призводить до вдалих випадків, які тісно пов'язані з виникненням побічних продуктів дій та їх емоційних оцінок, до інтуїтивного рішення.

Можна виділити наступні закономірності моделей інтуїтивних рішень:

1. Інтуїтивне рішення можливе лише в тому випадки, якщо ключ до нього вже міститься в неусвідомленим досвіді.

2. Такий досвід має малу ефективність, якщо він склався в діях попередніх спроб вирішити творчу задачу.

3. Він стає ефективним, формується на тлі цільової пошукової посади.

4. Його ефективність зростає, коли є вичерпними спрямовані прийоми рішення задачі, але не гасне пошукова домінанта.

5. Вплив неусвідомлюваної частини дії тим ефективніше, чим менше змістовна сила його усвідомленої частини.

6. Ускладнення ситуації, в якій набувається неусвідомлений досвід, перешкоджає його подальше використання.

7. Аналогічне ускладнення самої задачі теж діє негативно.

8. Успіх рішення пов'язаний зі ступенями автоматизації способів дії, в ході яких складається необхідний неусвідомлений досвід, - чим менше автоматизований цей спосіб, тим більше шансів до успіху.

9. Чим до більш загальної категорії можна віднести підсумкове рішення творчої задачі, тим імовірніше знаходження такого рішення [40].

Спроможності - це індивідуально психологічні особливості людини, які проявляються в діяльності і є умовою успішності її виконання, тобто характеристики особистості, що виражають міру освоєння деякої сукупності діяльності. Від здібностей залежить швидкість, глибина, легкість та міцність процесу оволодіння знаннями, вміннями та навичками, але самі здібності не зводяться до знання та вміння [41].

Талантом називають таку сукупність здібностей, яка дозволяє отримувати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю та новизною, високою досконалістю і громадської значущістю.

Геніальність - вища ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснювати принципові зрушення в тій чи іншій сфері творчості [26].

Стернберг і його колеги з Уельського університету створили теорію потрійності інтелекту, виділивши три основні групи інтелектуальних здібностей:

1) Компонентний інтелект (загальні здібності до навчання; понятливість; словниковий запас; повне розуміння прочитаного тексту, здатність оперувати такими об'єктами, як аналогією, силогізми та категорією; здатність до критичного мислення). Це інтелект в його традиційному сенсі, який оцінюється за допомогою тестів.

2) Емпіричний інтелект (здібності до осмисленому відбору, розшифровці, порівнянню і поєднанню елементів інформації з метою створення нових уявлень, теорій та ідей).

3) Контекстний інтелект (здатності до адаптації в реальному світі, такі як вміння оцінювати ситуації, досягати поставлених цілей і вирішувати практичні проблеми) [27].

Говард Гарднер, викладач медичного факультету Бостонського університету, заперечує проти оцінки тільки двох аспектів інтелекту (лінгвістичних та логіко-математичних здібностей). У його концепції інтелекту присутні ще й наступні типи здібностей:

1. Просторовий інтелект (здатність до формування просторових образів і до орієнтації в навколишньому світі).

2. Музичний інтелект (здатність до сприйняття і створення мелодійних та ритмічних конструкцій). Деякі індивіди, яких по всіх інших показниках відносять до розумово відсталих, можуть зіграти на піаніно пісню, учувши її лише один раз.

3. Руховий інтелект (здібності до тонких моторних рухів, які необхідні, наприклад, хірургу або танцюристу).

4. Міжособистісний інтелект (здатність зрозуміти інших людей, їх почуття, мотиви і способи взаємодії з ними).

5. Серединоособистісний інтелект (здатність індивіда розібратися в самому собі і сформувати відчуття ідентичності).

Гарднер впевнений, що необхідно розробити абсолютно нові уявлення про здібності і нові методи їх оцінки:

Концепція Гарднера є унікальною, оскільки він стверджує, що в нервовій системі людини незалежно один від одного існують різні види інтелекту. Він закликає припинити оцінювати людей за єдиною міркою, яку називають «інтелектом» [36].

Види здібностей:

1) Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями та здійсненні різних видів діяльності;

2) Спеціальні здібності - це система властивостей особистості, які допомагають досягти високих результатів в будь-якій області діяльності.

Кожна здатність має свою структуру, в якій розрізняють провідні і допоміжні властивості. Наприклад, властивостями літературних здібностей є: особливості творчої уяви та мислення, яскраві, наочні образи пам'яті, відчуття мови, розвиток естетичних почуттів. А провідними властивостями математичних здібностей є: вміння узагальнювати, гнучкість розумових процесів, легкий перехід від прямого до зворотному ходу думки. Для педагогічних здібностей провідними є: педагогічний такт, спостережливість, любов до дітей, потреба у передачі знань [39].

Рівні здібностей:

1) Репродуктивний (забезпечує високе вміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю).

2) Творчий (забезпечує створення нового, оригінального)

Творчі здібності поділяються на три основні групи:

1. Здібності, пов'язані з мотивацією (інтереси та схильності);

2. Здібності, пов'язані з темпераментом (емоційність);

3. Розумові здібності [32].

У однієї і тієї ж людини можуть бути різні здібності, але одна з них може бути більш значущою, ніж інші. З іншого боку, у різних людей спостерігаються одні й ті ж здібності, але розрізняються між собою за рівнем розвитку. З початку XX століття робилися спроби виміряти здатності (зарубіжні психологи Айзенк, Кеттел, Спірмен та ін.). Для вимірювання здібностей використовувалися тести. Але більш вірний шлях визначення здібностей - це виявлення динаміки успіхів у процесі діяльності. Успішність виконання будь-якої діяльності визначається не якимись окремими здібностями самими по собі, а лише поєднанням здібностей. Успіх в оволодінні діяльністю може досягатися різними шляхами. Так, недостатній розвиток тієї чи іншої окремої здібності може бути компенсований розвитком інших здібностей, від яких також залежить успішне виконання тієї ж самої діяльності.

Сукупність пізнавальних процесів людини визначає його інтелект.

«Інтелект - це глобальна здатність діяти розумно, раціонально мислити і добре справлятися з життєвими обставинами» (Векслер), тобто інтелект розглядають як здатність людини адаптуватися до навколишнього середовища.

Існують різні концепції, які намагалися визначити структуру інтелекту. Так, на початку століття Спірмен (1904 м.) виділив генеральний фактор інтелекту (фактор G) і фактор S, показник специфічних здібностей. З точки зору Спірмена, кожна людина характеризується певним рівнем загального інтелекту, від якого залежить, як ця людина адаптується до навколишнього середовища. Крім того, у всіх людей є різною мірою розвинуті специфічні здібності, які проявляються у вирішенні конкретних завдань [30].

Пізніше Терстоун (1938 м.) за допомогою статистичних методів досліджував різні сторони загального інтелекту, які він назвав первинними розумовими потенціями. Він виділив сім наступних потенцій:

1) Лічильну здатність, тобто здатність оперувати числами та виконувати арифметичні дії;

2) Вербальну (словесну) гнучкість, тобто легкість, з якою людина може пояснюватися, використовуючи найбільш відповідні слова;

3) Вербальне сприйняття, тобто здатність розуміти усну і письмову мова;

4) Просторову орієнтацію, або здатність уявляти собі різні предмети та форми в просторі;

5) Пам'ять;

6) Здатність до міркування;

7) Швидкість сприйняття подібностей або відмінностей між предметами або зображеннями [28].

Пізніше Гілфорд (1959 м.) виділив до 120 факторів інтелекту, виходячи з того, для яких розумових операцій вони потрібні, до яких результататів призводять ці операції і який їх зміст (зміст може бути образним, символічним, семантичним, поведінковим) [8].

На думку Кеттела (1967 г.), у кожного з нас вже з народження є потенційний інтелект, який лежить в основі нашої здатності до мислення. Приблизно до 20 років цей інтелект досягає найбільшого розквіту. З іншого боку, формується «кристалічний» інтелект, що складається з різних навичок і знань, які ми накопичуємо в результаті життєвого досвіду. «Кристалічний» інтелект утворюється саме при вирішенні задач адаптації до навколишнього середовища і вимагає розвитку одних здібностей за рахунок інших. Хебб (1974 м.) з дещо інших позицій розглядає інтелект. Він виділяє інтелект А - це той потенціал, який створюється в момент зачаття і служить основою для розвитку інтелектуальних здібностей особистості. Що стосується інтелекту В, то він формується в результаті взаємодії цього потенційного інтелекту з навколишнім середовищем. Оцінити можна тільки цей «результуючий» інтелект, спостерігаючи, як чинить розумові операції чоловік. Тому ми ніколи не зможемо дізнатися, що представляв собою інтелект А.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10