Чинники, що впливають на ситуацію етичного вибору школярів середньої ланки
p align="left">Процес статевого дозрівання, що доводиться на цей вік, істотно змінює вольову сферу, причому не завжди в кращу сторону. Зростає сміливість (яка в цей період взагалі досягає найбільшого прояву), але знижується витримка, самовладання. Спостерігається установка на відмову від зусилля, тому завзятість виявляється тільки в цікавій роботі. Знижується дисциплінованість, посилюється прояв упертості, частково у зв'язку з тим, що поради дорослих сприймаються критично як затвердження свого "Я", права на власну думку, на свою точку зору [14].Таким чином, для емоційної сфери підлітка характерні: дуже велика емоційна збудливість; велика стійкість емоційних переживань в порівнянні з молодшими школярами; перепади настрою; суперечність відчуттів; переживання у підлітка виникають не тільки з приводу оцінки його іншими, але і з приводу самооцінки, яка з'являється у нього в результаті зростання його самосвідомості; відчуття приналежності до групи, тому вони гостріше і боляче переживають несхвалення товаришів, чим несхвалення вчителя; високі вимоги до дружби, в основі якої лежить не сумісна гра, як у молодших школярів, а спільність інтересів, етичних відчуттів; відчуття патріотизму. У мотивах підлітків міститься аргументація і передбачення наслідків ухваленого рішення, що свідчить про значно повніше усвідомлення процесу мотивації і структури мотиву. Це знижує імпульсну дію і вчинки підлітків, особливо старших. Вельми суперечлива вольова сфера підлітків. Спостерігається перехід від зовнішньої стимуляції вольової активності до самостимуляції. Підліток прагне до самостійної поведінки. Підлітки хочуть бути вольовими. Проте цей механізм ще недостатньо сформований. Тому підлітки часто страждають від того, що у них немає "волі".
2. Моральна самосвідомість особистості
2.1 Моральне самопізнання особистості, його умови та способи здійснення
Формування необхідності у моральному самопізнанні визначається мірою усвідомлення соціальної необхідності в моральній саморегуляції та самовдосконаленні відповідно до вимог суспільства до її поведінки. Зароджуючись у відчуженні, ця необхідність досягає різної необхідності в юності та зрілому віці, при чому переживається тим сильніше, чим ясніше індивід розуміє протиріччя між власними домаганнями та відношенням до нього оточуючих, чим більше він сам зазнає сумнівів у своїй моральній правоті, незадоволення своїми рішеннями та вчинками. Подібного роду "когнітивний дисонанс" стає важливим стимулом переосмислення та критичної переоцінки самого себе.
Якщо безпосереднім критерієм істинності морального знання людини стає власна поведінкова практика, то непрямим показником достовірності самопізнання може бути багатократне співпадання автохарактеристики зі справедливою суспільною думкою. "Хто хоче точно знати, чого він вартий, може дізнатися про це лише від народу і, відповідно, повинен віддати себе на його суд. Звіряючись із думкою інших про мене, я впевнююсь у власній правоті або помилковості. Суспільство ж дійсно визначає мою реальну моральну цінність не лише за суб'єктивними спонуками, а й за об'єктивними наслідками моїх вчинків, прямо чи непрямо зачіпаючи інтереси інших осіб. Про приховані помисли та відчуття реальних особистостей можна достовірно судити лише за соціально важливими діями, мотивами, цілями та результатами, які далеко не завжди збігаються за моральним змістом. У характеристиці індивіда не можна також беззаперечно виходити з його уявлень про себе самого, тому що, по-перше, у силу різних об'єктивних та суб'єктивних причин далеко не кожен спроможний скласти про себе правильну думку, а по-друге, не завжди він зважиться привселюдно визнати те, що думає про себе, особливо якщо це може характеризувати його негативно. При аналізі й оцінці власних переконань та вчинків "дуже легкі мимовільні непорозуміння із самим собою; тут відкрите, при всій добропорядності людини, найбільш широке поле помилок перед самим собою" [12].
Складність морального самопізнання полягає в тому, що об'єкт його динамічний та якісно невичерпний, бо моральна діяльність та відносини особистості безкінечно мінливі, різнорідні за змістом та формами прояву. Гносеологічний образ "Я" у моральній самосвідомості суб'єкта в даний момент вибірково відображає лише деякі фрагменти його багатомірного морального життя, знаходячись у безперервному розвитку, оскільки сам він спрямований у майбутнє, творить себе. Особистість як потенційний та актуальний об'єкт морального самопізнання за своїм змістом значно багатша, ніж її суб'єктивний образ.
За певних умов ще не стають або не є предметом самопізнання окремі моменти моральної діяльності, що не становлять особливого інтересу для самого суб'єкта в даний момент, випавши з його уваги або забуті ним, надміру важкі для розуміння чи самоочевидні, що виникли несвідомо або витіснені в сферу підсвідомого як звичні, неприємні, неприйнятні для нього. Людина далеко не завжди визнає значення та динаміку своїх внутрішніх й зовнішніх моральних дій, їх суб'єктивні звички та об'єктивні наслідки, хоча в принципі "будь-який несвідомий зміст може стати надбанням свідомості" [12]. Але навіть те в складі моральної діяльності, що безпосередньо є предметом пізнання, не осягається нею відразу, цілком та адекватно. У моральному самопізнанні неминучі суб'єктивності та обмеженість знань про себе долаються поступово на основі моральної практики у процесі руху від незнання, помилок, або відносно істинного про власне моральне обличчя до все більш повного та глибокого об'єктивно істинного знання; від чуттєво-конкретного, ситуативного самосприйняття до логічно-абстрактного, узагальненого поняття про моральне "Я".
"Оскільки моральна діяльність як система вчинків виступає у формі спілкування, не можна повністю погодитися із припущенням, ніби пізнання самого себе через діяльність має інші способи, прийоми та рівні, ніж методом спілкування" [33]. Адже моральне самопізнання можливе лише через спілкування в процесі моральної діяльності, через самоспостереження, рефлексію, інтуїцію, на рівні розуму
Важливим методом морального самопізнання слугує цілеспрямоване активне самоспостереження, за допомогою якого суб'єкт виділяє, збирає, фіксує, описує конкретні факти власної життєдіяльності. При цьому моральне самосприйняття залежить від світосприйняття особистості та чинить зворотну суб'єктивну дію на нього. "Немає свідка більш об'єктивного, ніж кожен стосовно до самого себе", але немає й більш тенденційного. Це проявляється вже в відборі й інтерпретації тієї цінної інформації про наші внутрішні стани та їх зовнішні прояви, яка отримана шляхом інтроспекції.
У процесі самопізнання елементарне відчуття безпосередньої тотожності людини із собою у самопереживанні через ідентифікацію себе з іншими здіймається до самоідентифікації в узагальненій думці про себе як Я. Систематично зіставляючи результати спостереження інших осіб з даними самоспостереження в контексті самоспілкування, індивід встановлює схожість та різницю між собою та ними, уподібнює та переносить на себе характерні їм риси, а свої - на них. У його самосвідомості виникають уявлення та поняття про себе як людину певної статі, віку, соціальної, етнічної, професійної приналежності, сімейного положення. У складі цільного образу Я, що формується, все тісніше переплітаються загальні, особливі та неповторно індивідуальні риси.
Чим повніше в моральній діяльності виражені типові риси представника певної епохи, країни, соціальної спільності і чим глибше методом самоаналізу він осягає їх у собі, тим вища науково пізнавальна цінність його автопортрету і тим достовірніше втілена в ньому моральна самосвідомість суспільства.
У науковій літературі часом дається розширене пояснення моральної рефлексії як здібності суб'єкта до раціонального обґрунтування суспільних та власних моральних ідеалів, принципів й норм, до пояснення та оцінки своїх вчинків. У такому поясненні рефлексія виступає як важлива ознака моральності, показник прогресу моральної свідомості, вираженого у здібності раціоналізованої мотивації, самоорієнтації, самостійному виборі, автономному самоконтролі. Доцільно виділити поняття моральної рефлексії в більш вузькому значенні як роздуму особистості над власною моральною діяльністю, її передумовами та результатами; здібності усвідомлювати свої вчинки, наміри, мотиви. Особливість подібної саморефлексії проглядається у такому аналізі своєї свідомості та поведінки, який приводить до узагальнення власних моральних позицій, рішень та дає відчуття внутрішньої свободи. "Етичне рефлектування стає при цьому способом внутрішнього самостановлення людини у зіткненні з обставинами". За допомогою рефлексії людина піднімається над собою, вириваючись за межі чуттєвої поглинутості безпосереднім потоком життя. На відміну від рефлективного роздуму про іншу особу або розумового діачогу з нею, саморефлексія є самоаналіз у формі діалогу із самим собою, особлива з приводу критичних ситуацій, у яких суб'єкту доводиться здійснювати радикальний моральний вибір [15].
У процесі морального самопізнання використовуються ті самі логічні операції, що і в інших формах ціннісного пізнання, з поправкою на специфіку предмета та характер дослідження. Прояв морального аспекту своєї життєдіяльності припускає здатність тимчасово абстрагуватися від інших її характеристик, у даному випадку неістотних для суб'єкта. Виходячи із власних моральних установок, суб'єкт у суцільному потоці інформації про самого себе виділяє, аналізує, зіставляє, диференціює та оцінює окремі вчинки і їх компоненти, які потім інтегрує й узагальнює у цілісний образ "Я". У результаті конкретні ситуативні прояви моральної діяльності у самосвідомості рефлектуючої особистості синтезуються та генералізуються у вигляді суттєвих моральних якостей, створюючи системне знання про її моральне обличчя - відносно стійку і у той же час динамічну "Я-концепцію", яка складається в двоєдиному процесі вивчення та узагальнення на основі соціального утвердження та самоствердження.
