Дипломная работа: Оптимізація інтегрованого захисту посівної цибулі від шкідників на основі виділення головних екологічних та економічних чинників та застосування нових агентів біологічного методу

І.І. Мечніков винайшов, що Metaerhizium anisopline може добре рости і утворювати спори в цукровому розчині, в висячих краплинах, але забезпечити ріст гриба в великих обсягах рідини не вдавалося. Проблема була вирішена лише коли О.О. Ковалевським (за іншими даними – професором Веріго (Мартиньони, 1964) був запропонований оригінальний метод одержання мускардини на живильному середовищі – стерилізованому пивному суслі.

Роботи по новому методу захисту від шкідників викликали неоднозначну оцінку широких кіл як вчених, так і практиків. Особливо критичне відношення до нього склалося після виступів І.І. Мечнікова і Л.Є. Ценковського на ентомологічному з’їзді 1882 року.

Цікавим буде згадати, що професором Л.Є. Ценковським, відносно хлібного жука, було вперше запропоновано метод оцінки норми витрати грибного препарату на основі мускардини. Щоб визначити необхідну кількість препарату, потрібно на основі значень розмірів (ширини і довжини) окремої спори гриба, розрахувати, скільки спор розміститься в 1 мм2, а потім і на 1 га (1 десятині). За розрахунками професора Деларю, якщо покрити десятину шаром чистого мускардинового борошна у 0,008 мм (подвійна ширина спори), то норма витрати буде становити 0,25–0,20 аршинів3/десятину. При використанні не чистого препарату, а у суміші з наповнювачем (ґрунтом), але отриманого у зразковому розсаднику, професор Зайкевич визначив, що порожнини займають половину всього об’єму кубічної одиниці ґрунту, отже норма витрати такого препарату зросте до 0,4 аршину3/десятину. У випадку, коли використовується препарат отриманий у звичайному розсаднику, і, відповідно, в ньому міститься менше спор, шар його збільшується у 10–30 разів. Так, наприклад, норма витрати для розсадника, концентрація спор гриба вирощеного в якому становить 0,05% зразкового, буде дорівнювати 8 аршинів3/десятину.

Наступний етап пов’язаний з розвитком цукрової промисловості, самому існуванню якої почав загрожувати звичайний буряковий довгоносик, що нечувано розмножився в той час в основних бурякосійних регіонах. Про це свідчать дані щодо розмірів посівів, пересівів та загинувши з вини бурякового довгоносика плантацій цукрових заводів, що входили у склад Всеросійської Спілки цукрозаводчиків (табл. 1.4).

З метою перевірки ефективності нового методу було залучено ентомолога І.М. Красильщика, який у 1883 році прибув у м. Сміла Київської губернії – маєток графа Бобринського – одного з монополістів виробництва цукру, що погодився надати проекту фінансову підтримку, за досить короткий строк опанував основні методики вивчення хвороб комах. Виробництво налагодили тільки в 1884 році, коли І.І.Мечніков винайшов середовище для мускардини – пивне сусло сильно розбавлене водою, а власник маєтку погодився надати одну з будівель під “мускардиновий завод”.

Таблиця 1.4 Деякі дані щодо шкодочинності бурякових довгоносиків на плантаціях цукрових буряків наприкінці ХІХ сторіччя у європейській частині Росії

Почалося виробництво мускардини фабричним шляхом з максимальною механізацією процесу. Завдяки методиці, розробленої І.М. Красильщиком, робочі виконували лише дуже прості операції. Засіви здійснювали в герметично закритих металевих плоских і широких чанах. При цьому операції з культивування здійснювалися в замкненій системі труб, непроникних для пилу і сторонніх спор бактерій і грибів. Для запобігання частій стерилізації, свіже стерильне середовище вводили до контейнерів без попередньої їх стерилізації, після збору старого середовища з спорами; грибні спори, які залишалися в сосуді, автоматично давали початок наступній культурі. Ось деякі технологічні дані виробництва, наведені І.М.Красильщиком: між посівом і збором проходило 14–15 діб при 250С, в подальшому цей період, було зменшено до 5–8 діб, на 1 м2 середовища отримували 180–220 г спор (для боротьби з звичайним буряковим довгоносиком на 1 га потрібно було до 8 кг спор, за іншими даними – 4–6 кг або 400–600 кг суміші з сухим піском – на 1 вагову частину брали 99 вагових частин піску). При заводському способі виробництва, при розрахункових потужностях установки на 16 тонн, вартість виробництва кількості мускардини необхідної для захисту 1 га склала б 4 крб., при більших потужностях ця сума була б ще меншою. Відомо, що установка в Смілі виробила за 4 місяці 1884 року 54 кг спор. Таким чином, в результаті нескладних розрахунків легко визначити – в експериментальній установці щоденно функціонувало близько 2,3 м2 поверхні свіжого середовища (Мартиньони, 1964).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28