Дипломная работа: Дослідження динаміки чисельності жуків-короїдів хвойних дерев Плужнянського лісництва
Типограф – один з найпоширеніших короїдів у хвойних лісах країни. Літають жуки вкінці весни та на початку літа.
Типограф належить до небезпечних стовбурових шкідників хвойних порід дерев. Заселяє старі та достигаючі ослаблені дерева, вітровал та необкорені лісоматеріали. Пошкоджує сосну, ялину, рідше модрину [1, 13, 19, 26, 27].
Короїд шестизубчастий, або стенограф (Ips sexdentatus Boern.)
Жук довжиною 7-8 мм; коричневий або жовто-бурий, блискучий, волохатий. На задній частині надкрил є полога заглибина з шістьма зубчиками з кожного боку, з яких четвертий найбільший і має потовщення на верхівці.
Стенограф дуже поширений у хвойних лісах. Літають жуки в другій половині весни.
Стенограф пошкоджує ослаблені та звалені дерева сосни, здебільшого старі та достигаючі. Заселяє нижню частину стовбура з товстою корою. Пошкоджує переважно сосну, рідше ялину, модрину [1, 13, 19, 26, 27].
Гравер звичайний, або короїд-гравер
(Pityogenes chalcographus L.)
Дрібний жук 2-2,9 мм завдовжки; з смоляно-чорною передньоспинкою та червоно-бурими надкрилами. По боках вузької заглибини на задній частині надкрил має по три рівновіддалених один від одного зубчики. У самиць заглибина невиразна, на боках її замість зубчиків є малопомітні горбики.
Гравер дуже поширений в ялинових лісах і є одним з небезпечних шкідників. Літають жуки протягом другої половини весни. Поселяються на ослаблених та звалених деревах під тонкою корою стовбурів, на вершинах та гілках [1, 13, 19, 26, 27].
Деревинник смугастий (Trypodendron lineatum Ol.)
Жук довжиною 2,8-3,8 мм; двокольоровий – надкрила – жовто-бурі з широкими чорними поздовжніми смугами, а передньоспинка – чорна (біля основи частково жовто-бура). Заглиблені крапки на задній частині надкрил ідуть правильними рядами.
Деревинник смугастий пошкоджує всі хвойні породи і є широко поширений. Ходи проточує в деревині стовбурів, на поверхні кори помітні тільки вхідні отвори. Літають жуки у другій половині весни.
Деревинник завдає великої технічної шкоди деревині. Поселяється на ослаблених та звалених деревах, починаючи з жерднякового віку, а також на необкорених лісоматеріалах [1, 13, 19, 26, 27].
Розділ 2. Матеріал та методи дослідження
2.1 Фізико-географічна характеристика території Плужнянського лісництва
Плужнянське лісництво входить до складу державного підприємства «Ізяславське лісове господарство» і розташоване в північній його частині на території Ізяславського адміністративного району Хмельницької області. Район розташування лісництва відноситься до зони західних лісів Мало-Поліського регіону. Площа лісництва складає 6862 га [25].
Клімат в районі розташування лісництва помірно-континентальний. Тривалість вегетаційного періоду продовжується протягом 202 днів з 15 квітня до 25 жовтня. Середньорічна температура повітря +6-8 ˚С. Пізні весняні заморозки можливі до 25 травня, а ранні осінні – з 20 жовтня. Максимальна температура повітря +36 ˚С, мінімальна -34 ˚С. Середньорічна кількість опадів становить 582 мм. Протягом вегетаційного періоду випадає 424 мм опадів.
Кліматичні умови протягом 2009-2010 років дослідження дещо відрізняються. Весняно-літній період (період масового розмноження і розвитку комах-шкідників) 2009 року характеризується достатньо високою температурою – від 6 до 26 ˚С, і вологістю – від 65 до 84 %. В 2010 році у цей період спостерігалася вища температура – від 5 до 31˚С, і нижча вологість повітря – від 60 до 80 % (в середньому). Осінньо-зимовий період 2009 року також характеризується дещо вищою температурою (+15- -16˚С), ніж у 2010 році (+14- -28˚С). вологість повітря в холодну пору року вища в 2010 році (до 94 % у 2010 і до 89 % у 2009 році).
Середня глибина промерзання ґрунту становить 73 см, максимальна – 114 см. [25]. Постійний сніговий покрив встановлюється з 20 листопада, а зникнення снігу відбувається в період з 25 березня по 15 квітня. Вітри переважають західні і південно-західні.
В цілому ж клімат району розташування лісництва сприятливий для успішного проростання наступних порід дерев: сосни, ялини, модрини, вільхи чорної, берези, дуба черешчатого, осики та ін.
По характеру рельєфу ліси віднесені до рівнинної території з незначними коливаннями. Середня висота його над рівнем моря 230-250 м [25]. Рельєф місцевості тут більш горбистий з пологими схилами, місцями зі слідами активної ерозії.
2.2 Характеристика хвойних дерев Плужнянського лісництва
Насадження хвойних порід дерев (сосна, ялина, модрина) в лісництві становлять 78 % від покритих лісом земель, із яких насадження сосни звичайної складають 77,3 % [25].
Більшу територію лісництва займають соснові ліси, які утворені переважно сосною звичайною, а також незначними домішками сосни Банкса і веймутової.
Ялинові ліси на території лісництва зростають невеликими ділянками площею 0,5-2 га посеред соснових насаджень. Модрина займає незначну площу серед хвойних лісів лісництва.
Сосна звичайна (Pinus silvestris L.) – велике дерево до 30-40 м заввишки. Стовбур звичайно прямий, в умовах лісу бічні гілки звисають. Крона у молодому віці пірамідальна, з часом розлога, широкоовальна, часто неправильна, згори ніби зрізана, плосковерхівкова. Кора світла, червоно-бура, тріщинувата, вище на гілках - жовтувата, луската; пагони голі; бруньки яйцеподібно-конічні.
Хвоїнок по 2 у пучках, вони 3-7 мм завдовжки, гострі, зверху (з опуклого боку) зелені, знизу сизі, злегка вигнуті, по краю дрібнопилчасті. Шишки яйцеподібно-конічні, 3-5 см завдовжки і 2-3 см в діаметрі, бурувато-сірі; щитки майже ромбічні, плоскі або слабко опуклі, без гачкоподібного відростка. Насіння дрібне, 3-4 мм завдовжки, еліптичне або обернено яйцеподібне, неоднаково забарвлене від жовто-бурих до темних, бруньки майже чорних відтінків; крило 9-12 мм завдовжки, світліше [18].
Сосна – важлива лісотвірна порода. Вона утворює великі ліси на піщаних ґрунтах різної трофності і зволоження (бори). На лісових підзолистих ґрунтах росте у суміші з ялиною, модриною, дубом, утворюючи мішані ліси різної структури.
Порівняно з іншими хвойними породами сосна звичайна характеризується цінними лісогосподарсько-економічними властивостями: довговічна (300-400 років), стовбури її швидко очищаються від сучків, холодо- і засухостійка, здатна споживати вологу в умовах ґрунтової засухи за допомогою потужної кореневої системи, невимоглива до ґрунту, має позитивний ріст навіть на самих бідних піщаних ґрунтах [16].
Сосна Банкса (Pinus banksiana Lamb.) – дерево до 20-25 м заввишки, але найчастіше висота його не перевищує 12-15 м. Крона спочатку пірамідальна, густа, однак далі рідшає, стає неправильною. Кора темно-бура, тріщинувата, відшаровується товстими пластинками. Пагони буро-жовті або зеленкуваті, голі. Бруньки яйцеподібно-конічні, смолисті.
Хвоїнки 2-4 см завдовжки, вигнуті, злегка скручені, світло-зелені, піхви довгі, близько 3 см. Шишки сірі, 3-5 см завдовжки, яйцеподібно-конічні, косі, сильно вигнуті, протягом багатьох років залишаються на дереві закритими. Насіння дрібне, 3-4 мм завдовжки, темне, майже чорне; крило 10-12 мм завдовжки, світліше [18].
Сосна Банкса характеризується високою холодо- і морозостійкістю, однак часто страждає від сніголаму. Починає плодоносити з 5 років. Невимоглива до ґрунту: добре росте як на багатих, добре зволожених і навіть заболочених місцях, так і на бідних піщаних і кам’янистих. Легко переносить засуху. Слабко пошкоджується хворобами і шкідниками. Великого лісогосподарського значення не має [16].
Сосна веймутова (Pinus strobus L.) – велике дерево до 30 (50) м заввишки, з довгими горизонтальними гілками, що утворюють широкопірамідальну, з віком часто неправильну, крону. Кора товста, спочатку гладенька, пізніше борозенчаста, темно-сіра, майже чорна. Пагони тонкі, зеленкуваті або буро-жовті, часто голі. Бруньки яйцеподібно-конічні, загострені, злегка смолисті.
Хвоїнки тонкі, гнучкі, сильно-зелені, 5-15 см завдовжки. Шишки 10-20 см завдовжки, вузькоциліндричні, часто зігнуті. Насіння невелике, 4-6 мм завдовжки; крило втричі довше за насіння [18].
Сосна веймутова доволі тіневитривала. Віддає перевагу багатим, свіжим і глибоким ґрунтам з хорошою аерацією, де утворює потужну кореневу систему з головного і декількох бічних коренів. Зимостійка і вітростійка, сильно вражається хворобами. Цінна декоративна порода [16].
Ялина звичайна (Picea abies L.) – велике дерево до 40 (50) м заввишки, з правильною пірамідальною кроною. Гілки розташовані горизонтально, на кінцях злегка підняті. Кора тонка, червонувато-бура або сіро-бура, луската. Молоді пагони зеленкуваті, бурі або коричневі, голі або слабо опушені. Бруньки конічні, гострі або притуплені, зазвичай не смолисті.
Хвоїнки 10-20 (30) мм завдовжки і 1-2 мм товщиною, чотиригранні, гострокінцеві, прямі або злегка вигнуті, світло або темно-зелені. Мікростробіли спочатку округлі, потім циліндричні. Шишки циліндричні, 10-15 см завдовжки і 3-4 см в діаметрі, достиглі – коричневі або червоно-бурі, блискучі. Насінні луски майже ромбічні, опуклі з широкою трикутною верхівкою і неправильно-зубчастим, ніби вигризеним, верхнім краєм; покривні луски не розвинені. Насіння яйцеподібне, з трохи витягнутим і зігнутим убік кінчиком, 4-5 мм завдовжки; крило жовто-червоне, майже у два рази довше за насіння [18].
Ялина звичайна – тіневитривала, холодо- і морозостійка порода. Вибаглива до багатих і вологих ґрунтів, гине на заболочених ґрунтах. Добре росте на супіщаних і суглинистих ґрунтах. Погано переносить гази, кіптяву, сухість повітря і особливо тривалу посуху ґрунту. Дерево довговічне (300-400 років). Ялина звичайна – цінна лісогосподарська і декоративна порода [16].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17
