Быстрый поиск

Принципи соціальної політики Євросоюзу

Зміст

Вступ

Соціальна політика в ЄС

Молодіжна політика в ЄС

Громадська політика в ЄС

Соціальні стандарти в ЄС

Вплив влади на соціально-економічний стан ЄС

Висновки

Вступ

Принципи соціальної політики Євросоюзу, прямо витікаючі з єства прийнятої ним доктрини, узгоджуються із загальною інтеграційною концепцією і з концепцією соціально орієнтованого ринкового господарства, вживаною у ФРН. Роль Німеччини у формуванні доктріальних вистав ЄС відповідає її питомій вазі в економіці Євросоюзу і фінансуванні комунітарного бюджету. По суті, в основу моделі соціально-економічного розвитку ЄС, лягла модель соціально орієнтованого господарства, реалізація якої забезпечила західнонімецьке економічне диво.

Розглянувши основні рівні еволюції соціальної політики ЄС, можна скласти уявлення про єство нинішнього етапу, пов'язаного з побудовою соціальної Європи. Це поняття порівнянне з термінами “інформаційне суспільство” і “технологічна Європа”. Воно включає поступове створення однорідного в соціальному відношенні простору в рамках Євросоюзу. Це передбачає формування універсальної системи соціального забезпечення, дотримання єдиних соціальних стандартів на основі уніфікованого соціального законодавства.

Євросоюз не лише прихильний цьому курсу в своїй внутрішній політиці, але і має намір сприяти широкому поширенню його принципів в міжнародній практиці. У обігу до Усесвітньої зустрічі на вищому рівні по соціальному розвитку, що відбулася в Копенгагені в березні 1995 р., було висловлено наступне побажання країнам-партнерам ЄС по економічному співробітництву: національна політика “має бути чітко орієнтована на зменшення бідності, розвиток продуктивної зайнятості і забезпечення соціальної інтеграції при збереженні довкілля”.

Країни Євросоюзу заявили також про те, що вони добиватимуться від тих країн, які отримують від них фінансову допомогу або користуються торгівельними преференціями, виконання юридичних і економічних умов, що забезпечують поступове вирішення гострих соціальних проблем. Юридичні передумови включають перш за все ратифікацію і виконання міжнародних правових норм, направлених на розширення прав громадян (наприклад, угод МАРНОТРАТНИК про свободу асоціацій і колективні договори, про дитячу працю і примусову працю). Економічні можливості для поступового усунення бідності і соціального відторгнення Євросоюз пов'язує з політикою, направленою на створення нових робочих місць і впровадження “ефективних стратегій соціального розвитку”.

З тими державами, які розділяють базові цілі і принципи Євросоюзу, останній готовий співробітничати шляхом заохочення зростання інвестицій для того, щоб зменшувалися соціальні ризики, супутні економічній трансформації.

Значне просування країн Євросоюзу по дорозі до соціальної Європи зовсім не означає настання соціальної ідилії: різниця в рівнях життя в процвітаючих і стагнуючих регіонах досягає 40%. За даними Евростата, число європейців, що проживають за межею бідності, перевищує 50 млн. чоловік (приблизно стільки ж, скільки в Росії, але в ЄС застосовуються строгіші критерії: до бідних відносять тих, чий дохід складає менше 50% від середнього рівня). Рівень безробіття навіть в роки високої економічної кон'юнктури не опускається нижче за відмітку 9% (в середньому для ЄС). Трудові стандарти, вживані в різних країнах Союзу, розходяться між собою (погоджені лише мінімальні вимоги до них). Розробка в ЄС прогресивного соціального законодавства ще не гарантує його безумовного вживання на практиці, оскільки не всі країни своєчасно вносять відповідні зміни до національних законів. Є випадки порушення директив Євросоюзу з боку крупних транснаціональних корпорацій, що провокує соціальні конфлікти. Гостра конфронтація виникла, наприклад, у зв'язку з вирішенням компанії “Рено” закрити крупний завод в р. Вальворд (Бельгія).

Соціальна політика в ЄС

Спільне виділення засобів з наднаціональних та національних бюджетів (кошти, виділені на реалізацію певної програми в регіоні структурними фондами ЄС, повинні бути еквівалентними коштам, виділених з бюджету держави, що містить даний регіон -- "концентрація"). У 1992 році Маастрихтським договором було передбачено створення Комітету регіонів -- дорадчого органу, що покликаний забезпечити представництво регіональних та місцевих спільнот у процесі прийняття рішень Європейським Союзом. Комітет регіонів складається з 222 членів та 222 альтернатів, призначених Європейською Радою. Розклад по країнах є наступним:

Франція, Німеччина, Італія, Великобританія -- кожна по 24 члени; Іспанія - 21 член; Австрія, Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія, Швеція -- по 12 членів; Данія, Фінляндія, Ірландія - по 9 членів; Люксембург - 6 членів.

Бюро комітету складає 40 членів, включаючи президента та першого віце-президента, які обираються строком на два роки членами Комітету. Крім того, члени комітету поділяються на 6 внутрішніх підструктур, що працюють над різними сферами реалізації регіональної політики.

Комітет консультує комісію з наступних питань:

економічні на соціальні питання;

трансєвропейська співпраця у сферах транспорту, телекомунікації та енергетики;

громадського здоров'я;

освіти та культури.

У 1994 році регіональна політика ЄС була ще раз переглянута, і відтоді суттєво не змінилась. Саме тому варто зупинитися на принципах та напрямах саме того часу, з продовженням до сьогодні, щоб показати обличчя регіональної політики нині в комплексі. Але перед цим варто розглянути також перелік структурних фондів, що існують сьогодні, та їх призначення. Адже саме від структурних фондів залежить виділення коштів на ту чи іншу програму тому чи іншому регіону.

Європейський соціальний фонд -- фонд Європейського Співтовариства, що бере участь у розв'язанні проблем зайнятості. Заснований у 1959р.; реформою 1971 р. чіткіше визначені пріоритети його діяльності. Фонд надає субсидії для розвитку професійної освіти, галузей, які переживають спад, допомогу в працевлаштуванні іммігрантам і жінкам. Велику увагу приділяє фінансуванню програм із працевлаштування молоді.

Структурні фонди та Фонд гуртування -- фінансові інструменти структурної політики Спільноти, спрямованої на зменшення розриву в розвитку між різними регіонами та країнами Європейського Союзу і досягнення економічної та соціальної згуртованості. Протягом 2000-2006 років фінансування регіональної політики передбачено в розмірі €213 млрд., зокрема €195 млрд. через структурні фонди та €18 млрд. - через Фонд гуртування. Це становить 35% всього бюджету; отже регіональна політика - друга за обсягом витратна стаття бюджету Спільноти.

Структурних фондів усього чотири:

найбільший, Європейський фонд регіонального розвитку, засновано 1975 року. Підтримує розвиток інфраструктури, інвестує в створення нових робочих місць, переважно в сфері підприємництва, та підтримує проекти, що сприяють місцевому розвиткові;

Європейський соціальний фонд, найстаріший зі структурних фондів, заснований 1958 року згідно з Римським договором. Головний фінансовий інструмент ЄС в галузі зайнятості. Підтримує заходи, спрямовані на скорочення безробіття та розвиток людських ресурсів - перепідготовку кадрів, професійно-технічну виучку молоді тощо. Спрямовує допомогу через стратегічні довготермінові програми, які сприяють вдосконаленню й модернізації робочої сили в регіонах ЄС, зокрема, відсталих.

Європейський фонд управління та забезпечення в сільському господарстві також засновано 1958 року як фінансовий інструмент спільної сільськогосподарської політики. Фонд складається з двох секцій: “Управління”, що дбає про розвиток сільської місцевості та допомогу фермерам у малорозвинутих районах, та “Забезпечення”, яка фінансує установи спільного ринку та розвиток сільської місцевості в інших регіонах Спільноти;

Фінансовий інструмент управління в галузі риболовлі створений 1993 року. Його завданням є упорядкування та модернізація обладнання й матеріалів для галузі, а також диверсифікація економіки залежних від риболовлі регіонів.

Реформа структурних фондів за “Програмою 2000” спрямовує всю допомогу, передбачену регіональною політикою Спільноти, на розв'язання нагальних проблем розвитку. Сучасні правила розподілу допомоги виділяють три пріоритетні цілі (раніше їх було шість). А саме:

Ціль №1 - розвиток регіонів з відсталою економікою. 70% фінансування зі структурних фондів спрямовується у регіони, де ВВП на душу населення менше 75% від середнього в ЄС (понад 60 регіонів у 25 країнах ЄС). Чотири пріоритетні напрямки:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6