Рівненщина в контексті історичного краєзнавства

p align="left">В Першу світову війну майже все чоловіче працездатне населення було мобілізоване. Мобілізації підлягала основна тяглова сила - коні. Борова залишилась без робочих рук. В 1915 році німці окупували село. На його жителів була накладена контрибуція в сумі 75 тис. крб. Борівчани змушені були її сплатити за дві години. Цей окупаційний захід ще більше розорив селянські господарства, цим самим до краю погіршив становище селян. З фронтів Першої світової війни не повернулось в село понад 30 односельчан.

Про лютневу революцію 1917 року борівчани довідались від солдат царської армії, які пройшли селом, несучи транспаранти із написами "Долой царя". В селі дислокувалась військова частина, яка брала участь у воєнних діях проти німців.

В першій половині грудня 1917 року північні райони були в руках військ Центральної Ради. Саме в цей період в селі діяв повстанський загін, який очолив Я.Д.Калюта. Активними бійцями цього загону були Петро Хвалько, Петро Мусійович Косинчик, Михайло Федорович Сидорчук та інші. Всього в загоні Я.Д.Калюти билось понад 40 жителів села. Згодом цей загін брав участь у Дубровицькому збройному повстанні. Наприкінці 1918 року він увійшов до складу І-го Дубровицького комуністичного повстанського полку.

В другій половині серпня 1919 року наступ польських легіонів почався із Малевич. Жителька Борової Олександра Ошурко, яка проживала на віддаленому хуторі, повідомила про цю каральну акцію свого сина Євдокима, який проживав у Боровій. Євдоким сповістив більшість жителів села, які знайшли тимчасове сховище у навколишніх лісах. А в селі почалася формуватися група самооборони, до складу якої ввійшли Андрось Демидович Дяденчук (учасник революції 1905 року), Іван Андрійович Дяденчук (учасник російсько-турецької війни 1877-1878 рр.) та інші односельчани. Зібрані наспіх, погано озброєні, вони не могли відбити наступ поляків. Поляки спалили село. Згоріло до тла понад 70 селянських хат, згоріла вся Довга, половина Мостової, декілька хат в Глинищах (назви території села). Почалася смуга репресій. Влада стала польською.

У липні 1925 року Польський сейм прийняв закон про парцеляцію й посадництво, на підставі якого підлягали викупу землі колишніх династій, казенні, занедбані поміщицькі господарства. Земля нарізалась ділянками по 26 га і продавалась селянам. Малоземельні і безземельні не мали за що купити землю. Обтяжені податками, недоїдками і боргами, вони втрачали навіть свою землю. Більшість парцелів купили багаті селяни, частину замлі одержали осадники. В Боровій парцелі були невеликими, вартість їх становила 10-13 злотих. Осадники, які на Тиражі (13 чоловік) отримали по 24 га відносно непоганої землі, якщо порівняти з парцелями, що виділяється місцевим селянам в основному на неугіддя . Решта земельних масивів разом з лісами і сінокосами належала польському поміщику Богурському, який жив у Варшаві, а господарство вів орендар Барановський, маєток якого був у Тиховижі. Працювали тут, в основному, поденники, збіднілі селяни з навколишніх сіл та хуторів. Заробітки були мізерними. Окремі селяни були змушені емігрувати за океан. Детально описала життя поліських селян видатна польська письменниця Ванда Василевська у повісті "Вогні на болотах". В 30-х рр. ХХ ст. В.Василевська бувала в селі Білому Сарненського повіту (тепер Володимирецький район). В Боровій працювала школа. Спочатку 2-класна, а згодом 4-класна. В 1935 році працювало три вчителі, окрім директора - керівника школи. Закон Божий викладав місцевий священик православної церкви. Шефство над школою взяв 24-й піхотний полк. Для відмінників навчання в 1935 році була організована екскурсія у Варшаву. На цій екскурсії побували Іван Григорович Романов, Михалко Хвалько та інші учні. В школі викладання велось на польській мові. Тут панувала сувора дисципліна. До учнів часто застосовувались фізичні міри покарання. Хоча в селі була школа, більшість дітей села освіту не здобували. Вони допомагали батькам вести господарство, пасти худобу, а то просто наймитували. За даними Пінського архіву в 1939 році в Боровій біля 900 чоловік були неписьменними.

Ініціаторами антипольських виступів в Боровій були комуністи. За антиурядову пропаганду і агітацію Романов О.К. відбував покарання в концентраційному таборі Березі-Картузькій. Ковенько Григорій Андрійович був кинутий у каземати Сельуської тюрми під Варшавою. Активним борцем проти окупаційного режиму був Ситницький Василь Петрович. Польські власті його заарештовували в 1936 і 1937 роках. В 1938 році Пінський суд позбавив волі Косинчика Петра Максимовича. За антидержавну діяльність Польським судом був покараний Рудник Кирило Пилипович. Активним агітатором був Супрунюк Кирило Адамович.

17 вересня 1939 року влада знову змінилася, в край вступили радянські війська. Селянський комітет було створено у Боровій. Відкрилась школа. У 1940 році був створений колгосп ім. 17 вересня, який очолив Павло Мусійович Ковенько.

З початком великої Вітчизняної війни 23 червня 1941 року в числі перших пішли на фронт жителі села Микола Павлович Ситницький, Яків Кирилович Хвалько, Леонтій Іванович Ошурко, Микола Адамович Хвалько, Петро Адамович Квачук, Андрій Мартинович Мельник, Петро Артемович Дяденчук та інші. Саме їм довелося прийняти перше бойове хрещення в боях за Київ. В цих боях загинули Павло Адамович Квачук і Петро Оверкович Пуха. Проте мобілізацію не вдалося здійснити до кінця. 5 серпня 1941 року Борова була окупована фашистами. Одним із організаторів антифашистської боротьби був Хвалько Петро Андрійович. Кулеметник першої світової ві1ни, учасник Дубровицького збройного повстання, в період польської окупації жив і працював у Вінницькій області. Борівські підпільники вивішували червоні прапорці у громадських місцях, перешкоджали відправленню молоді на каторжні роботи в Німеччину, як з Борової так із навколишніх сіл.

На Дольських хуторах Морочнівського району весною 1942 року було створено партизанський загін під командуванням сержанта Червоної Армії Д.С. Попова. В квітні цього року група вже нараховувала в своїх рядах 25 озброєних партизанів і десятки зв'язківців та розвідників.

В загоні під командуванням М.С.Корчева билося багато відданих борівських месників.

За активну антифашистську боротьбу борівчан окупанти в квітні 1943 року спалили село. Попереджені про цю каральну акцію партизанами, люди врятували своє життя в навколишніх лісах. Втрата рідних домівок, наступні каральні акції викликали ще більший гнів і ненависть до окупаційного режиму. Чоловіче населення масово пішло в партизани.

Топоніміка с.Борове

· Борове - місцевість, колись тут ріс хвойно-листяний ліс. За часів кріпосного права тут переховувались одинокі непокірні селяни від місцевої влади. Перебувши спокійно день, під вечір виходили на пагорб і молились Богові, простягаючи руки в сторону села (церкви).

· Підварок - у ХІХ ст. тут був маєток (польський фільварок) - перекручено - підварок

· Шпакова - квітучий луг, вікові вільхи (ольшина). Улюблене місце для гніздування шпаків.

· Венделове - куток села, де жили люди хитрої вдачі, поміщик Крашевський називав їх Менделем (Мендель - євр.) (правильно - Менделеві).

· Калічка - вулиця (куток села) тоді, після російсько-турецької війни 1877-1878 рр. декілька хат, де жили інваліди цієї війни - каліки.

· Ріжок - кінець села. (Рожок)

· Вошива - невелика піскова вершина на околиці села, де й понині і зустрічаються сліди зарубинецької культури. У другій пол. ХVІІ ст. тут були побиті турецькі воїни. На трунах в обмундируванні місцеві жителі бачили масу паразитів (вошей).

· Мамушова - на поч. ХХ ст. Було пару хат. Жили люди з різних сіл "Мішані люди".

· Морги - від польського слова морі - міра, якою вимірювали поле - в Росії - десятиха.

· Кляштор - місцевість, на якій у ХVІІІ ст. була каплиця, на свято Марії-Магдаліни з навколишніх сіл приїжджали люди католицького і греко-католицького віросповідування молитись Ісусу і його матері. Для борівчан вважалось свята місцевість.

Всі села Рівненщини мають спільну історію. Разом з тим їх вирізняє деяка специфіка: етнографічна, топонімічна, а також історичні події, долі людей.

Тому саме дослідження сіл дає основу для ґрунтовного вивчення історичного матеріалу.

2.6 Відомі діячі науки, освіти, культури Рівненщини

Рівненщина - батьківщина багатьох відомих діячів науки, освіти, культури.

Міцним фортифікаційним ансамблем у часи середньовіччя були замкові споруди князів Острозьких у м.Острозі. Цей український рід походив від турово-пінських удільних князів. У ХІV - на початку ХVІІ ст. Острозькі належали до найбільших землевласників на Україні.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10