Рівненщина в контексті історичного краєзнавства
p align="left">Перша літописна згадка про Дубно (Дубен) датована 1100 роком. Історична забудова сформована у ХV-XVIII століттях. Сліди укріплень середньовічного міста добре проглядаються на рельєфі місцевості із заходу й півночі. Колишню дорогу з Луцька, що переходить із передмістя Забрама в нинішню вулицю Данила Галицького, перегороджувала в XVI столітті Луцька брама, яка в дещо перебудованому вигляді збереглася до наших днів.Кордоном Дубна зі сходу був замок XV - XVIII століть, з оборонним ровом перед його західною куртиною, з двома бастіонами, зверненими до міста. Історична забудова XVII - ХІХ століть почала формуватися наприкінці XV століття після отримання права міського самоврядування. Із півночі місто захищалось монастирем кармеліток XVII - XVIII століть, з північного заходу - монастирем бернардинів XVII століття. Поруч міських укріплень розташовувались острівні поселення: Хрестово-Воздвиженський, Спасо-Преображенський, Підборецький і Страклівський монастирі. Колишні передмістя Забрама, Вигнанка, Сурмичі, Підборці, Скраклів нині злились з містом.
Висотними домінантами в забудові Дубна є культові споруди та замок, які входять до Державного історико-культурного заповідника м.Дубна, створеного постановою Кабінету Міністрів України у червні 1993 року. Вартими уваги є розгалужені підземні ходи, якими помережена центральна заповідна частина Дубна.
Археологічні дослідження в місті й на його околицях, головним чином, поки що носили розвідувальний характер. Виявлені поселення епохи ранньої й пізньої бронзи, черняхівської культури, культури кулястих амфор. На території Дубна знаходять римські монети ІІ століття нашої ери. Археологічні розкопки проводили вчені Ю.Шумовський, М.Островський, М.Смішко, В.Селедець, І.Свєшніков, В.Гупало.
1240 року Дубно руйнують орди хана Батия. З другої половини ХІІІ століття воно входить до Галицько-Волинського князівства. Згодом володарями міста стають князі Острозькі, Заславські, Любомирські, Сангушки.
Древнє Дубно - місто на перехрестях епох, на перехрестях подій. Жодна значна подія, яка торкалася Східної Європи, тією чи іншою мірою не оминула Дубна. Тут бували гетьмани України й імператори російські, польські королі й ватажки козацько-селянських повстань, італійські зодчі, славетні письменники Тарас Шевченко й Оноре де Бальзак, композитор Микола Лисенко й полководець Михайло Кутузов.
Наприкінці XVIII століття в Дубні проводились славнозвісні контрактові ярмарки. У палаці Любомирських, що входить до комплексу Дубенського замку, діяв польський театр під керівництвом Войцеха Богуславського, де головні ролі виконував знаменитий актор Казі меж Овсінський.
Окрасою міста є й такі пам'ятки архітектури, як середньовічна синагога та римо-католицький костел. Збереглися й світські будівлі (житлові та інші) XVIII - початку ХХ століть.
У середньовіччі Дубно було одним з найбільших культурних та економічних центрів Волині. Тут жили і працювали Мелетій Смотрицький, Касіян Сакович, Іов Залізо (Почаївський). Тут ігумен Хресто-Воздвиженського монастиря отець Віталій - один з перших українських поетів - на початку XVII століття переклав з грецької мови книгу „Діоптра". У Дубні в 1539-1566 роках було створене відоме рукописне Четвероєвангеліє ієромонахом Арсенієм, яке зараз знаходиться у Російській Державній бібліотеці в Москві.
Завершення другого тисячоліття в історії Дубна ознаменувалося урочистим відзначенням 900-річчя міста та проведенням Міжнародної ювілейної науково-теоретичної конференції „Дубно і світ".
У нове, третє тисячоліття сиве Дубно увійшло зі споминами про героїчну минувшину, з вірою і надією про своє оновлення та про щасливе майбутнє.
2.5 Історія села Борове Зарічненського району Рівненської областіТериторія Зарічненського району - 144203 га, з них площа лісів - 59958, 8 га, боліт - 18048,2 га, площа водяного дзеркала - 5373,2 га. В районі протікає понад сім річок: Стир, Прип'ять, Стохід, Веселуха, Стубла. На сході район межує з Дубровицьким, на півдні - з Володимирецьким районами, на заході - з Волинською областю, на півночі - з Білоруссю.
Віддаль до м.Рівне - 190 км 51 населений пункт району об'єднаний у 16 сільських та одну селищну територіальні громади.
Населення - 35, 9 тис. осіб, 6,9 тис. осіб - міського, 28,9 тис. осіб сільського населення.
В усіх сферах економічної діяльності зайнято 5,7 тис. осіб, у т.ч. у промисловості - 48 осіб, сільському господарстві - 2,1 тис. осіб, будівництві - 63 особи.
Історія села Борове сягає в глибоку давнину. Археологічні джерела свідчать, що на околиці села проживали племена зарубинецької культури. Перші письмові згадки про село відносяться до першої чверті ХVІІ ст. Саме до цього періоду відносяться польсько-литовські монети "боратинки", які по сьогоднішній день трапляються на території села та його околицях. Проте археологічні джерела свідчать, що північні райони рівненського Полісся ще в добу неоліту (ІV - VІІ тисячоліття до н.е.) були заселені племенами дніпро-донецької культури гребінцево-накольчатої кераміки, назва якої походить від орнаменту посуду - наколів на відтисків гребінцевого штампу. Це лісове населення в основному займалося мисливством, рибальством, збиральництвом.
На околиці Борової, в урочищі Дробишин, в 60-х рр. ХХ ст. були виявлені сліди зруйнованого могильника зарубинецької культури.
В ІХ - Х ст. територія села входила до складу Київської Русі. В ХІІ ст. північна частина Рівненської області, в тому числі і Зарічненський район, перебували у складі Турово-Пінського князівства. Наприкінці 1240 на початку 1241 р. на Полісся вдерлися орди хана Батия. Місцеве населення мужньо захищало свою землю від завойовників, але не могло встояти перед численним ворогом. Побутує цікава, не позбавлена романтичного забарвлення легенда. На території сучасної Борової було слов'янське поселення Рахва. Під час монголо-татарської навали воно було цілком зруйноване. Багато людей загинуло. Уціліле населення вирішило не повертатися в рідні місця, а дрімучими лісами пішли шукати нове місце для поселення. І знайшли його. Поселилися люди на місці сучасної Рафалівки, що у Володимирецькому районі. Назва селища, яке виникло значно пізніше, нібито має відношення до легендарної борівської Рахви. В письмових джерелах немає згадки про Рахву, але про існування слов'янського поселення на околиці сучасного села сумніву немає.
Внаслідок ослаблення монголо-татарського іга землі Турово-Пінського князівства захопила феодальна Литва, а з другої половини ХVІ ст. - Польща. Історична доля склалася так, що Борова майже з 1795 року залишалася під владою Речі Посполитої.
В 1795 році рівненське Полісся було приєднане до Російської держави. Борова була включена до складу Пінського повіту Мінської губернії.
Дальший розвиток історії Борової є типовим для багатьох населених пунктів Полісся. Натуральне господарство, кріпосний гніт супроводили не одне покоління борівчан. Після реформи 1861 року, коли в Росії було скасоване кріпосне право, мало поліпшилось життя в Боровій, хоча реформа і надала борівчанам особисту волю. Більшість борівчан змушена була платити поміщикові. У списках землевласників Пінського повіту Мінської губернії за 1872 рік згадується, що поміщик Людвіг Крашевський володів в селі Борова 10503 десятинами землі і в оселі Колодіях Волинської губернії.
В другій половині ХІХ ст. село Борова Кухотсько-Вільської волості було невеликим. В ньому нараховувалось 66 дворів з населенням 823 чоловіка. В центрі села поміщиком Антоном Крашевським у 1843 році було побудовано храм, який був освячений 19 грудня (за новим стилем) на Святого Миколая. Пізніше відрилась церковно-приходська школа. Завідував нею священик Косинський. 18 вересня (за старим стилем) в Борівську школу був призначений вчителем псаломщик Михайло Львович Годлевський, уродженець села Язвенки Пінського уїзду, який свого часу закінчив Мінську духовну семінарію. Вчителював деякий час борівчанин Йосип Каленикович, який здобув освіту у Кухотській Волі. Навчання проводилось у приватних хатах. Дітей приймали у перший клас із семи років. Тільки у 1903 році було збудоване спеціальне приміщення для школи
Столипінська аграрна реформа була спрямована на ломку общинного землеволодіння і утворення хутірських господарств. В 1906 році в Боровій нараховувалось 164 двори, в яких проживало 1263 чоловіка. З них 657 складали чоловіки, 606 - жінки. Письменних було серед чоловіків 94 і 92 жінки. Для порівняння: в селі Млинок в цей час нараховувалось 54 двори, в яких проживало 225 чоловіків і 180 осіб жіночої статі. Письменних було всього 43 чоловіка. Елементарної грамоти багато борів чан навчились дома, чоловіки, перебуваючи на службі в царські й армії. Проте основна маса із цієї категорії здобула освіту у церковно-приходській школі.
Про події 9 січня 1905 року ("кривава неділя") борівчани довідались від жителя Млинок Мельника, який жив і працював у Пінську, був членом РСДРП, в село привозив газету "Іскра". Саме цього року в селі були виступи проти місцевого поміщика. Найбільш активними були учасники російсько-турецької війни 1877-1878 рр. Дяденчук Андрусь Демидович і Романцев Олександр Карпович. За революційну діяльність Романцева не раз заарештовувала поліція.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
