Антична культура: Давній Рим
вулиці мали ширину до 10 – 15 метрів. У місті існувала система каналізації,
водопровід з глиняних труб. Храмові побудови проводились розумно, з
урахуванням сейсмічності, на кам’яних фундаментах. Усе місто оточувалося
фортифікаційною стіною шириною 2 метри, що складалася з великих суцільних
блоків. Місцевий побут, заснований на розвинутому господарстві, ставав усе
більше спеціалізованим у певній галузі. Популонія орієнтувалася на
видобуток і обробку металів, Клузій спеціалізувався в
сільськогосподарському виробництві, місто Цере – на ремеслах і торгівлі.
За Варроном, 753 р. до нашої ери вважається роком заснування Риму.
У релігійному житті панував політеїзм давньогрецького типу. Лише імена
етруських богів відрізнялися від грецьких. Головним богом був Тин (грецький
Зевс, римський Юпітер), іншими визначними богами – Уні, Менрва[8] (римська
Мінерва), Марис (Марс). Міфології етрусків властиві були також і давні
культи тотемного характеру: добрих і злих демонів (Хару, Тухулха, Лаза).
Цікавими з точки зору розуміння життя етрусків є їх малюнки й фрески в
гробницях. Так, зображені сюжети дозволяють припустити, що існували
ритуальні вбивства рабів в ході поєдинків та травля їх хижими тваринами. В
той же час рабів зображували співаючими, граючими на музичних інструментах,
танцюючими.
З кінця 6 століття до нашої ери етруська конфедерація починає розпадатися.
В 524 році до нашої ери етруски програли грекам битву при Кумах.
Відповідно, занепадає і культура. Хоча, занепадає етруська культура, а
загалом уся римська культура переходить на нову орбіту свого розвитку.
Почали етруски з фібули з гробниці Черветері (близько 650 р. до нашої ери)
і канопи з маскою (близько 600 р. до нашої ери), а останнім чисто етруським
досягненням в культурі, безперечно, було спорудження храму Юпітера на
Капітолійському холмі в Римі. Це сталося в період правління етруських царів
Тарквініїв (знайдені під час археологічних розкопок монети із зображенням
храму допомагають уявити зовнішній вигляд цієї величної будівлі). Слід мати
на увазі, що Юпітер в пантеоні тодішніх богів супроводжував Менрву й Уні –
етруських жіночих божеств, а крім того, й сам Юпітер був спочатку також
етруським богом на ім’я Тин. Саме в цій своїй етруській іпостасі Юпітер і
став, як вважається, патроном нової римської держави. Усередині храму
розміщувалась величезна статуя Юпітера, виготовлена з золота й пластинок
слонової кістки. Авторство цього твору, рівно як і квадриги на храмовому
фронтоні, приписують майстру Вулке з міста Вей. Завершено зведення храму
було в 509 р. до нашої ери.
У тому ж таки 509 році до нашої ери останній цар так званого царського
періоду Тарквіній Гордий був вигнаний з Рима. 509 р. до нашої ери
вважається традиційною датою заснування республіки та запровадження
консульської влади у Римі.
Культура Риму епохи республіки
500 рік до нашої ери. Рим починає експансію в Італії. В 474 році до нашої
ери етрусків, від яких римська культура взяла так багато, було витіснено
римськими військами з Кампанії. 444 рік до нашої ери став роком
запровадження військового трибунату з консульською владою. А в 377 році до
нашої ери навколо Рима була збудована стіна для захисту від ворогів[9], які
нагадали про себе захопленням та спаленням міста.
Говорячи про подальший розвиток римської культури, не можна не згадати про
прокладення знаменитої Аппієвої дороги, що розпочалося в 312 році до нашої
ери, акведук Аппія Клавдія тощо. Але зупинимося на більш “світських” речах,
що і буде вирізняти культуру Риму епохи республіки від культури попередніх
етапів розвитку.
Перетворення Риму на велику середземноморську державу справило вплив на
ідеологічне життя римського суспільства. У вищих колах римського
суспільства набуває широкого вжитку грецька мова. Разом з мовою в Римі
з’являється грецька освіченість; знання грецької літератури стає ознакою
гарного тону, створюються риторичні школи, керовані греками. Все більший
вплив справляють на побут і образ життя римської знаті елліністичні звичаї.
Однак широкі кола римського суспільства вороже ставилися до іноземних
нововведень та звичаїв і чинили їм стійкий опір.
Вплив грецької культури сприяв поширенню освіченості у верхніх шарах
суспільства й загальному культурному зростанню. Навколо одного з найбільших
політичних діячів того часу – Сціпіона Еміліана створюється гурток, до
складу якого входять філософи й письменники. Серед них найпомітніше місце
належить знаменитому грецькому історику Полібію та грецькому філософу
Панетію. Обидва вони проповідували вчення стоїків, пристосовуючи його до
потреб і запитів римського суспільства.
В 1-му столітті до нашої ери спостерігається ще більш широке поширення
елліністичних впливів, причому в філософії та мистецтві вони стають
домінуючими. Одночасно з цим в римському суспільстві йде процес їх творчої
переробки. Саме в цей період виникає латинська лірична поезія, досягає
найвищого розквіту ораторське мистецтво, з’являються прозаїчні твори,
написані класичною латинською мовою.
Для популяризації різних течій елліністичної філософії особливо багато
зробив Ціцерон, який виклав в ряді творів досить зрозуміло основи різних
філософських систем і розробив латинську філософську термінологію.
Лукрецій, один з найвідоміших філософів давнини, в своїй поемі “Про природу
речей” поширював та пропагував матеріалістичне вчення Епікура, намагаючись
позбавити людей забобонного страху перед богами і потойбічним життям.
Заперечуючи всяке втручання богів у життя людей, Лукрецій давав наукове
пояснення походження і розвитку всесвіту й людства. Він стверджував, що все
складається з неподільних “начал”, тобто атомів, які не створюються і не
зникають, а за певним законом з’єднуються і формують все живе. Тому всесвіт
вічний і нескінченний.
Лукрецій вважав, що після створення землі з вологи й теплоти з’явилися
рослини, потім тварини і, нарешті, людина. Завдяки досвіду й спостереженням
людина навчилася отримувати вогонь, будувати домівки, обробляти землю. Люди
почали об’єднуватись у сім’ї, а сім’ї почали формувати суспільство. Це дало
можливість розвинутися мові, наукам, ремеслам, ідеям права й
справедливості. Але з’явилися царі, найбільш сильні почали захоплювати й
ділити землю, що призвело до появи війн і злочинності.
У греків римляни запозичили і наукові досягнення. Так, Цельс узагальнив
досягнення елліністичного лікарського мистецтва. Астроном Сосиген з Єгипту
виконав обчислення для проведеної Цезарем реформи римського календаря. Але
одночасно розвивалася й чисто римська наука. Найпомітнішим її представником
був Марк Теренцій Варрон, який уклав енциклопедію наук і виконав
дослідження римської побутової і релігіозної старовини, римського театру,
латинської мови.
Старе римське право не зазнало корінних змін, а лише було вточнене й
розширене преторами, які перед вступом на посаду в спеціальних едиктах
публікували свою програму розв’язання тих чи інших юридичних казусів.
Значний вплив на римське право мало законодавство провінцій, з якими
постійно контактували римляни. Це призводило до спрощення ведення процесів
і порядку угод з купівлі-продажу, займу, оренди, тощо. Були розширені права
власників на майно, яке не було їх власністю в старому римському смислі,
наприклад, права римських громадян на захоплені провінційні землі.
Розроблялося поняття юридичної особи. Такими юридичними особами спочатку
були визнані муніципії, а пізніше і колегії.
Ораторське мистецтво і риторика пройшли в Римі довгу путь і нараховували
велику кількість яскравих представників, з яких найбільш знаменитим був
Ціцерон. Промови відомих адвокатів розмножувались, їх читала широка
публіка. Риторику вивчали у школах під керівництвом вільних греків у містах
Греції і Малої Азії. Там римські оратори запозичували простий і суворий
аттичний стиль або зухвалий, театральний, гострий, критичний так званий
азіанізм. Азіанізм, данину якому віддав і Ціцерон, особливо процвітав до 50-
их років 1 століття до нашої ери, після чого популярнішим став аттицизм,
якого дотримувався Цезар. Велику увагу оратори звертали на пози, жести,
інтонації голосу, на оригінальні звороти мови, на влучні дотепи, які могли
образити або добити противника. Особливе значення мали політичні промови,
найбільш яскравими зразками яких є промови Ціцерона проти Катіліни.
Гострота політичної боротьби відбилася і у записках Цезаря про галльську і
громадянську війни. Оповідання ведеться від третьої особи для того, щоб
створити ілюзію найбільшої об'єктивності. Насправді “Записи” написані
Цезарем з метою виправдати свої дії, прикрасити успіхи і згладити, де це
