Антична культура: Давній Рим
захоплюючі небезпечні змагання (битви гладіаторів, кінний біг, поєдинки
рабів з левами тощо). Все це було неодмінними атрибутами римського побуту.
На протязі 1 століття до нашої ери складається велика римська латиномовна
література, закладаються основи власного римського образотворчого мистецтва
й архітектури.
На рубежі старої і нової ери Рим перетворюється на величезну світову
державу. Старий полісний устрій вступає у непорозуміння з тими завданнями,
які необхідно було розв’язувати у рабовласницькій країні. На зміну
полісному республіканському устрою приходить імперія. Так з 1 століття
нашої ери починається заключний етап розвитку античного Середземномор’я.
Період з 1 по 5 століття нашої ери – епоха останнього розквіту античної
культури. У 476 році нашої ери могутня Римська імперія впала під натиском
напіводягнених голодних варварів, ставши жертвою своєї власної необачності,
надмірної вишуканості та багатства. А до культури варварам діла не було –
грандіозні палаци, монументи та скульптури, колони та форуми, сенати та
префектури були знищені при взятті Рима. Загибель Риму означає і загибель
великої античної культури в цілому. Як образно відмітив Т.Момзен: “Над
греко-латинским миром опустилась историческая ночь, и отвратить ее было не
в силах человеческих, но Цезарь дал все-таки измученным народам доживать
вечер своего развития в сносных условиях. А когда, после долгой ночи,
занялся новый исторический день и новые нации устремились к новым, высшим
целям – у многих из них дало пышный цвет семя, посеянное еще Цезарем, и
многие именно ему обязаны своею национальной самобытностью”[6].
Критика Римської культури
У римської культури завжди було багато як прихильників, так і противників.
Дійсно, багато хто не міг пробачити римлянам войовничість їх менталітету,
що її вони успадкували від етрусків. Особливо не сприймали культуру Риму
греки, що їх римляни підкорили. Елліни перемагали своїм генієм, а римляни
досягали успіху лише завдяки фортуні. Але Рим зробив те, чого не вдалося
зробити еллінам. Він об’єднав народи та запровадив порядок на землях,
приніс їм мир. Кожен міг, будучи в безпеці від нападу, працювати, сіяти,
збирати врожай, мандрувати землями країни та торгувати. За щитом Риму
елліни зі своїми поглядами на життя могли нескінченно довго сперечатися на
філософські теми. Можливо, Рим не перевершив греків у галузях філософії та
скульптури, але він добре налагодив перекидання військ з одного кінця
держави в інший та встановив справедливі закони. А це вже і є культурою.
Рим на той час був універсальною ідеєю. Досягнення в тих галузях культури,
в яких римлянам не вдавалося створити щось особливе, були цілком запозичені
у інших народів, у тих же самих греків. Але в будь-якому випадку римська
культура не просто цікава – вона грандіозна, без неї не можна уявити давній
світ, як і не можна уявити Рим без впливу на нього грецької культури.
Культура Вілланови у Північній та Центральній Італії. Культура етрусків
1000 років до нашої ери. Початок колонізації Італії етрусками. Приблизно в
цей час, за підрахунками вчених, починається період залізного віку на
території майбутнього Риму. Відбувається перехід від апеннінської культури
та культури террамар (“жирна земля”), від яких залишилась велика кількість
господарських відходів у вигляді кераміки, залишків бронзових виробів на
свайних поселеннях біля водних просторів рік та озер. Субапеннінський
період став перехідним, він визначається появою нових племен на території
сучасної Італії, ці племена принесли особливу культуру, зокрема, вони
померлих ховали на спеціальних полях-кладовищах. Змінився обряд
захоронення, поширюється кремування. В Південній Етрурії продовжує існувати
культура террамар. В Північній і Центральній Етрурії в результаті великих
етнічних переміщень встановлюється основний тип культури цього періоду, що
має назву культура Вілланови. По суті це землеробська культура. Схематично
виділяють чотири етапи цієї культури, коли удосконалюється техніка
виготовлення бронзових виробів, нові форми бронзових речей побуту, дещо
прогресує залізообробка, не дивлячись на обмеженість запасів залізної руди
в Італії. Тільки в 6 столітті до нашої ери помічаємо перевагу в кількості
залізних знарядь праці над бронзовими. В археологічному асортименті
з’являються нові форми фібул. Значним кроком вперед у розвитку
технологічних навичок є виготовлення гончарного посуду. Археологічно можна
інтерпретувати знайдені вироби як предмети торгівлі племен. Сюди
відноситься грецька кераміка, фінікійське скло, предмети з золота й срібла,
слонової кістки. Складніше сприймаються етнічні переміщення населення.
Згадані террамари, як і оволодіння металом, пов’язують з індоєвропейським
елементом, частковим його проникненням, можливо, морем, по території Італії
шляхом колонізації. Домінуючу масу носіїв індоєвропейських мов склали
племена італіків, що проникають в Італію з кінця 2 тисячоліття до нашої ери
і, як вважають, створюють культуру типу Вілланови.
Відкрита біля поселення Вілланова у передмісті Болоньї в середині 19
століття культура знаходить аналоги в культурі залізного віку Лігурії
(Голасекки), Венеції (Есте), Бруттії (Торре Галлі). Культура Вілланови
проявляється в центрах Південної Етрурії, Лації (Альбанські гори), у
відповідних прошарках римського поселення.
Піднесення етрусків у 8 столітті до нашої ери в Середній та Північній
Італії є закономірним розвитком попередньої культури Вілланови. Проблема
етруської мови породжує все нові й нові версії, які грунтуються на 9
тисячах етруських надписів, що збереглися. Весь масив етруського матеріалу
дозволяє оцінити мовний запас, зміст епітафій, текстів-присвят та
подарункових творів.
Алфавіт використовувався грецький. Однак для досліджень великим недоліком є
одноманітність надписів епіграфіки, мала кількість текстів на широкі теми.
Короткі етруські надписи зустрічаються на урнах, глечиках, дзеркалах,
геммах.
У 8 – 7 століттях до нашої ери етруски проживають на більшій частині
сьогоднішньої Італії, займаються землеробством, утримують худобу. Високий
рівень землеробства дозволяв проводити селекцією – було отримано етруський
сорт полби, вперше почали вирощувати культурний овес. Льон йшов на пошиття
одягу, вітрил для човнів. Цей матеріал використовувався для запису
різноманітних текстів (пізніше це досягнення використали римляни). Існують
свідчення антиків про міцність ниток з льону, за допомогою яких етруські
ремісники виготовляли панцирі (гробниця 6 століття до нашої ери,
Тарквінія). Досить широко етруски застосовували штучне зрошення, дренаж,
регулювання течій річок. Відомі археологічній науці давні канали
знаходилися біля етруських міст Спіна, Вейї, в районі Коди.
Наведені факти високого рівня агрономічної культури, прикрашені пережитками
давньої магії, свідчать про великий вклад етрусків у культуру Італії в
давнині.
В інших галузях діяльності, наприклад в ремісництві, етрускам властиві
високий рівень та значні результати. Наявність чисельних виробів з металу в
гробницях 8 століття до нашої ери в Етрурії асоціюється з адекватним рівнем
рудної справи та металургії. В некрополі Сан-Чербоне одна знахідка з міді
була інкрустована залізними мініатюрними квадратиками – метод, характерний
при роботі з дорогоцінними матеріалами. Взагалі, з заліза виробляли
металевий посуд, засоби виробництва для різних галузей промисловості.
Широкого поширення набули посудини буккеро, бронзові статуетки, етруські
форми гробниць (типу гробниць Цере), металічні прикраси, скляні буси,
амулети, скарабеї. Інтенсивна торгівля прямо впливала на рівень
суднобудування. Етруски використовували запаси лісу не лише Тирренії, а й
масиви Лації, Умбрії. З дерева робили килі “тирренських кораблів”. Етрускам
була відома форма торговельного корабля з двома мачтами, чого не знав
грецький торговий флот.
Важливим етапом в розвитку етруського суспільства було складання міської
структури, що відповідала рівню рабовласницького ладу, зовнішньою ознакою
якого було жваве містобудування. Міста мали міцний пояс укріплених стін з
кам’яних блоків, пізніше спостерігалося чітке розташування кварталів в
шахматному порядку та планування вулиць, які перетиналися під прямим кутом.
Аналог етруським забудовам – місто Міса[7] біля Болоньї (датується 6 – 4
століттями до нашої ери) мало свій центр – акрополь з храмовими будівлями
та перпендикулярно розміщеними вулицями, фонтан з басейном, п’ять храмів-
святилищ (за етруським ритуалом, вони мали вхід з півдня та були
орієнтовані по частинах світу, п’ятий храм знаходився в центрі). Найбільші
