Запровадження інноваційної моделі казначейського обслуговування місцевих бюджетів за видатками (на прикладі Краснодонського ВДК у Луганській області)

p align="left">Другий підхід -- варіант "ринкового фінансування". Він означає, що держава покриває поточні потреби у ліквідних активах (розміщує резерви надлишкової ліквідності) безпосередньо на ринку, тобто насамперед у комерційних банках. Це здійснюється або за допомогою угод РЕПО, або шляхом прямих запозичень чи вкладень у банках. Такі угоди часто розраховані лише на один день. Перевагою такої технології є те, що вона забезпечує розподіл організації управління бюджетними ресурсами і грошово-кредитною політикою. Крім того, інструменти запозичення у такому разі можуть бути різноманітнішими й ефективнішими і їх можна оформити таким чином, щоб вони краще відповідали поточним завданням касового виконання бюджету.

Останніми десятиріччями спостерігається тенденція до відмови дедалі більшої кількості емісійних банків розвинених країн від короткострокового кредитування фінансових потреб держави у формі надання овердрафту за рахунками бюджету (за винятком внутрішньоденного кредитування). Так, наприклад, у країнах ЄС з 1 січня 1994 року запроваджено загальну заборону на надання емісійними банками кредитів суспільному сектору економіки.

У сучасних умовах прямі касові кредити центрального банку, котрі використовуються для покриття бюджетного дефіциту, поширені у країнах, що розвиваються. Однак і в них останнім часом спостерігається тенденція до жорсткішого порядку умов і строків кредитування держави емісійним банком. Третя технологія управління касовими активами і пасивами бюджету грунтується на адаптації виплат із бюджету до надходжень, а не навпаки, як прийнято у більшості розвинених країн. Вона поширена у країнах, де бюджетний процес не приводить до облігаторного виконання бюджету, бо мають місце процеси його секвестрування. Казначейство у цьому випадку має компенсувати слабке бюджетне управління жорсткішим управлінням ліквідними коштами. Тому виплати за зобов'язаннями держави затримуються в очікуванні надходжень до бюджету. У результаті виникає заборгованість.

На перший погляд, це може здаватися ефективною формою управління державними фінансовими ресурсами, але це вкрай негативно відбивається на розвитку економіки і забезпеченні політичної стабільності. Підривається довіра до надійності держави як партнера, котра має бути найвищою серед усіх чинних учасників ринку, інакше державі стає тяжко знайти контрпартнерів, які бажають укласти довгострокові угоди, наприклад, при продажу державних цінних паперів. Тому в усіх розвинених країнах прив'язка поточних видатків бюджету до поточних надходжень до бюджету вважається вкрай небажаною практикою виконання бюджету. На мій погляд, з урахуванням зарубіжного досвіду і тенденцій, що склалися при створенні вітчизняної моделі, треба орієнтуватися на варіант "ринкового фінансування". За наявності постійного щоденного залишку коштів і відповідних законодавчих актів Державного казначейства України може здійснювати операції на фінансовому ринку совому ринку з використанням таких фінансових інструментів, як угоди РЕПО, проведення кредитних і депозитних операцій за фіксованими процентними ставками, зокрема "овернайт", внутрішньоденне кредитування, короткострокові казначейські векселі тощо. Зокрема кредит "овернайт" -- це кредит у межах обумовленого ліміту та визначеної відсоткової ставки, який надано банку Державним казначейством України за постійно діючою лінією рефінансування терміном на один день під забезпечення державних цінних паперів. Такий кредит надається через лінію рефінансування терміном на один робочий день, який повинен повертатися наступного дня після його отримання. Надання банкам кредитів "овернайт" здійснюється тільки під забезпечення державних цінних паперів у розмірі не більше 85% від їхньої балансової вартості, за ставкою не нижчою, ніж облікова ставка Національного банку України. Перевагою цієї операції є передусім відносна простота оформлення та швидкість здійснення. Банк-позичальник взаємодіє з Державним казначейством України як кредитором без посередників. Підписання кредитної угоди є підставою для переказування коштів з рахунка державного казначейства як кредитора на рахунок банку-позичальника. Переказування коштів здійснюється практично в режимі реального часу після надання ДКУ як кредитором у регіональне управління Національного банку України, що його обслуговує, платіжного доручення про переказ коштів на користь банку-позичальника [31]. Головними мотивами відродження банківських функцій у нинішній системі органів державного казначейства є:

— відірваність державних інститутів фінансової системи від фінансового ринку і особливо вторинного;

— відсутність єдиної методології в організації розрахунків і наявність двох незалежних методологічних центрів (Національний банк і Міністерство фінансів);

— неузгодженість окремих нормативно-методологічних документів і тривала процедура погодження документів Міністерства фінансів і Національного банку;

— різне розуміння ступеня актуальності оперативного вирішення окремих державних фінансових завдань і різний підхід до їхнього вирішення;

— перехід на платність послуг, що надаються комерційними банками, включаючи й установи НБУ;

— наявність позитивного зарубіжного досвіду здійснення банківських операцій казначейськими органами.

Тому ідеї про надання органам Державного казначейства України статусу кредитної установи й надання права здійснювати операції з готівкою бюджетних організацій, використовувати вільні бюджетні кошти як кредитні ресурси із включенням територіальних органів казначейства у платіжну систему країни як активних і постійних суб'єктів мають об'єктивні підстави.

Для підвищення ефективності управління бюджетними коштами можлива й доцільна трансформація органів казначейства у кредитні установи, що поєднують як функції з управління бюджетними коштами на стадії виконання бюджету, так і функції кредитної установи в частині організації розрахунків, руху готівки й реалізації державних цінних паперів.

З огляду на це доцільним є створення казначейського банку. Фінансовий інститут, який відповідає за виконання бюджетів усіх рівнів, не може повноцінно функціонувати без своєї бюджетної банківської установи. На казначейський банк "слід покласти операційну діяльність зі збору, зберігання й розподілу державних та місцевих коштів. Треба розробити нові форми редукції фінансової інформації, необхідні й достатні Національному банку для здійснення його діяльності. На казначейський , банк, інтегрований з обласними управліннями казначейства, слід також покласти усі бухгалтерські функції щодо вхідного контролю фінансових ресурсів, їх розподілу за рахунками і обгрунтованості використання [38].

Особливе місце в діяльності казначейського банку могли б посісти операції з виплат на користь фізичних осіб, які здійснюють установи Ощадного банку. Це виплати пенсій, допомоги і компенсацій особам, що проходили службу в органах Міністерства оборони, Служби безпеки, Міністерства внутрішніх справ. Можливе також здійснення органами ДКУ операцій з виплати компенсацій втрачених заощаджень громадян в установах Ощадбанку, а також з виплати компенсації вкладів (внесків) в організації державного страхування. Казначейський банк як головна ланка системи казначейського виконання бюджету має брати участь у фінансуванні економіки держави, для чого слід регламентувати його можливості у цій сфері. Зважаючи на великий обсяг аналітичної роботи, неоднозначність рішень, котрі приймаються в умовах неповноти інформації, функції кредитування промислових підприємств покладати на казначейський банк недоцільно, залишивши їх іншим банкам, що існують нині в Україні. Банки-кредитори здійснюють кредитування різних підприємств на свій страх і ризик за рахунок власних коштів чи позичених державних коштів, узятих під повні гарантії й зобов'язання у казначейському банку.

РОЗДІЛ 3. ІННОВАЦІЙНІ НАПРЯМКИ УДОСКОНАЛЕННЯ КАЗНАЧЕЙСЬКОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

3.1 Покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів за рахунок коштів єдиного казначейського рахунку

За минулі десять років існування казначейської системи України було створено умови для функціонування дієвої системи з оперативного управління фінансовими потоками та забезпечення своєчасного здійснення видатків розпорядників коштів державного бюджету. Це стало відправним моментом для прийняття на обслуговування через казначейську систему органів місцевого самоврядування.

Але важливими у процесі казначейського виконання місцевого бюджету є питання удосконалення управління бюджетними коштами. На цей час відсутні ефективні механізми управління фінансовими ресурсами у процесі поточного касового виконання місцевого бюджету. Це призводить до необхідності здійснення нераціональних запозичень для покриття касових розривів, що виникають, і втрат від невикористання тимчасово вільних фінансових ресурсів.

Місцеві запозичення - це операції, пов'язані з отриманням бюджетом коштів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких з'являються зобов'язання органів місцевого самоврядування перед кредиторами.

Позички органів місцевого самоврядування - фінансові операції, що засвідчує зобов'язання органів місцевого самоврядування перед банками, іншими фінансовими установами щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату відсотків за користування та інших зборів з такої суми.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13