Бюджет України
p align="left">Витрати на національну оборону, правоохоронну діяльність і забезпечення безпеки, а також адміністративно-управлінські витрати впливають на структуру попиту.Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання можуть служити витрати по державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини боргу), розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним підприємствам, сільському господарству на створення і вдосконалення об'єктів інфраструктури, на покупку озброєння і військове будівництво.
У періоди криз і депресій витрати державного бюджету на господарські цілі, як правило, зростають, а під час «перегріву» кон'юнктури - скорочуються.
Структура витрат державного бюджету надає регулюючу дію на розміри попиту і капіталовкладень, а також на галузеву і регіональну структури економіки, національну конкурентоспроможність на світових ринках.
Витрати на кредитування експорту, страхування експортних кредитів і державного капіталу, що вивозиться, фінансовані з бюджету, стимулюють експорт і в довгостроковому плані покращують платіжний баланс, відкривають для економіки країни нові зарубіжні ринки; сприяють зміцненню національної валюти, забезпеченню постачань на внутрішній ринок необхідних товарів з-за кордону. Це зовнішньоекономічний аспект політики бюджетних витрат.
Дієвість держрегулювання економіки за допомогою бюджетних витрат залежить, по-перше, від відносних розмірів сум, що витрачаються (їх долі у ВВП); по-друге, від структури цих витрат; по-третє, від ефективності використання кожної одиниці засобів, що витрачаються.
1.1.3 Підходи до проблеми збалансованості державного бюджету
Виникає в результаті перевищення витрат над доходами бюджетний дефіцит покривається державними позиками (внутрішніми і зовнішніми). Вони здійснюються у вигляді продажу державних коштовних паперів, позик в позабюджетних фондів (наприклад, у фонду страхування по безробіттю або пенсійного фонду) і здобуття кредитів в банків (ця форма фінансування бюджетного дефіциту часто практикується місцевими властями).
Державні позики -- не єдина дорога покриття дефіциту державного бюджету. У більшості розвинених країн з часів переходу від золотого до паперово-грошового звернення накопичений значний досвід покриття бюджетного дефіциту шляхом додаткової емісії грошей.
Уряди особливо часто удаються до цього засобу в критичних ситуаціях - під час війни, тривалої кризи. Наслідки такої емісії загальновідомі: розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимул-реакції для довгострокових інвестицій, розкручується спіраль «ціна -- заробітна плата», знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.
В цілях збереження господарської і соціальної стабільності уряду розвинених країн всемірно уникають невиправданої емісії грошей. Для цього в систему ринкової економіки вбудований спеціальний блок-запобіжник: конституційно закріплена в більшості країн незалежність національного емісійного банку від виконавчої і законодавчої влади. Емісійний банк не зобов'язаний фінансувати уряд, таким чином, ставиться заслін інфляційному вибуху, який міг статися, якби гроші друкувалися за бажанням уряду.
Державні позики менш небезпечні, чим емісія, але і вони надають певну негативну дію на економіку країни. По-перше, в певних ситуаціях уряд удається до примусового розміщення коштовних державних паперів і порушує, таким чином, ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо уряд навіть і створює достатні стимул-реакції для придбання юридичними і фізичними особами коштовних урядових паперів, то державні позики, мобілізуя вільні засоби на ринку позикових капіталів, звужують можливості здобуття кредиту приватними фірмами. Фірми, особливо дрібні і середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Державні позики на ринку позикових капіталів сприяють дорожчанню кредиту -- зростанню облікової ставки.
Проте в державних позик є і позитивні сторони. По-перше, ринок коштовних державних паперів, що утворився на їх основі, може залучати частину інвесторів, для яких останні сектори фондового ринку непривабливі. По-друге, розміщуючи на цьому ринку коштовні папери нових державних позик або викупляючи достроково папери старих позик, держава може активно впливати на попит і пропозицію на всьому ринку позикових капіталів. Проте ці позитивні сторони виявляються переважно в розвинених країнах із стабільною економікою. Для розвинених країн з ринковою економікою характерна увага не стільки до величини бюджетів, скільки до їх збалансованості і структури.
Існує декілька підходів до проблеми збалансованості державного бюджету.
Неокласичний і неоліберальний напрями вважають за доцільне для країни мати збалансований держбюджет. Адже незбалансований бюджет (звичайно це бюджет з перевищенням витрат над доходами, тобто з дефіцитом, а не з перевищенням доходів над витратами, тобто з профіцитом) підсилює інфляцію. Неоліберальний і неокласичний підхід переважають останніми роками до США і Канади, урядам яких удається добиватися профіциту бюджету.
Неокейнсіанський напрям вважає, що збалансований держбюджет заважає антициклічної і навіть антиінфляційної політиці. При цьому неокейнсіанці виходять з того, що державні витрати є важливою частиною сукупного попиту. Відштовхуючись від цього, вони вказують, що в період високого безробіття і відповідного падіння доходів податкові вступи до бюджету скорочуються. Це підштовхує державу до скорочення витрат для збереження збалансованого бюджету або/та до збільшення податкових ставок, внаслідок чого сукупний попит в країні скорочується ще більше (прикладом може служити Росія в 90-і рр.). В період же надлишкового попиту з високою інфляцією автоматично зростають податкові вступи до бюджету, і для зменшення можливого профіциту уряд знижує податкові ставки або/та збільшує державні витрати, що ще більше збільшує надлишковий попит і відповідно інфляцію. Тому неокейнсіанці вважають, що в період спаду потрібно дати державі можливість збільшувати державні витрати і знижувати податки для пожвавлення господарського життя, а в період надлишкового попиту потрібна стримуюча політика у вигляді зменшення державних витрат я збільшення податкових ставок, І та, і інша політика веде до незбалансованості бюджету.
1.1.4 Державний борг
Заборгованість урядових органів власникам державних коштовних паперів накопичується і перетворюється на державний борг. Його доводиться виплачувати з відсотками. Говорять, що сьогоднішні державні позики -- це завтрашні податки. Деякі платники податків є власниками державних коштовних паперів. Вони отримують: відсотки по цих паперах і одночасно платять податки, які частково йдуть на виплату державних позик. Як правило, з поточних бюджетних доходів не удається повністю виплачувати відсотки і в строк погашати державні позики. Постійно потребуючи засобів, уряди прибігають все до нових позик; покриваючи старі борги, вони роблять ще більші нові.
Державний борг підрозділяється на внутрішній і зовнішній, а також короткостроковий (до одного року), середньостроковий (від одного року до п'яти років) і довгостроковий (понад п'ять років). Найбільш важкими є короткострокові борги. По ним незабаром доводиться виплачувати основну суму з високими відсотками. Таку заборгованість можна пролонгувати, але це пов'язано з виплатою відсотків на відсотки. Державні органи прагнуть консолідувати короткострокову і середньострокову заборгованість, тобто перетворити її на довгострокові борги, відклавши на тривалий термін виплату основної суми і обмежившись щорічною виплатою відсотків. У ряді країн існують спеціальні управління державного боргу при міністерстві фінансів, які здійснюють погашення і консолідацію старих боргів і залучення нових позикових засобів. Виплата відсотків за боргом і поступове погашення основної суми його називається обслуговуванням боргу (заборгованості).
Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям і особам. Цей вигляд боргу лягає на країну найбільшим тягарем, оскільки для його погашення держава повинна віддавати які-небудь коштовні речі, надавати певні послуги.
Внутрішній борг держави - борг своєму населенню - наводить, перш за все, до перерозподілу доходів усередині країни. Витоку товарів і послуг зазвичай не відбувається, але виникають певні зміни в економічному житті, наслідки яких можуть бути вельми значними.
Предметом особливої уваги є зовнішній борг. Якщо платежі по ньому складають значну частину вступів від зовнішньоекономічної діяльності країни, наприклад 20-30%, то залучати нові позики з-за кордону стає важко. Їх надають неохоче і під вищі відсотки, вимагаючи застав або особливих поручительств [4; 392].
Зазвичай уряди країн-боржників приймають всі можливі заходи, аби не попасти в положення безнадійних боржників, оскільки це обмежує доступ до зарубіжних фінансових ресурсів. Для цього можливі декілька доріг.
1. Виплата боргів за рахунок золотовалютних резервів.
2. Консолідація зовнішнього боргу, яка означає перетворення короткострокової і середньострокової заборгованості на довгострокову, тобто перенесення майбутніх незабаром платежів на віддалене майбутнє.
3. Скорочення зовнішнього боргу шляхом конверсії - перетворення його на довгострокові іноземні інвестиції.
4. Звернення країни боржника, що попала у важке положення, до міжнародних банок - регіональним, Усесвітньому банку [4; 388].
1.2. Бюджетно-податкова політика
