Крошово-кредитна система
формі депозитів, кредитів і здійснювати інші взаємні операції.
К.б. самостійно встановлюють процентні ставки по своїх кредитах і комісійну
винагороду за послуги.
Стосунки між банками і клієнтами носять договірний характер. Клієнти
самостійно обирають банки для кредитне-розрахункового і касовго
обслуговування, можуть обслуговуватись по всіх видах банківських операцій в
одному чи кількох банках.
Банкам забороняється використовувати свої союзи та інші об'єднання для
досягнення згод, які напрвлені на монополізацію ринку банківських операцій
в питаннях встановлення процентних ставок та розмірів комісійних винагород,
на обмеження конкуренції у банківській справі.
К.б. публікують річний баланс та рахунок прибутків і збитків після
підтвердження поданих в них відомостей аудиторською організацією.
Оперативне керівництво роботою банку здійснює правління разом з центральним
апаратом.
К.б. та їх установи працюють на принципах комерційного розрахунку. В
основі комерційної діяльності банків знаходиться прибуток, як спільний
показник ефективності праці і головний виток їх розвитку.
Прибутковість банку залежить від ефективності керівництва його власними
та позичковими коштами. Рівень доходів можна підняти шляхом зміни структури
активних операцій, змінюючи співвідношення між позичковими та
інвестиційними операціями на користь більш вигідних. Для підвищення
прибутковості комерційний банк має можливість звернутися до регулювання
своєї короткострокової заборгованості та депозитних рахунків. Ефективним
засобом керівництва власними коштами е така політика в галузі дивідендів,
яка надає можливість підвищити ринкову вартість акцій банку та реалізувати
додаткові акції по більш вільних цінах. Ця політика надає більший ефект,
ніж утримання частини прибутку для поповнення власного капіталу, за
винятком тих випадків, коли швидке збільшення суми депозитів та позик
спонукає продавати додаткові акції за будь-яку ціну.
Кооперативні банки — спеціальні кредитно-фінансові інститути, що
утворюються товаровиробниками на часткових засадах для задовільнення
взаємних потреб у кредитах та інших банківських послугах. Кооперативні
банки — це фінансово-організаційні центри кооперативних кредитних установ,
що поєднуються, як правило, за галузевими або територіальними ознаками. За
своїми функціями кооперативні банки в розвинутих країнах наближаються до
комерційних банків. Загальні риси кооперативних банків: приватна власність
має колективний характер, контроль не може здійснюватись окремими особами,
прибуток не ділиться між пайовиками або вкладниками, а йде на сплачення
процентів за вкладами та на збільшення резервів.
Кооперативний банк створюється в порядку, передбаченому цим Законом
України “Про банки та банківську діяльність” від 07.12.2000 року .
Законодавство про кооперацію поширюється на кооперативні банки в частині,
що не суперечить цьому Закону.
Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і
поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.
Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області)
кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення
кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного
року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості
діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-
правової форми або ліквідації.
Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві
кооперативні банки.
До функцій центрального кооперативного банку, крім
передбачених Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів,
акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення
контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.
Органами управління кооперативних банків є загальні збори
учасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку.
Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю
кооперативного банку створюються та здійснюють свої повноваження
відповідно до цього Закону.
Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень
мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку
встановлюється Національним банком України відповідно до Закону.
Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї
участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.
Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами
фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.
Обмеження, встановлені Законом для операцій банку з пов'язаними
особами, не поширюються на операції кооперативного банку.
3. Межі кредиту
В умовах формування ринкового середовища, значного спаду промислового та
сільськогосподарського виробництва велика увага в організаційній та
структурній перебудові економіки приділяється комерційним банкам та
банківській системі в цілому.
Провідна роль у вирішенні значних проблем належить саме кредитним
відносинам та банкам, що пояснюється не лише збільшенням їхньої ролі в
розвитку економіки, але й наявною можливістю швидко і ефективно реагувати
на впроваджувані нові механізми господарювання.
В той же час однією з проблем здійсненні реформування та становлення
фінансово – кредитного механізму, а отже і розвитку банківської системи в
цілому, є досить висока ризикованість кредитних операцій. Зазначимо, що
першопричинами є : теоретична недосконалість питання захисту інтересів
кредитора від кредитних ризиків, незадовільний фінансово-господарський стан
суб’єктів підприємництва, невисока кадрова підготовка працівників
банківської системи тощо.
Проведений об’ємний аналіз ситуації, яка склалася в банківській сфері,
свідчить, що банки зазнають фінансового краху в зв’язку з надзвичайно
ризикованою кредитною політикою.
Основна причина банківських банкрутств – неповернення раніше виданих
кредитів. За наявними даними більше половини виданих сум неповністю чи
невчасно повертаються позичальникам. Усі зусилля банку щодо повернення
кредитів зводяться нанівець через недосконалість нашого законодавства. Тому
застосовувані в даний час і рекомендовані заходи щодо запобігання кредитних
ризиків зводяться до того, щоб не допустити неповернення позички. Через це
доцільно контролювати якість роботи конкретного кредиту ще на стадії його
використання, постійно перевіряти здатність позичальника повернути кредит,
а також перевіряти забезпечення позички чи гарантії її повернення третьою
особою. З огляду на економічну та політичну нестабільність в Україні,
найкращою гарантією повернення кредиту є його забезпечення оскільки при
виникненні негативних явищ, єдиним джерелом повернення кредиту для банку є
реалізація заставленого майна. Використання кожної окремої форми
забезпечення повернення кредиту залежить від різних обставин, серед яких
можна виділити такі проблемні для банку як : перевірка платоспроможності
гарантів та поручителів, прийняття в якості застави неліквідного майна,
звернення стягнення на заставу, можливість погашення боргу страховою
компанією з огляду на нерозвиненість страхового бізнесу в Україні та його
слабку економічну базу тощо.
І все ж необхідність забезпечення повернення наданих кредитів змушує
кредитні установи звертатися до такої форми, як застава. Останнім часом
саме застава стала найбільш популярною формою забезпечення зобов’язань, але
через малий досвід роботи з нею та недосконалість законодавства змушують
ставитись до неї досить обережно, тобто приймати тільки те майно
позичальника, яке відповідає вимогам ринкових відносин. Для цього потрібно
також враховувати те, що вартість майна постійно змінюється, тому на цьому
етапі важливо якомога точніше визначити його вартість в майбутньому.
Визначення кредитоспроможності позичальника, віднесення його до
відповідного класу надійності , а отже і формування банком резерву
покриття на можливі втрати за позиками є ще однією проблемою на шляху
здійснення кредитних операцій.
Цим пояснюється потреба у всебічному вивченні вітчизняного та
частково іноземного досвіду щодо надання кредитів, застосування
ефективних форм забезпечення, повернення управління кредитним портфелем
банку, дослідження сучасного стану по даній темі, висвітлення нових
методів, концептуальних підходів, науково-методичних рекомендацій з питання
проблем оцінки заставленого майна, страхування ризиків неповернення кредиту
та удосконалення законодавства в області кредитування.
